16 липня 1990 року. Народні депутати від Народної ради Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян після голосування за прийняття Декларації про суверенітет.
Й одразу ж після цього парламент конституційною більшістю постановив вважати 16 липня Днем незалежності України: «Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності, підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України, Верховна Рада постановляє: вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне свято».
Тож через рік, 16 липня 1991 року, під час урочистих зборів з нагоди Дня незалежності України, тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук зазначав:
«Уперше в своїй історії ми зібралися для відзначення свята Незалежності. Йшли ми до цього дня важко, йшли за покликом серця, за голосом громадського сумління і національного обов’язку, з великою і святою вірою у свій народ, в його право на свободу і незалежність. І цей день настав — 16 липня 1990 року Верховною Радою була прийнята Декларація про державний суверенітет».
Так, на той час УРСР ще залишалася у складі радянського союзу, проте декларація чітко зафіксувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, визначила основи її економічної самостійності, зокрема, самостійну банківську, фінансову, митну та податкову системи, право формувати державний бюджет і мати власну грошову одиницю, а також право на власні Збройні Сили.
Обкладинка Першого видання Декларації про Державний суверенітет України з автографами учасників прийняття декларації.
Фото з архіву Михайла ШУЛЯКА.
На той час, коли розпочиналося обговорення цього документа, мало хто міг уявити, яким він зрештою буде. Проте під час розгляду проєктів декларації, який тривав із 28 червня до 16 липня, обраний 4 березня 1990 року новий склад Верховної Ради УРСР здійснив стрімку еволюцію від народних депутатів союзної радянської республіки до парламентаріїв фактично незалежної держави. І, як наслідок, навіть представники комуністичної більшості парламенту, які на початку не приховували, що розглядають можливе ухвалення декларації як вимушений крок перед підписанням нового союзного договору, фактично підтримали документ про незалежність України.
Бо хоч ухвалений документ містив згадку про те, що принципи Декларації про державний суверенітет України використовуються для укладання союзного договору, проте вже тоді було розуміння, що це радше формальність. Особливо ж якщо врахувати, що у поданому президією Верховної Ради УРСР на початку обговорення основному проєкті чітко пропонувалося розглядати Україну як «суверенну державу у складі союзу з іншими республіками».
В опозиційної Народної ради, яка налічувала тільки 125 народних депутатів із 442, було розуміння, що їм не вдасться провести через парламент власний проєкт. Тому подання альтернативних пропозицій розглядалося як можливість донесення незалежницьких ідей до суспільства та вдосконалення запропонованого президією проєкту документа. І за пів місяця дискусій їм цілком вдалося.
Загалом опозиція внесла вісім альтернативних проєктів декларації. Наприклад, народний депутат Юрій Гнаткевич назвав свій проєкт «Ухвала про державну незалежність УРСР». Він нагадав, що Україна у своїй історії двічі — у 1654 та 1922 роках — укладала договори з росією, проте нічого доброго з того не вийшло. Відтак Ю. Гнаткевич запропонував вилучити з проєкту президії пункт про новий союзний договір та заявив, що «спочатку потрібно проголосити незалежність, самостійність української держави, а вже тоді ця держава матиме право укладати договори».
Проєкт народного депутата Степана Хмари, у якому він запропонував відновити незалежну Українську державу 1918 року, мав назву «Маніфест Незалежності». До того ж він пропонував чітко визначити, що союзний договір 1922 року, який підписував створений окупаційною владою маріонетковий уряд УРСР, став наслідком військової анексії Української Народної Республіки більшовицькою росією. Виходячи з цього, С. Хмара пропонував денонсувати союзний договір 1922 року, а економічні відносини з іншими республіками здійснювати шляхом укладання прямих угод. Також він пропонував розпочати негайне творення власних Збройних Сил, органів держбезпеки, прокуратури, митної служби, незалежної фінансової системи, інституту республіканського громадянства, змінити назву держави з УРСР на Українську Республіку та підтверджував державний статус національної символіки — синьо-жовтого прапора, герба-тризуба та національного гімну «Ще не вмерла Україна...».
Схожої позиції дотримувався й народний депутат Володимир Шлемко, який запропонував створити парламентську комісію, яка б детально вивчила фальсифікації під час утворення союзу.
«Ми повинні керуватися Четвертим універсалом 1918 року, який проголошував незалежність Української Народної Республіки», — підкреслив В. Шлемко.
Розвиваючи ці ідеї, народний депутат Іван Заєць наголосив, що включення до декларації положення про союзний договір без ухвалення нової Конституції та утвердження України як повноправного суб’єкта міжнародних відносин призведе до повторення 1922 року з усіма його негативними наслідками.
