Конфуцій — архітектор «китайської мрії», а Платон — ідеолог скіфо-арійської Спарти?

20 листопада 2013 1907

«Той, хто, звертаючись до минулого, здатний бачити майбутнє, заслуговує бути вчителем».

Конфуцій, V ст. до н. е.

Великий скіфський філософ Аристокл (Платон) вважав, що світом мають керувати філософи. Такої само думки дотримувався видатний китайський філософ Конфуцій, ідеї якого вже 2,5 тисячі років поспіль визначають розвиток китайської цивілізації...

Конфуцій походив із знатного роду Кун. Його предок за вірну службу імператору отримав у нагороду невеличке князівство Сун і відповідний аристократичний титул.

Проте з часом рід збіднів і був змушений переселитися до князівства Лу. Саме там у середині VІ століття до н. е. і народився Конфуцій, якого самі китайці називають Кун Фу-Цзи. Його батьком був 63-річний чиновник князівства Лу — Шу Лянхе, а матір’ю — 17-річна наложниця Ян Чженцзай.

Відносини між матір’ю Конфуція і двома старшими дружинами були дуже складні. Тому після смерті батька Конфуція його матері довелося разом із малолітнім сином повернутися на свою батьківщину — до міста Цюйфу, де й нині розташовані дім Конфуція, його храм та родинне кладовище.

Становлення особистості

Із раннього дитинства Конфуцій був змушений багато працювати, оскільки вони з матір’ю жили дуже бідно. Але мати, присвячуючи молитви культу предків Конфуція, розповідала про добрі справи його батька та пращурів.

Поступово у нього формується розуміння того, що треба наполегливо вчитися, щоб досягти успіхів, достойних його славетних предків.

Невтомна праця і самоосвіта далися взнаки — Конфуція призначають спочатку чиновником, який вів облік зерна, а потім — відповідальним за тваринництво у князівстві Лу...

Конфуцій жив у часи руйнування патріархального суспільства і занепаду імперії Чжоу, в межах якої спочатку піднявся, а потім збіднів рід Конфуція.

Влада імператора стала номінальною, а на місце родової знаті прийшли правителі невеличких князівств, котрі оточували себе незнатними, малоосвіченими і корумпованими чиновниками, що не мали відповідного рівня культури і знань.

Зрозуміло, що руйнування традиційних основ патріархального суспільства, боротьба за владу, корупція чиновників і страждання пересічних громадян не могли не хвилювати Конфуція.

Будучи чесною і порядною людиною, переконавшись, що не може вплинути на ситуацію у своїй державі, він залишає державну службу і вирушає разом зі своїми учнями в подорож Китаєм.

Під час свого «ходіння в народ» Конфуцій займається педагогічною діяльністю і намагається переконати регіональних правителів розрізненого Китаю в необхідності чесного служіння громаді і справедливого управління державою.

У віці 60 років Конфуцій повертається в Цюйфу, займається філосо-фією і педагогікою, систематизує і редагує літературну спадщину минулого: Книгу пісень (Ші-цзін) і Книгу змін (І-цзін)...

Конфуцій і Платон

Приблизно в ті само часи, в які жив великий китайський мислитель Конфуцій, в Античній Україні жив і творив великий скіфський філософ Аристокл, більше відомий як Платон.

Порівняльний аналіз біографій та змісту творів цих великих філософів наводить приголомшливі збіги:

* І Конфуцій, і Платон мають аристократичне походження і вибудовують модель ідеальної держави на патріархальних засадах.

* Конфуцій — ідеолог міцної китайської держави, Платон — ідеолог скіфо-арійської Спарти.

* Не знайшовши підтримки на батьківщині, обидва вирушають у подорож своєю країною, щоб безрезультатно переконати провінційних правителів в необхідності створення ідеальної держави.

* Обидва у віці 60 (!) років повертаються додому і засновують свої філософські школи.

Чи не забагато збігів обставин? Можливо, Конфуцій і Платон — це одна людина, яка встигла побувати і в Стародавньому Китаї, і в Античній Україні?..

Обожнення філософа

Конфуцій став класиком не одразу. Спочатку його ім’я згадувалося поряд з іменами Лао Цзи і Мо Цзи.

