Голова Велицької сільради Віктор Ковальчук привітав зі 100-річчям найстарішу жительку громади Надію Ярмолюк.

Про те, якими турботами вона живе сьогодні, що вдалося зробити за ці сім років і які плани на майбутнє, йдеться у матеріалі нашого власного кореспондента.

Першими бути завжди складно

I хоча Велицьк розташований менш як за сімдесят кілометрів від Луцька, дістатися до нього рейсовим автобусом непросто. Тож довелося їхати з пересадкою: спочатку електричкою до станції Голоби, а вже звідтіля — з велицьким сільським головою Віктором Ковальчуком легковиком.

Віктор Васильович людина комунікабельна і легка на слово. Вже дорогою дізнаюся, чому місцями шосе гладке, як скло, а подекуди хвилясте, як пральна дошка. Якби не війна, зітхає попутник, довели б до пуття і ці ділянки.

Навіть проект виготовили.

Уже біля сільської ради нас перестріває якась жінка. І, завівши мене в кабінет, Віктор Васильович поспішає до неї — дізнатися, що ж привело її сюди. Протягом дня кілька разів помічав, як уважно голова ставиться до відвідувачів. Можливо, саме ця повага до людей і допомогла йому в жовтні 2015 року виграти серед шести кандидатів на посаду сільського голови, а згодом, ще з більшою перевагою, здобути першість у 2020-му.

За освітою Віктор Ковальчук вчитель початкових класів. Після закінчення Волинського державного університету повернувся в рідну школу. Шість років працював вчителем, потім отримав призначення на посаду завуча, а в 2004-му — очолив колектив. А коли в 2015 році оголосили про створення об’єднаної територіальної громади, вирішив спробувати і свої сили. Бо, як зізнається, хоча в директорському кріслі почувався впевнено, але вже не бачив перспектив росту. А тут саме адміністративно-територіальна реформа розпочиналася.

«Був дуже складний процес. Усе нове. І не тільки для мене, який обирався вперше, а й для тих, хто вже працював головою раніше. Контактували з головами навіть з інших областей: Вінницької, Львівської… На різні форуми з’їжджалися. Було багато цікавого, хотілося вчитися», — пригадує ті роки Віктор Ковальчук.

Довідково: Велицька сільська територіальна громада утворена в жовтні 2015 року шляхом об’єднання Велицької, Мельницької, Підрізької, Сільцівської сільських рад. Центр — у селі Велицьк, що за 45 кілометрів від міста Ковеля, районного центру. До складу громади входять 12 населених пунктів (села Велицьк, Кухарі, Мельниця, Кривлин, Мирин, Рудка-Миринська, Підріжжя, Кашівка, Сільце, Арсеновичі, Підліси, Угли), в яких проживає 4055 осіб. Площа сільської ради 211,6 кв. км. У її власності — 5 клубів, 4 будинки культури та 5 бібліотек. На території громади працюють 18 промислово-продовольчих магазинів.

Війна внесла свої корективи в діяльність громади, але не вибила зі звичної колії. План за сім місяців з надходжень до бюджету виконано на 102 відсотки. Запитуємо у Віктора Ковальчука: «Як вдалося цього досягти?»
«Громада у нас маленька: 12 сіл і чотири тисячі населення. Бюджет також невеликий. Не маємо великих підприємств, автозаправних станцій. Водночас і витрати менші. З боку Голоб, з яких ми приїхали, маємо одні з найкращих в районі землі. Частина їх — у Голобській громаді, частина — в нашій. Земель, які б облогували, практично немає. Наші аграрії зараз висівають багато кукурудзи на зерно, ріпак, соняшник, сою. Працюють стабільно. Найбільшим серед СТзОВ є «Зоря» — лідер в Україні з вирощування волинської м’ясної породи великої рогатої худоби. В галузі рослинництва і молочного скотарства успішно працює СТзОВ «Вежа». Значні площі орендує під вирощування сої, кукурудзи, соняшника СТзОВ «Вілія-Агро», яке сплачує за рік в наш бюджет понад півтора мільйона гривень. СТзОВ імені Лесі Українки, центральна садиба якого розташована в селі Колодяжне, орендує до 200 гектарів. Непоганих результатів досягають фермерські господарства «Колос», «Весна», «Халамай», «Визвисть». У кожного з них своя спеціалізація — від молочного тваринництва до вирощування полуниць та лохини, а приватний підприємець Василь Сидорук із села Мирин навіть кавуни садить і непогано це в нього виходить, — розповідає Віктор Ковальчук. — Позаминулої неділі мав такий релакс, корівки пас. Зайшов на одне поле, а земля там такого кольору, як стіни в моєму кабінеті, один пісок, а овес… по пояс. Ось що таке сучасні технології. Громада виживає за рахунок того, що кожен аграрій сплачує офіційно податки. Над цим працюємо багато, допомагаємо селянам узаконити земельні відносини, оформити їхнє право на землю. Адже, щоб законно здати землю в оренду, треба мати на неї документи».