Народний депутат Левко Лук’яненко запропонував розглянути ще один проєкт декларації, у пункті першому якого зазначалося: «Українська РСР приступає до виходу зі складу СРСР». Для реалізації цього рішення він закликав невідкладно ухвалити низку законів, спрямованих на утвердження суверенітету українського народу на своїй території.
І що довше тривало бурхливе обговорення проєктів декларації, то гучнішими були заяви про неприпустимість включення до неї положення про новий союзний договір.
16 липня 1990 року. Мітинг біля Верховної Ради України з нагоди прийняття Декларації про Державний суверенітет України.
Попри це, тогочасний склад Верховної Ради, у якій налічувалося 380 членів компартії, ще не міг піти на пропоновані представниками Народної ради радикальні кроки. Але під час постатейного голосування пропонований президією проєкт декларації зазнав величезних змін. Зокрема, було підтримано пропозицію про зміну в назві документа «УРСР» на «Україну». І, зрештою, до ухваленого конституційною більшістю (355 голосів) тексту декларації було включено фактично всі атрибути державної незалежності: державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території, верховенство Конституції і законів України, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах, українське громадянство, право на власні Збройні Сили, формування банківської, цінової, фінансової, митної та податкової систем, власного держбюджету та, за необхідності, своєї грошової одиниці.
Документ також чітко визначав, що Україна як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими та торговельними представництвами. Велику частину цих положень до фінальної версії декларації було перенесено з проєкту, який вніс народний депутат Сергій Головатий.
Зокрема, з його проєкту дослівно було перенесено преамбулу, розділ про громадянство та частину положень щодо територіального верховенства, Збройних Сил та інші.
Водночас із проєкту президії поступово було вилучено усі згадки про союз, за винятком тієї, що принципи Декларації про державний суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.
Однак вже 24 жовтня 1990 року Верховна Рада внесла зміни до Конституції УРСР, якими з Основного Закону було вилучено будь-які згадки про срср та про об’єднання УРСР з іншими республіками в радянський союз.
Отже, 16 липня 1990 року було ухвалено історичний документ, що похитнув радянську імперію зла та заклав основи відновлення державної незалежності України.
Фото з архіву Укрінформу.
Думки народних депутатів
Олена ШУЛЯК, фракція «Слуга народу»:
— Перший крок на шляху до незалежності України. Цим кроком стала Декларація про державний суверенітет, ухвалена 16 липня 1990 року.
Верховенство держави на своїй території та незалежність у міжнародних відносинах. Ми чітко визначилися з власним вектором розвитку, і понад три десятиліття він є незворотний. Саме на основі Декларації про державний суверенітет було ухвалено Акт проголошення незалежності України.
Державний суверенітет для українців більше, ніж просто слова. Сьогодні ми добре знаємо, що ніщо так не цінується, як свобода і незалежність, територіальна цілісність, право народу обирати свій шлях інтеграції, адже дев’ять років ми змушені захищати ці цінності від ворога.
Ніколи й за жодних обставин Україна не зверне зі шляху, визначеного 33 роки тому. Україна є. Україна буде. Україна переможе!
Слава Україні! Героям слава!
Іванна КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ, голова Комітету Верховної Ради з питань інтеграції України до ЄС, фракція «ЄС»:
— Український суверенітет став початком кінця СРСР. Зараз суверенна Україна — це загроза існуванню оновленої російської імперії, яка залишається тюрмою для десятків поневолених народів. Водночас суверенна Україна є запорукою стабільності й миру у Європі та, без перебільшення, світового порядку, заснованого на міжнародному праві. Саме українцям випало довести, що право і гідність — вищі від брутальної сили, що цивілізація здатна себе захистити і на ділі підтвердити те, що написано на папері.
Шлях до нашого суверенітету був важким. Власне, кілька попередніх століть національно-визвольних змагань і три українські повстання останніх десятиліть — Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція Гідності — були боротьбою за наш суверенітет, за наше священне право самим вершити свою долю.
Розмови про те, що незалежність упала нам із неба, тепер смішні. Адже ми бачимо, як дорого вона коштує.
Вірю в нашу Перемогу і в те, що ці випробування загартують нас — майбутні покоління не знатимуть, що таке меншовартість, і ніколи не ставитимуть під сумнів цінність свободи та власної ідентичності.
У цій війні ми не просто обстоюємо наш суверенітет, а вже здійснюємо українську місію, яка полягає в захисті правди і демократії від брехні і тиранії.
Михайло ЦИМБАЛЮК, фракція «Батьківщина»:
— З ухваленням Декларації про державний суверенітет відбулося відновлення українського парламентаризму та відкрився шлях до проголошення незалежності.
Наша країна отримала інституцію, яка представляла і демонструвала волю всього українського народу. Україна повернулася до своїх одвічних цінностей, які відвойовувала століттями і, на жаль, робить це і зараз, зокрема народовладдя.
Нині кожен з нас чудово знає, що ніщо так не цінується, як суверенітет, територіальна цілісність, свобода і незалежність, право народу самому робити свій цивілізаційний вибір та обирати шлях інтеграції — коли у твою країну з війною прийшла безжальна варварська орда, що несе за собою страшні руйнування і смерть.
Така реакція на агресивну поведінку північних «сусідів» і підтримка західного цивілізованого світу стають своєрідним поштовхом торування до правової та заможної України. Так, нам доводиться долати чи не найскладніші випробування за роки незалежності. Мусимо берегти суверенітет та цілісність країни, за що щоденно платимо високу ціну.
Тарас БАТЕНКО, голова депутатської групи «Партія «За майбутнє»:
— Шановні українці! 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила важливий і доленосний документ — Декларацію про державний суверенітет. Ця подія стала однією з найвизначніших в історії сучасної України, а сам документ закріпив основи Української держави, верховенство та неподільність державної влади на всій території України.
І ось знову Україна змушена непохитно обстоювати свій суверенітет перед ворогом, який прийшов на нашу землю зі зброєю. Лише завдяки мужності та єдності українського народу наші захисники щодня знищують ворога і повертають українську землю клаптик за клаптиком.
Вітаю всіх зі святом і бажаю успіхів, єдності, якнайшвидшої Перемоги, миру та процвітання нашій незалежній суверенній Україні! Нехай у ваших серцях ніколи не згасає вогонь любові до України, а з кожним подихом він здіймається з новою силою заради квітучого майбутнього нашої держави.
Андрій ОСАДЧУК, фракція «Голос»:
— російська війна проти України — це остання відчайдушна спроба кремля поневолити Україну, зробити нас частиною «руского міра», позбавити права самостійно визначати наше майбутнє та будувати власне життя. російська агресія — спроба позбавити нас суверенітету, права самостійно визначати, хто ми і куди хочемо рухатися.
Ми бачимо себе вільною країною, частиною європейського та євроатлантичного світу. Ми бачимо себе країною без корупції, без диктатури, країною верховенства права та свободи. Ці всі цінності чужі нашим ворогам. І саме таку країну мріяли будувати ті, хто в спекотне літо 1990 року вимагав від Верховної Ради УРСР проголосувати Декларацію про державний суверенітет України. І в понеділок, 16 липня 1990 року, о 10:07 355 депутатів голосами «за» зробили величезний крок до української незалежності.
Після голосування великий Левко Лук’яненко, вийшовши на площу перед Верховною Радою, промовив історичні слова: «Ця декларація — це програма виходу України з-під влади москви. Від нас з вами залежить, чи стане вона практичною програмою будівництва незалежної України!».
Ми вже знаємо, що за рік, у 1991-му, Україна стане незалежною. Ми знаємо, що буде ще багато спроб повернути Україну на радянсько-імперські рейки. Але мрія про незалежність і суверенітет надихатиме нас на боротьбу з московською імперією. І слова Лук’яненка стали пророчими — з Декларації про державний суверенітет почався наш шлях геть від москви. Почався 16 липня 1990 року. І ми пройдемо цей шлях до Перемоги!
Олег КУЛІНІЧ, голова депутатської групи «Довіра»:
— Вітаю весь український народ з річницею проголошення Декларації про державний суверенітет — першого законодавчого акта, який визначив ідею української незалежності й основи формування конституційного ладу.
Цей історичний крок відбувся 33 роки тому. І за цей час наша країна пройшла значний шлях формування громадянського суспільства і демократичних інституцій. Ми стали на шлях євроінтеграції і європейських цінностей. Але, на жаль, зараз, у XXІ столітті, в епоху, коли людство щорічно робить глобальні відкриття, а технології розвиваються стрімкіше, ніж будь-коли, Україна виборює власний суверенітет на полі бою, де щодня гинуть люди і проливається кров. Комусь у світі це важко уявити, але це реальність, у якій наша країна і її народ живе вже дев’ять років. А з початком повномасштабного вторгнення росії вона набула страхітливих масштабів, ставши найкривавішою війною з часів Другої світової, зробивши мільйони українців біженцями, стерши колись квітучі міста і села з лиця землі.
Тоді ми отримали суверенітет демократичним шляхом, зараз російська тиранія намагається нас його позбавити. Але їхні спроби марні, а Україна була, є і буде суверенною, незалежною, демократичною, європейською, розвиненою державою! Це нікому і ніколи не вдасться перекреслити!
