Вона стала першим народним хітом українського спротиву російським загарбникам та певною візитівкою нескореної України.
«Голос України» розпитав у офіцера Сухопутних військ Тараса Боровка, автора «Байрактара», про історію створення цієї дивовижної «зброї», її комплектуючі та бойові характеристики. І не тільки.
Як і всі кияни, того лютого ранку Тарас прокинувся від вибухів російських ракет. Каже: ті прильоти не з чим не переплутати. За першою військовою спеціальністю він артилерист, тому одразу зрозумів, що відбувається.
— Зранку побіг до військкомату. Приблизно о 10.00 був біля будівлі, де розташовувалось командування Сухопутних військ. Усе навкруги нагадувало вулик, але я виявив наполегливість і того ж дня підписав контракт. Отримав посаду старшого офіцера Центру інформації, моніторингу і протидії, який підпорядковується Сухопутним військам ЗСУ. І одразу оселився на місці служби, — згадує Тарас Боровок.
Роком пізніше командувач Сухопутних військ — командувач оборони Києва Олександр Сирський зізнався: кінець лютого і десь до 3 березня були найтяжчими днями для наших захисників, які тоді протистояли «другій армії світу», що намагалася взяти Київ «за три дні».
28 лютого Тарасу зателефонував його безпосередній командир, речник Східного напрямку Сергій Череватий. Запитав: чи може він щось написати про «Байрактар» (це ударний оперативно-тактичний безпілотник турецького виробництва. — Авт.).
— Я сів і за хвилин двадцять написав слова. Потім аранжування... 1 березня пісню виклали на фейсбук-сторінці Сухопутних військ. До того сторінка мала 3,5 тисячі підписників, а вже за місяць набрала 800 тисяч. Не думав, що «Байрактар» стане хітом. Навіть досі мені надсилають його переспіви з різних куточків світу, — каже співрозмовник.
На початку російсько-української війни співвласники продакшн-студії і співавтори низки фільмів — Тарас Боровок та Дмитро Наумов — створили «Дуэт имени путина». Писали та виконували стьобні пісеньки російською мовою (з матючками, не обтяжливі глибиною текстів), орієнтовані на «братів за поребриком». Тоді ще вірили, що вони — Homo sapiens і можна достукатися до людської природи росіян... Зробили чотири такі меседжі, які набирали у YouTube мільйони переглядів.
За словами Боровка, у певну мить він зрозумів, що той проект не стільки згуртовує українське суспільство проти російської агресії, скільки об’єднує росіян у ненависті до нас. І його прикрили.
Тарас Боровок — людина творча. Його мирна професія теж пов’язана із творчістю. А пісні — то хобі. Принаймні були до 24 лютого 2022 року. Потім стали (хоч як пафосно звучить) військово-патріотичною зброєю українського спротиву.
— Тільки не подумайте, що я безперервно кліпаю ці пісні. Вони з’являються під кожну значну подію. Як сказав один мій друг: ти пишеш історію війни у піснях. Так, після визволення Київщини — «Міста-герої країни героїв», сто днів з початку вторгнення — «Стати героєм», до весни для жінок — «Пісня мирного життя», — перераховує офіцер Боровок. — А от найкращою піснею вважаю «Я щасливий». Її написав 2 березня. На обласному Вінницькому телебаченні протягом кількох місяців разом з гімном України вона звучала кожні 12 годин.
У цій пісні є відповіді на низку запитань. Що робити? На що спиратися? Що головне? Це турбувало кожного з нас у перші дні-тижні великої війни. Пісня структурує те, що відбувається навколо, і показує, де у цьому твоє місце.
Вона організовує мозок. Побратими з різних куточків України розповідали: у той час свій ранок починали, слухаючи «Я щасливий»...
Потім на зустрічі із фахівцями НАТО у доповіді про нові форми ведення інформаційних війн ми ділилися досвідом, як за допомогою творчості під час війни «підтягнути» аудиторію під військово-інформаційну складову і поставляти суспільству необхідну інформацію. На початку широкомасштабного вторгнення росіян це дуже ефективно спрацювало.
— Ваші військово-патріотичні твори різні — жартівливі, спонукаючі, душевні... Це навіть не авторська, а скоріше народна сучасна пісня. Причому деякі адресовані певній аудиторії. Як вираховуєте, чи «зайде» саме ця тема, звернення, ідейне послання?
— Інформаційний простір вирує мотиваційними ідеями. Тому теми для пісень просто, як-то кажуть, літають у повітрі.
Насамперед ми постійно моніторимо та й відчуваємо настрої суспільства. Наприклад, нині формуються нові підрозділи для визволення українських територій і необхідно залучити до мобілізації людей. От з’явилася пісня «Армія — це ти». Бо категорично хочеться зламати оце закарбоване вже у головах співгромадян «Віримо у ЗСУ!». Воно було актуально на початку війни. Нині вірити у ЗСУ замало, треба стати частиною ЗСУ! Треба людей мотивувати і знову повернути черги до військкоматів (з лютого 2022-го військові комісаріати переформовано в Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦКСП. — Авт.), які були у 2014-му та у лютому 2022 року.
Коли бачимо: українці трішки втомилися, депресняк накриває, то от пісня для підняття настрою — «Україна зер гуд» чи «Сухопутні війська України» тощо. Такі собі гоцаки веселенькі з «міцним слівцем».
А ось спостерігаємо — народ пішов по барах, нічних клубах і забуває, що війна у країні, то тоді — «Недописані слова», присвячена загиблим побратимам. Скажу відверто: довго не наважувався торкатися цієї теми, хоча вона й проходила в інших піснях. А згодом прийшло...
От не повірите! Нещодавно мені наснилося, що Творець сказав мені: коли напишу 50-ту пісню, то буде наша Перемога. Вже є 35 від початку вторгнення. Треба ще 15. Намагатимусь щонайшвидше.
— Творчість як військова служба. Як вам на такій службі?
— На цій службі я максимально ефективний. У центрі займаюся двома напрямами — військово-патріотичними піснями і документальними фільмами. Нині у нашому відділі служить режисер картини «Чорний ворон» Тарас Ткаченко. Він зробив фільм, присвячений обороні Києва. Я — документальний трьохсерійний проект про сексуальні злочини армії рф в Україні. На цей рік у нас заплановано 6—7 документалок.
— Тарасе, порадьте, як переключати увагу та відволікатися трішки від воєнного сьогодення, аби бути у ресурсі?
— Життя саме підказує джерела оптимізму. Їх насправді безліч. Головне — не замикатися у собі та не ізолюватися від суспільства. Комунікуйте з людьми! У нашого народу вистачає і самоіронії, і гумору. Це невичерпне джерело тої енергії добра, радості, позитиву, відновлення...
Важливо знайти для себе, як я це називаю, правильні інформаційні кормушки. І бути у потоці — спілкуватися з друзями, однодумцями, родичами. Тримати контакт і підтримувати один одного.
Фото з фейсбук-сторінки Тараса Боровка.