Окрім агроформувань, на території громади розташовано два державні лісництва Ковельського держлісгоспу і Підрізьке лісництво СЛАТ «Тур». У Підріжжі працює деревообробне підприємство «Західні лісові ресурси».

Переробляють деревину, виробляють піддони, палетну дошку. Нещодавно встановили лінію з переробки щепи на паливні брикети. В 2020 році відкрили ще одне підприємство — піщаний кар’єр в селі Мельниця.

Самостійність навчила економити

Коли Велицьку громаду створили, тоді значні кошти виділялися на підтримку ОТГ. За чотири роки вдалося залучити понад десять мільйонів гривень інфраструктурної субвенції. За ці кошти, а потім і кошти власного бюджету в громаді привели до ладу всі комунальні дороги і зараз підтримують їх у належному стані. Вуличне освітлення зробили по всіх селах, а в Арсеновичах та Углах — з використанням сонячних батарей. До моменту об’єднання його зовсім не було в трьох селах. Замінили багато ліхтарів на енергоощадні. Тобто позитивні зміни помітні.

Ощадливіше стали підходити й до використання бюджетних коштів. До об’єднання на території чотирьох колишніх сільських рад було дев’ять шкіл. Зараз функціонують п’ять: три ліцеї, гімназія, початкова школа. Довелося закрити чотири дуже маленькі початкові школи, що розміщалися в пристосованих приміщеннях.

«Першою закривали в Кривлині, — пригадує Віктор Ковальчук. — Чотири класи, сім учнів і один учитель. Усі уроки разом, в одному кабінеті. В одного учня — англійська мова, в — другого малювання, в третього — музика...

Не знаю, як все поєднувалося. Мали шкільний автобус, закупили ще один, і діти доїжджають до більших шкіл, де за рахунок програми «Нова українська школа» вдалося дуже багато зробити для початкової освіти. Середня наповненість класів — 13 учнів. Для таких невеличких сіл, як у нас, це дуже добре. Вдалося зекономити освітню субвенцію, її залишки маємо право використати на поліпшення матеріально-технічної бази шкіл. Кабінетів багато відремонтували, освітлення в школах зробили нове, повністю новий туалет збудували в Сільці, там не було внутрішнього. Зараз облаштовуємо укриття для шкіл в Підріжжі, Велицьку, Сільці, Кухарах, щоб діти в них навчалися у звичайному режимі».

З історії: у XVIII столітті Велицьк був резиденцією відомого білорусько-литовського магнатського роду Сапігів (Сапєгів). У XVI—XVIII століттях Сапіги обіймали високі державно-військові посади у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій, володіли великими земельними маєтностями і були другим, після Радзівілів, найбагатшим і найвпливовішим у Литві родом.

Адмінапарат Велицької громади невеликий, чи не найменший у Ковельському районі. У чотирьох сільських радах 16 осіб працювало, а після того, як об’єдналися в одну, — 23. Слід врахувати, що сільська рада перейняла на себе багато функцій райдержадміністрації, включаючи фінансові. ЦНАПу немає. Переважну більшість його послуг надають працівники сільради. Сільський голова не має навіть секретарки, є лише секретар сільської ради.

«Роботи вистачає. Скільки проблем з тими старими хатами і пустками. В нашому найменшому селі Мирин за документами 80 чоловік проживає, а фактично — і 60 немає Погано вирішують питання із самозалісненими територіями. Є такі землі, що років двадцять не обробляються, там уже великі дерева повиростали. Це вже кількасот гектарів. Не вирубувати ж молоді бори. Плануємо створити власне лісництво», — ділиться наболілим сільський голова.

Голова Ковельської районної організації ветеранів України Валентина Січкар, яка теж приїхала з нами у Велицьк, зазначила, що на території громади живе багато пенсіонерів, і вони завжди відчувають допомогу від місцевої влади.

«Багато людей хочуть, щоб голова зайшов додому, поцікавився їхнім життям, — розповідає Віктор Ковальчук. — Соціальні працівники доглядають за одинокими, в нас 54 таких ветеранів. Кому виповнюється 90 чи 95 років, то подарунки від сільської громади вручаємо. На День села теж обов’язково відзначаємо старших людей. 28 липня святкували столітній ювілей Надії Ярмолюк із села Кухарі. З радістю привітали цю поважну жінку, яка довго й сумлінно працювала в колгоспі, виховала чотирьох дітей».

У громаді ввійшло в традицію в кожному населеному пункті проводити дні села. В Углах дуже добре відзначили свято Івана Купала. Там гарні краєвиди відкриваються з горбочка на заплаву Стохіду. Невелика річка, але дуже чиста. Побачили ще одне таке мальовниче місце, тут його називають Мошок. Розповідають, що пан, який колись там жив, наказав вирубувати всі дерева, окрім берези. Так виросло дев’ять гектарів чисто березового гаю.

Змогли зберегти й місцеві медичні заклади. А ось сімейний лікар в громаді лише один, хоча б мало бути два. В амбулаторії села Підріжжя, як розповів Віктор Ковальчук, підготували квартиру для лікаря, але у зв’язку з війною туди поселили переселенців.

