Розташоване в мальовничій місцині на березі річки Горинь. Людей на вулиці майже немає — всі трудяться. Більшість, через відсутність роботи, ходять до лісу збирати ягоди: чорниці, ожину, суниці. Дедалі частіше в хвойні зарості виходять на тихе полювання й грибники. Така сезонна зайнятість чи не єдина можливість заробітку для мар’янівців. Також традиційно для сільського регіону місцеві займаються домашнім господарством. Тримають худобу. На чималих наділах вирощують городину. Завершують жнива.
Проте й у такий розмірений темп життя прийшла війна. В село приїхали переселенці (на знімку). Серед них і Марія Канцуренко з Миколаївщини. Вона разом із 92-річним батьком у квітні евакуювалась до рідні в Мар’янівку.
— Нам тут дуже подобається. Люди всі привітні. Допомогу нам надають і фінансово, і продуктами. Тобто з цим усе добре, — каже Марія Канцуренко.
Жителі Мар’янівки, отримавши повістки, пішли на фронт. На фронті й син старожилки села Марії Михеївни (на знімку).
85-річна жінка каже, що впродовж життя бачила різне: війну, гоніння, голод. Пригадує, як у свої 12 років уже працювала в колгоспі — збирала колоски після жатки матері. Тоді бригадир за таку працю давав скибку хліба й куряче яйце, потім це доводилось розділяти на п’ятьох. Також розповідає, як малою вставала затемна, щоб пішки пройти 30 кілометрів у Сарни по хліб, а потім вчасно повернутись назад у село. Однак так тривожно й тяжко, як нині, їй не було ніколи:
— Кожного вечора плачу, доки не засну, так сумую за своїм синочком. Він у мене ніколи не сидів склавши руки. Завжди був у своїй роботі й мені допомагав. Їсти приготує, одяг попере, хату прибере. А зараз пішов на фронт.
Інколи зв’язуюсь із ним по телефону, то трохи легше на серці стає, а потім молюсь, щоб швидше повернувся живим додому.
Крім церкви й молитовного будинку, влітку магазин «У Анастасії» — найлюдніше місце в Мар’янівці. Місцеві називають його «торговельним центром», адже тут є продовольчий і відділ господарчих товарів, і сектор з одягом.
Для села, де другий найближчий магазин працює в сусідніх Любиковичах, за чотири кілометри, а базар лише в Сарнах, — це найкращий варіант шопінгу та місце, де можна обговорити всі найактуальніші новини.
Продавчиня Марія Рудик на запитання: «Що турбує односельців найбільше?» однозначно відповідає, що це непрацюючий фельдшерсько-акушерський пункт:
— Уже майже рік немає лікаря в нашому ФАПі. Попередній звільнився, і заміну досі не знайшли. Воно й не дивно, адже зарплата там зовсім невисока, а для місцевих мешканців це — справжня біда. У нас тут є люди з гіпертонією, і Бог знає, з чим іще. Траплялися випадки, що наймали машину за 350 гривень і везли хворого на прийом в амбулаторію Любиковичів, бо по-іншому ніяк. Якщо ж якийсь невідкладний випадок, то викликаємо «швидку» із Сарн. А вона, самі знаєте, їде по 30—40 хвилин, бо дорога погана.
Немає в селі й аптеки. Тому по ліки мар’янівці знову ж таки змушені їхати в сусідні Любиковичі, але частіше — в Сарни.
— Десь тиждень тому мою свекруху вкусила бджола, на що в неї була сильна алергічна реакція, — продовжує розповідь пані Марія. — Вона опухла буквально на очах. Пощастило, що в сусідів були необхідні пігулки, й усе обійшлось, а якби ні… Потім я змушена була їхати в Сарни, щоб ці таблетки купити й віддати, бо в аптеці Любиковичів їх немає. Ось так і живемо.
Фактично через відсутність ФАПу тепер кожна сім’я в селі має облаштувати вдома свою аптеку, бо ніколи не знаєш, що знадобиться.
…Корінна жителька села Лідія Сич (на знімку) завершує збір власноруч вирощеної цибулі. Традиційно для села сім’я жінки має чималі земельні наділи. Вирощують усе: картоплю, буряк, моркву, капусту. Мають декілька полів із зерновими культурами. Пані Лідія каже, що врожай цього року вище середнього:
— Попри війну вродили і зерно, і картопля. У селі плодові дерева теж дали врожай. Хоча зізнаюся, кукурудза в мене не дуже, — каже господиня. — Погода сприяла росту, а найголовніше, що нічого не затопило. Єдине, що тривожить, то це ціни. Наприклад, молоко в магазині подорожчало, а домашнє — ні. Продаєш за 20 гривень літр, то кажуть: дорого. Те саме із ціною на різні овочі. Дивна ситуація. Виходить, що ціни зростають на все, окрім власноруч виробленого продукту, який дається такою важкою працею.
Сарни.
Фото Василя СОСЮКА.