За часів правління імператорської династії Хань його поступово починають називати «некоронованим ваном» (тобто монархом). У 241 році він закріплюється в аристо-кратичному пантеоні, у 739-му (династія Тан) Конфуція офіційно іменують титулом вана.

За часів династії Мін (1530 рік) його починають називати «верховний мудрець серед учителів минулого».

Суть філософської концепції Конфуція полягає в патріархальному розумінні держави, де влада імператора («сина неба») подібна до влади батька.

Конфуціанство заперечувало участь народу в управлінні державою, проте пропагувало громадянський мир і злагоду. Через 300 років після смерті Учителя конфуціанство стало офіційною ідеологією в Піднебесній.

Учні Конфуція (нам відомі імена 26 із них) на основі лекцій і висловлювань мислителя склали книжку «Лунь Юй» («Бесіди і судження»), яку дуже шанують прибічники конфуціанства.

Між іншим, за формою викладу вона дуже схожа на відомі діалоги скіфо-арійського філософа Платона!

У цій книжці окремо говориться про сина Конфуція — Бо Юй (або Лі), який похований на родинному кладовищі в Цюйфу поряд із батьком. Із класичних, одноосібних творів Конфуція експерти називають книжку з історії князівства Лу, яка називається «Чунь-цю» («Весна і осінь»).

Суспільний статус Конфуція важко зрозуміти із-за меж Піднебесної.

Коли під час зйомок фільму про Конфуція ми запитали у настоятеля Шаоліня — Ші Юнгсі, який суспільний статус мають філософи Кун Фу-Цзи, Лао Цзи і Мо Цзи, він дав чітку відповідь: «Вони — святі люди».

Святість по-китайськи не має релігійно-містичного значення. На відміну від пророків і святих в інших країнах, святість в Китаї має морально-етичний і водночас світський характер.

Китайські філософи, зокрема Конфуцій, були реальними і високодостойними людьми, котрих шанують за їхнє праведне життя і мудрі думки.

Хоча нам важко зрозуміти, чому філософу Конфуцію поставили храми в Цюйфу, Пекіні і Шанхаї?.. Адже він — не бог і не пророк...

Допоміг розібратися у цьому нащадок Конфуція у 75-му поколінні — Кун Сянлін, який працює дослідником у китайському Інституті Конфуція. Він пояснив, що храми Конфуція мають світський характер і ритуали в них здійснюють не священики, а звичайні люди.

Конфуціанство: релігія чи ідеологія?

Перебуваючи в Китаї, ми запитували в місцевих жителів: «Все-таки конфуціанство — ідеологія чи релігія? Чому філософу Конфуцію побудували храми, як релігійній особі?»

Відповідь була одно-значна: конфуціанство — ідеологія.

У ньому немає містики, інституту церкви і немає місця теології. А конфуціанська етика не є релігійною за своєю суттю.

Ідеалом конфуціанства є побудова гармонійного суспільства, в якому шанують старших за віком і посадою. А золотим правилом етики Конфуція (яке через 500 років про-звучить у християнстві) є теза: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі»...

Після утвердження у ІІ столітті до н. е. конфуціанства як головної ідеології розбудови китайського суспільства, основним принципом «китайської мрії» стала теза: «Отримати освіту і стати чиновником».

Останнє, за Конфуцієм, передбачало можливість скласти іспити державного службовця і відповідно до отриманих результатів претендувати на посаду чиновника.

Ця «велика китайська мрія» і стала основою «соціальних ліфтів», завдяки яким найбільш здібна молодь могла просунутися у своїй державній кар’єрі незалежно від соціального походження.

Не викликає сумнівів, що державно орієнтоване конфуціанство, модернізоване в соціальному плані китайським соціалізмом, є одним з основних чинників сучасного «китайського економічного дива».

І нам з нашою «олігархічною демократією» є чого повчитися в плані будівництва соціальної держави в наших китайських партнерів.

Валерій БЕБИК, професор, головний редактор журналу «Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації», автор і ведучий програми «Цивілізація ІNCOGNІTA» телеканала «ТОНІС».