Тут лелеки живуть разом з косулями, совенята — з сичами, дикі горлиці — з папугами, а ще є 24 собаки і 45 котів, коні, ослик, лисиці, олень, морські свинки... Хто зібрав таке «царство» на одній території? Як вдається його утримувати? Де розташовується «Лісова казка»? Чи можна там побувати? Чому люди просять більше відео з притулку?
«Лісова казка» розташована на подвір’ї будинку, в якому проживають майстер лісу Іллінецького лісництва Наталія Матющенко (на знімку) з чоловіком, донькою, зятем і їхнім 6-річним сином. Якщо їхати з Іллінців у бік Гайсина, на трасі біля села Червоне є поворот на Хренівку. Саме сюди слід звернути з головної дороги. Адреса — село Хренівка, вулиця Лісова, 11.
З цією дивовижною жінкою, серце якої переповнене любов’ю до братів наших менших так само, як до людей, познайомив керівник прес-служби «Вінницяліс» Станіслав Вовк. Каже, доброта цієї жінки не має меж. Живе за принципом «рятуючи живих істот, ми рятуємо себе».
Гостей приймають у вихідні
— Живемо на кордоні, — розповідає пані Наталія.
Кордон для лісівників це не тільки межа. У цього слова є ще одне значення — так називають будинок лісника, наданий йому для проживання на час роботи.
— Уже понад 20 років працюю у лісництві, стільки само у цьому будинку, — розповідає пані Наталія. — 23 лютого подали документи на приватизацію, а 24-го почалася війна.
Вона й раніше жила у лісі. Батько працював у Дашівському лісництві. Замість сусідських дівчаток і хлопчиків, як в інших дітей, у неї були білочки, зайці, лисиці...
Відтоді — любов до звірів, птахів.
— Вони мені під ноги самі стеляться — скалічені котики, собачки чи пташки, — каже пані Наталія. — Відчувають, що можу врятувати. Мабуть, таку місію поклав на мене Всевишній.
За її словами, все живе хоче ласки, і вона намагається дати її підопічним свого притулку.
У її чоловіка Едуарда таке саме любляче серце до скривджених істот. А ще — він майстер на всі руки. Вольєри, будиночки, інші споруди, в яких живуть врятовані ними звірі і птахи, зроблені паном Едуардом.
До речі, один з будиночків пристосували під ветеринарну операційну. Там у разі потреби лікують чи стерилізують мешканців притулку. Робить це старша дочка, яку зовуть так само, як маму, — Наталія Гаврилюк. Вона — ветеринарний лікар.
Працює за фахом у ветеринарній клініці в Іллінцях. Її мама також закінчила два курси ветеринарного факультету в інституті, а далі перейшла на зоотехнічний, тому знається на тваринах.
Доглядати підопічних допомагає також чоловік дочки Юрій і їхній 6-річний син Ярослав (на знімку).
— Великим зоопаркам чи звіринцям проблемні тварини або птахи непотрібні, а ми не можемо закривати очі, коли бачимо травмовану істоту, — розповідає пані Наталія.
Ще одна їхня дочка проживає у Вінниці. Телефонувала мамі, що у вихідний приїде, розповіла, що підібрала хворого котика. Запитувала, чи можна привезти.
— Котиків і собак уже не приймаємо, — каже пані Наталія. — Їх і так забагато — 24 собаки, 45 котів. Але ж це дочка просить. Як можу їй відмовити...
Співрозмовниця зазначає, що з початком війни побільшало звернень від людей з проханням забрати котів і собак. Усі пояснюють, що виїжджають за кордон, а домашніх улюбленців ніде подіти.
— Запитую у таких, чому не пропонують порося чи корову? — каже пані Наталія. — Відповідають, що живність на сусідів залишили, а собак і котів не хочуть брати.
У кожного з тих, хто потрапив у «Лісову казку», своя історія.
Єнотів евакуювали з Краматорська
Двох єнотів переселенці не залишили у Краматорську під обстрілами. Перевезли з собою до нашої області. Одного дня тваринки втекли з сільської хати, в якій нині проживають біженці.
Єнотиха знайшлася, а самця не вдалося розшукати. Наступного дня сусіди запитали, чи, бува, не їхня тваринка.
Єнот перебував у такому жалюгідному стані, що не впізнати. З’ясувалося, у пошуку місця для ночівлі він заліз у курник. На крик курей вийшли господарі. Заглянувши всередину, прийняли єнота за тхора, який знищує курей. Стали лупити його палицею.
Тваринку завезли у Вінницю до ветеринарної клініки. Переламані ніжку і щелепу вдалося врятувати, а ось око видалили.
Після лікування його годували з піпетки. Це завдавало немалих клопотів. Тим часом власники тваринки збиралися далі в дорогу. Єнота запропонували «Лісовій казці».
— Скалічена тваринка поводилася надзвичайно агресивно, — розповідає пані Наталія. — Такою була її реакція на завданий біль. Аби не покусала людей, у ветеринарній клініці їй одягли намордник. Нам треба було його зняти. Але єнот кидався, намагався вкусити. Дочка Наталія добрих дві години призвичаювала тварину. Давала зрозуміти, що тут її ніхто не скривдить. Зрештою, це вдалося. Відчувши себе у безпеці, у турботі, змінився невпізнанно.
