Воїн додає, що війна змінила кожного з них — і зовні, і з середини. Воюють вони на різних напрямках — тому бачити один одного можуть лише на екрані телефону під час короткого спілкування. Намагаються встигнути поділитися новинами й обговорити родинні справи.

Як розповіли у бригаді, бійці взводу під командуванням Євгена разом з іншими підрозділами виконували надзвичайно складне завдання — прорив передових позицій росіян на одній із ділянок фронту.

Ця операція, яка була частиною Харківського контрнаступу, дала змогу українським військам зайти у тил ворога і визволити велику кількість територій. Зокрема, місто Ізюм на Харківщині.

«Діяли за чітким планом, саме тому кожен на своєму місці спрацював максимально ефективно. За один день визволяли по два-три села.

Коли наші сили оборони зайшли в Ізюм, росіяни, які залишалися там, не знали, куди сховатися.

Вони перевдягалися у цивільний одяг, тікаючи з міста, кидали танки, БТРи, БМД, склади з боєприпасами та зброєю», — згадує десантник і додає, що окупанти не могли збагнути, як у їхньому глибокому тилу раптом опинилися українські війська.

«На підході до Ізюма відбили село. Зайшли, закріпилися. Раптом на вулиці з’явився БТР. Ми швидко зрозуміли, що це росіяни.

А от вони ні — привіталися з нами. Потім теж збагнули, що своїх тут немає. Почалася перестрілка. І таких сутичок з окремими ворожими групами було багато.

Одного разу разом із товаришем натрапили на двох росіян у формі Збройних Сил України, вони відкрили вогонь, ми теж. Вороги загинули у тому бою. Але і товариш мій, на жаль, теж...» — каже Євген.

На його думку, кожен його побратим під час того наступу виявив справжній героїзм у складних і небезпечних ситуаціях — а тому заслуговує на нагороду.

«Під час оточення Лимана, де було дуже гаряче, хлопці робили неймовірні речі, знищуючи «вертушки», техніку. Нічого не давалося нам легко.

Водночас коли зустрічаєш місцевих мешканців, які плачуть від щастя від того, що їх нарешті звільнили, розумієш, що усі зусилля виправдані.

Вороги дарма сподіваються нас завоювати. Забрати наші землі вони зможуть лише у тому разі, якщо помре останній українець. Кожен з нас чинитиме спротив. Нехай навіть не сумніваються», — впевнений воїн.

Дніпропетровська область.
Фото 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади.