Її в 1939-му не без боязні згадував Сталін навіть на з’їзді ВКП(б)

У центрі Європи зародилася, постала, заявила про себе на увесь світ зовсім юна держава. — Карпатська Україна. Постала, мов фенікс з попелу, щоб устами свого першого президента Августина Волошина мовити: «Від національної загибелі врятувала нас наша глибока віра у наше національне воскресіння. Почавши від ХІІ віку, безупинно вів наш народ боротьбу за свої права із завойовниками, і вже здавалося, що наші вороги зітруть нас з лиця землі. Та хоч як нас переслідували, дух, ідею не можна в кайдани закувати».

Карпатська Україна — невелика за площею й населенням держава спричинила такий шквал політичних пристрастей у Європі, мовби йшлося про остаточний переділ всього світу. Берлін, Будапешт, Прага, Варшава, Москва, Бухарест, Рим — кожен по-своєму відгукнувся на цю нечувану подію, усі по-різному, але одностайно: не дозволимо, нема місця для України, хай і куцої Карпатської, під голубим небом!

Перший її Сойм звістив подивованому світові: «По тисячолітній неволі наша Земля стає вільною, незалежною та проголошує перед цілим світом, що вона була, є й хоче бути УКРАЇНСЬКА. І хоча б навіть нашій молодій державі не суджено було довго жити, та наш Край залишиться вже назавжди УКРАЇНСЬКИЙ, бо нема такої сили, яка могла б знищити душу, сильну волю нашого українського народу». І як вислід своєї роботи Сойм задекларував: «Розгорнулась завзята і лицарська збройна боротьба найкращих синів українського народу з усіх українських земель, яка закінчається постанням САМОСТІЙНОЇ І СОБОРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ!»

З виступу Августина ВОЛОШИНА на відкритті першого засідання Сойму Карпатської України:

Світлий Сойме! В цих словах криється величезна важкість нинішнього історичного дня. Боже Провидіння дозволило мені відкрити Перший Сойм Карпатської України словами Тараса Шевченка:

«Встане Україна, світ правди
засвітить,
І помоляться на волі невольничі діти...»

Висловлюємо глибоку вдячність Богові, що дозволив дочекатися цього великого нашого свята, що є святом всього українського народу. Дозволив якраз нам — найменшій частині українських земель – бути вільними. Від національної загибелі врятувала нас наша глибока віра у наше національне воскресіння».

Закон № 1 Карпатської України Сойм Карпатської України ухвалив цей Закон:

1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

2. Назва Держави є КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.

3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом КУ, на чолі.

4. Державна мова Карпатської України є УКРАЇНСЬКА мова.

5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня.

6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній краєвий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги в правому півколі, і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця Закону полишається окремому Законові.

7. Державний гимн Карпатської України є «Ще не вмерла Україна...»

8. Цей Закон обов’язує зараз од його прийняття.

Авторитетним фахівцем з історії Карпатської України є лауреат премії імені Дмитра Яворницького, доктор історичних наук, професор з Ужгорода Роман ОФІЦИНСЬКИЙ (на знімку). З ним і ведемо розмову про той яскравий період не такої вже й далекої минувшини.

— Карпатська Україна — непересічне явище на шляху звитяг української нації. А для багатьох закарпатців – ще й невід’ємна частина родинних історій. Саме у залі нині Хустської спеціалізованої школи I—III ступенів № 1 імені Августина Волошина 15 березня 1939 року крайовий парламент ухвалив рішення про незалежність Карпатської України.

Мова — про унікальну сторінку, що підкреслює історичну спадкоємність. Це відзначено в указі Президента України про День Української Державності, де Карпатська Україна посіла належне місце поряд із такими утвореннями, як Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка чи Українська Держава.

— Про вашу знакову книжку «Карпатська Україна» рік тому «Голос України» розповів своїм читачам. У ній закликаєте дивитись на переломні події, опираючись на документи з архівів України, Німеччини, Румунії, приватних колекцій. На ваш погляд, на яких головних положеннях нині слід зосередитись при з’ясуванні ролі та значення Карпатської України в історії?

— Наголошу на декількох тезах, в яких усебічно відбито зауважений феномен. По-перше, Закарпаття 1938—1939 років, де істотно переважало українське населення, було перехрестям інтересів щонайменше дев’яти держав: Чехо-словаччини (край тоді входив до її складу), Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР.

По-друге, Угорщина за підтримки Німеччини та Італії анексувала Карпатську України в два етапи: низинну частину в листопаді 1938 року мирно за Віденським арбітражем, решту — в березні-липні 1939 року внаслідок крово-
пролитного військового вторгнення. Однак анексію одно-
стайно не визнали країни-творці повоєнної політичної карти світу.