Якщо білченята випали з дупла, білка від них відмовляється
Від деяких тварин їхні «батьки» відмовляються, щойно відчувають, що до тих торкалися руки людини. Це притаманно білкам. Коли пані Наталії повідомили, що від білченят, які випали з дупла зрізаного дерева, білка просто втекла, вона все зрозуміла. Ось так у неї опинилося одразу шестеро рудохвостих.
Схожа історія з ламою. Знайдену крихітну тваринку вигодовували з соски. Коли підросла, хотіли передати в зоопарк до сімейства лам. Однак ті не признали малого. Довелося повернути у «Лісову казку».
Ще одну білочку передав батько дитини, яку вона покусала.
Є у притулку шиншили. У чоловіка, який їх утримував, розвинулася алергія, тому вирішив позбутися.
Багато у притулку морських свинок. Є тхір, кролик, ослик, чорно-бурий лис.
— Щоб нашому лису не було сумно, поїхали по лисичку, а повернулися з двома арктичними лисичками, — каже співрозмовниця.
У Вікіпедії зазначено, що тип арктичних лисиць у природі не зустрічається, його штучно вивели заради хутра.
Коник з очима, як два озерця
Одного разу пані Наталії зателефонували і запитали, чи не хотіла б купити коника. Телефонували зі скотобійні. Сказали, що у тварини рідкісного кольору очі, ніби два озера.
Не про очі думала жінка після розмови. Не знаходила собі місця від думки, що тварина піде під ніж. Де взяти гроші? На той час це було 15 тисяч гривень.
Сказала про дзвінок чоловікові. Запитала, чи не проти, якщо куплять того коня? Едуард не заперечував. Дістали зі «сховку» свої заощадження, решту позичили у людей і поїхали купувати.
— Таке буває, коли працівники скотобійні перепродують тварин трохи дорожче замість того, щоб відправити на забій, — розповідає пані Наталія. — Кажуть, душа буде спокійніша, та й копійку зароблять.
Загалом у «Лісовій казці» три коники. Наталя називає їх три богатирі.
З поні сталася майже аналогічна ситуація. Його, калічку, планували згодувати хижакам у зоопарку. Але він живий, бо є «Лісова казка».
Знайшовся прихисток для ворона, в якого тільки половина дзьоба, тому в дикій природі він би не зумів знайти собі достатньо харчів.
Навряд чи вижив би сич з переламаним крилом. Одноокий сокіл не міг би вполювати для себе здобич. В одного з лелек повністю відсутнє крило, в іншого воно пошкоджене, тому далеко не літає.
У меню потрібні... миші
Приблизно 60 літрів каші готує щодня власниця «казки» для своїх «діток», так вона люб’язно називає тих, хто оселився у них. Без м’яса тварини теж не обходяться. Закуповують курятину у місті Ладижині на птахофабриці. Згодовують також сухі корми.
Окремо скажу про меню сов. Їх тут троє. Вони не обходяться без мишей. А де взяти? «Котики приносять», — каже співрозмовниця.
— Без підтримки небайдужих ми не змогли б утримувати притулок, — каже пані Наталія.
Називає людей, які вражають своєю небайдужістю. Наприклад, одна киянка кожен місця переказує їм на банківську картку по 1000 гривень на корми. Влітку півтонни кормів, зокрема, м’ясних паштетів, доставили волонтери зі Львова.
Їхня знайома з сусіднього села працює у Польщі, але тут має земельну ділянку. Засіває її травами на сіно для притулку. Могла продати і виручити гроші, але ні, жертвує для тварин. Ветеран АТО зателефонував і запропонував поділитися вирощеними гарбузами.
І це ще не всі благодійники. Але корми потрібні щоденно! Зароблені кошти родина також витрачає на годівлю царства тварин.
Ми можемо вранці самі не встигнути поснідати, але ті, хто в притулку, не мають залишитися голодні у жодному разі, — зазначає Наталія. — Це дуже велика відповідальність перед живими істотами. Знаєте, мені подобаються Карпати. Але я не можу туди поїхати, щоб помилуватися їхньою красою. Здогадайтеся, чому...
Люди просять більше відео
Пані Наталія створила у Фейсбуці сторінку з такою самою назвою — «Лісова казка». Спершу виставляла тільки фото. Коли зняла перше відео, люди стали просити додавати нові. Пишуть, що у нинішній тривожний час такі сюжети заспокоюють душу.
На запитання, хто дав назву притулку, жінка розповіла про таке.
Приїхали в гості їхні куми з Білої Церкви, вони викладачі тамтешнього аграрного університету. Вийшли з машини, а їм назустріч собаки, коти, косуля, лелеки. Обступили, горнуться до ніг. «Наші собаки з усіма обіймаються», — говорить Наталія.
Гості, вражені таким прийомом, сказали: «У вас тут, як у казці».
Після того з’явилася назва «Лісова казка».
— Якби мала достатньо грошей, зробила б притулок більшим, бо війна завдала болю не тільки людям, а й тваринам, — каже Наталія Матющенко. — Рятуючи тварин, ми рятуємо самі себе.
Вінницька область.
Від редакції
Якщо у вас є можливість і бажання підтримати благородну справу, номер картки для переказу грошей: ПриватБанк 5168 757419256427 (Наталія Гаврилюк).
Фото надано Наталією Матющенко.