Щодня по кроку, два, але тільки вперед

У своїй книзі «Реформа децентралізації у Волинській області», яка побачила світ наприкінці минулого року, один із розробників адміністративно-територіальної реформи доктор політичних наук Валентин Малиновський зауважує, що з п’яти перших об’єднаних територіальних громад, які утворилися в області в 2015 році, лише Устилузька міська і Голобська селищна відповідали розробленій методиці. В той час Велицька, Зимненська і Смолигівська мали досить слабку фінансову та інфраструктурну спроможність. Остання, на думку вченого, мала б об’єднатися з більш економічно потужною Голобською селищною радою. «Наведені помилкові підходи щодо формування ОТГ, — пише автор, — на жаль, були наслідком переважання принципу добровільності над іншими чинниками об’єднавчого процесу, в результаті чого ігнорувалися реальні та потенційні можливості громад…»

Тож, логічно, під час зустрічі Велицька сільська рада поцікавилася: а які ж перспективи громади з розширення її економічної спроможності, створення нових робочих місць тощо. Адже проголошена сім років тому її самостійність була швидше прокредитованим актом довіри, ніж визнанням реальної можливості автономно працювати. І це стосується не лише Велицької, а щонайменше ще двадцяти із 54 створених в області територіальних громад.

«Будемо далі розвиватися. Хоча є труднощі з логістикою. Ми розташовані нібито в центрі області, а фактично — на периферії, на значній відстані від важливих магістралей. Багато разів намагався залучити сюди якісь підприємства, зокрема, з переробки картоплі. В нас її люди вирощують багато, а ціни низькі. Торік купували лише по чотири гривні за кілограм. Щодо молока багато говорили. У нас ще є люди, які утримують багато корів. Є сім’ї, які мають по дев’ять, вісім, а по три—чотири — багато. Вони за рахунок молока живуть. Але його ціна  цього літа яка? 6,5 гривні! Звичайна трохи загазована вода з крана коштує удвічі дорожче. Про що тут говорити. Ми теж думали переробку організувати, або хоч створити конкуренцію серед підприємств, які закуповують у нас молоко. Але ж знову ця логістика гальмує. Люди подивляться по карті, порахують, де ми знаходимося. Сам варіант під’їзду, дорога не найкраща. З іншого боку міжнародна траса М-07. Там є Повурська громада і залізниця. Так само і в Голобах: магістраль М-19 і залізниця. В логістичному плані ми програємо», — пояснює ситуацію велицький сільський голова. — Була можливість відкрити ще одне деревопереробне підприємство. Але знову ж з тих самих причин не вийшло».

«Підприємці в селі Арсеновичі взяли в оренду територію колишнього господарського двору, де планувати створити козячу ферму і виробляти сир, — продовжує розповідь очільник Велицької громади. — Проект був цікавий.

Спланували, що на березі Стоходу стоятиме магазинчик з відкритою терасою на мансарді, на якій можна буде куштувати сир, запиваючи його вином, і споглядати наші прекрасні краєвиди. Але знову ж таки ферму вони взяли, оренду платять, але не розбудовуються. Сказали, що невигідно їм тут сироварню робити. Хочуть бути ближче до ринків збуту. На жаль, все це залишилося тільки в планах».

Слухаючи Віктора Ковальчука, не з усім погоджуюся. Насамперед щодо логістики. Велицька громада розташована між двома міжнародними магістралями — М-19, до кожної з яких приблизно 20—25 кілометрів. Відстані як на наш час невеликі. Та й що легше перевозити — сировину чи готову продукцію? Маю на увазі згадану вище козячу ферму і сироварню.

Маючи ще вдосталь корів, можна організувати переробку молока. Добрий приклад показують місцеві волонтери, які за власний кошт закупили автоклави і виготовляють для воїнів ЗСУ згущене молоко, м’ясні та овочеві консерви. Рахунок наближається до десяти тисяч банок. А якщо організувати це виробництво на промисловій основі?! Ще в міжвоєнний період на Волині та Галичині успішно діяли невеликі молочарні «Маслосоюзу». Їх досвід можна повторити.

І ще хочу нагадати про зелений туризм. Таких красивих місць, як у Велицькій громаді, де вода в Стоході чиста, як у криницях, а луки пахнуть різнотрав’ям, в лісах багато грибів, ягід, а вздовж річки безліч пам’яток, пов’язаних з Першою світовою війною, треба ще пошукати. Тобто перспектива є, було би бажання і вміння. Бо може прийти час, і малоспроможні громади самі стануть шукати, до кого б можна приєднатися, щоб вижити.

Хочеться, щоб Велицької громади, де живуть такі працьовиті й патріотичні люди, не торкнулася ця неприємна процедура.


Директор СТзОВ «Зоря», заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук — один із авторів волинської м’ясної породи великої рогатої худоби. Очолюване ним підприємство утримує найчисленніше в державі її поголів’я. А ще «Зоря» є найбільшим наповнювачем місцевого бюджету.

Фото з відкритих джерел.