На знімку: Березень 2022 року, Київська область. Володимир Коротя (четвертий зліва) разом із побратимами-добровольцями.

Саме воно свідомо взяло на себе відповідальність за долю країни, родини, нації.

Напевно, нині у жодної держави нема збройних сил з таким досвідом, стійкістю, вмотивованістю, які є в нас. Російсько-українська війна повністю трансформувала підхід до воєнної справи: особистість воїна, його професійні якості та духовний шеврон Українця може змінити перебіг історії.

«Я — офіцер ЗСУ. Своїм оскаленим поглядом повернутий до русні, що прагне захопити мою Батьківщину. Своєю броньованою спиною я повернутий до міст, селищ та сіл, що намагаються жити звичним життям. Моя честь і кров для моєї Нації». Ці слова належать Володимиру Короті (на знімку) з позивним «Повстанець», командиру одного з батальйонів 3-ї окремої штурмової бригади. Нещодавно він отримав недержавну нагороду «Народний Герой України». Це щира подяка від українців за те, що воїн зробив і робить для їхнього захисту від рашистів.

Володимир Коротя (на знімку) (тоді ветеран АТО) на початку широкомасштабного вторгнення рф очолив оборону Ірпеня, разом із побратимами-добровольцями утримував єдиний не підірваний міст між Бучею та Ірпенем, через який евакуювали 23 тисячі осіб, після визволення передмістя Києва вступив до лав тероборони, двічі був у пеклі Бахмута, дістав поранення, а згодом отримав пропозицію служити у полку «Азов»...

«Присвячую цю нагороду своїй піхоті, яка іде зі мною в бій, яка вірить мені як командиру. А я за це намагаюся максимально їх берегти», — сказав «Повстанець», отримавши «Народного Героя України». Вважає цю почесну відзнаку не лише своєю, а й побратимів, і передусім тих, хто віддав життя, захищаючи Неньку.

«Повстанець» — герой циклу публікацій «Голосу України» про українців, які зірвали бліцкриг рашистів на Київ, про те, що відбувалося в передмісті столиці на початку великої війни у лютому-квітні 2022 року, і про те, чому з росіянами ми зовсім «нє єдіний народ»...

Тоді група добровольців, які мали воєнний досвід, згуртувалася для спротиву окупантам. Очолив її Володимир Коротя. Вони «віджимали» техніку у рашистів, планували операції, діяли нестандартно, а ще навчали цивільних воювати... За словами «Повстанця», на тих вишколах до «курсантів» була одна умова: хто сповідує ідеї нації — залишається з нами, хто не розуміє, що це таке, — забирається геть. До того ж він не втомлювався повторювати новобранцям теоретичну квінтесенцію спільної боротьби: «Як перемогти — навчу. Ваша задача — вижити. Якщо ви взяли до рук зброю, вимагаю від вас перемогти. Тому що ми повстали не захищати свій двір, ми стали перемогти!».

Хлопці «Повстанця» трофеїли ворожу техніку за його тактикою: баштовим ключем відкривали люк, «виводили з ладу» екіпаж і самі сідали за кермо. У групі захоплення діяли «декоратори» — вони замальовували синьою фарбою рашистські позначки на броні та вішали на антену українській прапор. У такий спосіб забрали в «асвабадітєлєй» 12 механізованих засобів різних типів.

Окрім опору зі зброєю в руках, ірпінські «повстанці» проводили свої інформаційно-психологічні спецоперації: скрізь писали росіянам «Добро пожаловать в ад. Мы всех вас ждем». Виставляли великі колонки і вмикали на всю потужність «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» о шостій ранку, опівдні й о шостій вечора.

Згодом добровольці стали планувати штурмові наступальні дії разом із ветеранами полку «Азов» та ГУР.

А ще ноу-хау «Повстанця» — тактичний прийом під назвою «бойовий міксер» із залученням будівельних змішувачів бетону. Ними перекривали вулиці: ставили два разом і один позаду. А вночі на 500 метрів рухали їх один за одним. Так «віджали» сім вулиць. На одній із них у їхньому будинку чекала на визволення вагітна дружина Володимира, яка не згодилась виїхати, мотивувавши відмову словами: «Ти ж мій захисник і захистиш мене!»...

Коротя — прихильник дій на війні. Каже: маємо перехоплювати ініціативу у ворога й нав’язувати йому свій сценарій подій. Тільки так можемо перемогти. Водночас «Повстанець» переконаний, що поки весь український народ не мобілізується проти рашистів, Перемоги не буде...

«За кожен ранок, в якому можна побачити світанок, сповна платить кров’ю Український солдат!

З власних інтересів — хочу, щоб розважальні заклади, такі як кафешки, клуби та кінотеатри, працювали. Хочу, щоб податки з третього сектору економіки, а саме сфери послуг, витрачалися на зв’язок, екіпіровку, логістику, медицину на полі бою та для госпіталів у тилу. Щоб заправка пікапів та вантажівок не відбувалась із зарплат екіпажу і командирів.

Цивільні мають бути готові в перспективі замінити на фронті «того пацана в окопі», водія евакмобіля, кулеметника чи механа. Якщо ж хочете максимально відстрочити потребу в мобілізації вас — допомагайте військовим», —ось таке побажання всім нам від ветерана-воїна, який повернувся до лав української армії і другий рік великої війни стоїть на захисті не тільки рідної землі, а й всієї Європи, цивілізаційних цінностей і майбутнього демократичного розвитку світового порядку.

Дякуємо нашим захисникам!

Героям Слава!

Фото зі сторінки Володимира КОРОТІ у Фейсбуці.

Фото надано героєм публікації.