По-третє, історія незалежної Карпатської України тривала п’ять днів — від 14 по 18 березня 1939 року, коли Угорщина збройно окупувала всю її територію. До 30 квітня в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія, а процедуру анексії Карпатської України завершено в липні того ж року. Як бачите, зовсім не йдеться про «республіку одного дня», як дехто поверхово тлумачить, повторюючи висловлювання одного тодішнього репортера.

— Ви належите до тих, хто послідовно доводить, що окупація та анексія Карпатської України слугує українською точкою відліку Другої світової війни. Також повсякчас підкреслюєте, що від весни 1939 року на Закарпатті ведуть відлік масові репресії, які тільки посилилися з приходом радянської армії восени 1944-го.

— Справді. Після 15 березня 1939-го край безповоротно знелюднів на понад 40 тисяч мешканців, які евакуювалися під прикриттям чехословацького війська через Румунію та Словаччину. Закарпаття в 1939—1945 роках втратило понад 213 тисяч мешканців: більш як 113 тисяч загиблих і майже 100 тисяч біженців, виселених тощо. Ще майже 111 тисяч примусових робітників забрали з краю для потреб угорської, німецької, радянської економік.

Прикро, що через багатолітню пасивність української верхівки в обстоюванні національних інтересів залишилися без юридичних наслідків масові злочини проти людяності в Карпатській Україні, скоєні сусідніми державами, включно з позасудовими розстрілами членів легальної парамілітарної організації «Карпатська Січ» на перевалах. Зокрема, й поблизу села Верб’яж нині Мукачівського району, де споруджено меморіал героям Карпатської України, яких неподалік загинуло майже шістсот. Їх стратили за національною ознакою.

— Карпатську Україну слід належно висвітлювати, особливо учням. Не випадково ви стежите за якістю навчальних текстів, входите до складу експертної комісії Міністерства освіти і науки з надання грифів навчальній літературі. Не так давно ви акцентували на підручникові для 10-го класу під назвою «Історія: Україна і світ», де в одному реченні закралися аж три неточності. Йдеться про фразу: «На виборах до сейму Карпатської України, які відбулися в лютому 1939 року, майже всі депутатські місця здобули прихильники УНО».

— Це фаховий обов’язок. У подібному не буває дрібниць. Отож довелося делікатно пояснити, що, по-перше, крайовий парламент обирався відповідно до чехословацького законодавства, офіційно його називали не «сейм», як у Польщі, а питомо українським варіантом — «сойм». По-друге, не «майже всі», а «всі депутатські місця здобули». По-третє, перемогли не «прихильники УНО», а кандидати—висуванці «Українського національного об’єднання і народностевих груп». Тоді терміном «народностеві групи» позначали національні меншини. Це принципово, адже Карпатську Україну від самого початку недоброзичливці безуспішно втискають у вузько етнічне прокрустове ложе. Насправді шанувалися права всіх: українців, чехів, словаків, євреїв, німців, румунів, угорців...

— У своїх працях доводите, що твердження про колабораціонізм президента Карпатської України Августина Волошина не відповідають дійсності. А за співпрацю з нацистами слід засудити керівництво СРСР...

— В умовах ліквідації Чехословацької держави, тобто від 14 березня 1939 року, уряд Августина Волошина прагнув знайти політико-правовий вихід, щоб врятувати громадян від безладу. Тому й проголошено незалежність Карпатської України. Після угорської агресії карпатоукраїнська еміграція показала себе організованою силою. Це засвідчує робота комітетів у справах утікачів із Карпатської України в Празі, Братиславі, Відні, Белграді. Ні до, ні після сумнозвісного пакту Молотова—Ріббентропа 23 серпня 1939 року, що став дипломатичним початком Другої світової війни, Волошин не сприяв тоталітаризму — ні комунізму, ні нацизму. За переконаннями він був християнським демо-кратом.

— У вашій книжці деталізовано, як Йосиф Сталін 10 березня 1939 року на 18-му з’їзді ВКП(б) виступив проти існування Карпатської України (700 тисяч мешканців). Саркастично порівняв її з комашкою, а Радянську Україну, де проживали 30 мільйонів осіб, зі слоном. Чому?

— Позірно його непокоїв «підозрілий шум», що нацисти відновлять Українську державу, приєднавши Радянську Україну до Карпатської України. Насправді СРСР і Німеччина зблизилися настільки, що таємно розподілили сфери впливу на сусідні країни і спільно розпалили Другу світову. Ось чому щорічно 23 серпня відзначають Європейський день пам’яті жертв сталінізму і нацизму. За збігом ця календарна дата також є Днем Державного Прапора України.

— Якщо стисло підсумувати, то чим є Карпатська Україна для нинішнього покоління?

— Предтечею сучасної України. Августин Волошин з однодумцями бачили всі українські землі в складі сильної держави зі столицею в Києві, здатною перемогти будь-яку агресію, а російську й поготів.

Ужгород.