Загалом на фронті відбулося 67 боєзіткнень.

Наші захисники кажуть: війна перейшла в позиційну фазу, де кожна зі сторін не має значних тактичних успіхів. При цьому в росіян наразі є певна перевага в боєприпасах. Хоч би як добре були вмотивовані й підготовлені українські військові, для переваги на полі бою необхідні відповідна техніка та озброєння. Військові експерти прогнозують: ЗСУ, ймовірно, зіткнуться зі значною нестачею обладнання протягом року.

Мовляв, у розпал контрнаступу 2023-го Сили оборони випускали до 7 000 артилерійських снарядів на день, що призводило до 80 відсотків бойових втрат росії. Однак наприкінці минулого року кількість пострілів з нашого боку зменшилася до приблизно 2 000 на день. Тим часом артилерійські потужності ворога різко зросли, і нині окупаційні російські війська роблять до 10 000 пострілів на день. Якщо Україна не зможе знову створити локальні умови артилерійської переваги, будь-які нові наступальні операції призведуть до неприйнятних втрат серед українських військових, стверджують експерти.

На думку оглядачів «Інформаційного спротиву», виклик для України полягає в тому, що навіть зберігаючи оборонну позицію, вона повинна продовжувати здійснювати локальні наступальні дії та прагнути до максимального зростання темпів виснаження російських військ. Якщо рф зазнає менших втрат, спроможність її сил на місцях покращиться. Зменшення тиску на фронті дасть росії й інші переваги: вона зможе відволікти досвідчені війська на підготовку новобранців, що потенційно дозволить їй відкрити нові наступальні напрямки в другій половині 2024 року.

Важливо, щоб Київ і його партнери досягли реалістичного спільного розуміння того, яку матеріальну допомогу й підготовку можна надати і коли, вважають військові аналітики «ІС». Так, аби досягати локальної артилерійської переваги, Україні потрібно приблизно 2,4 мільйона боєприпасів на рік. Але міжнародним партнерам України, включно зі Сполученими Штатами, буде важко забезпечити й половину цієї кількості в поточному році. Також для відновлення наступального потенціалу й захисту від російських атак Україні потрібно приблизно 1 800 нових артилерійських стволів на рік. Численні парки техніки, надані Києву за останні два роки, теж потребують надійного постачання запасних частин. До того ж ракети-перехоплювачі для засобів протиповітряної оборони будуть постійною нашою потребою. «росія на сьогодні виробляє понад 100 крилатих і балістичних ракет і 300 ударних безпілотників на місяць. Щоб стримати шкоду від цієї зброї, Україна потребуватиме поповнення запасів західних систем протиповітряної оборони. Якщо західні країни не збільшать свої потужності з виробництва цих систем, росія отримає перевагу», — зазначають оглядачі «Інформаційного спротиву».

Під час атаки 8 січня ворог випустив 24 крилаті ракети та загалом 25 балістичних ракет. Через те, що перехоплення Х-47 «Кинджал», Х-22 та всіх видів балістичних ракет можливе лише такими комплексами, як Patriot та SAMP/T, жодна з них не була перехоплена.

Тобто ворог обирав такі цілі, які не були прикриті цими ЗРК, й відповідно до зведення ПС ЗСУ цілями для ударів стали об’єкти у Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій та Хмельницькій областях.

Експерти Defanse Express припускають, що ця масована атака може свідчити про перехід ворога від ударів крилатими ракетами, які перехоплюються з високою ефективністю наявними зенітними ракетними комплексами, до активного застосування балістичних та квазібалістичних ракет, які неможливо перехопити без використання дефіцитних ЗРК із можливостями протиракетної оборони. А захист усіх міст України від балістичного озброєння означає потребу в десятках Patriot, що нереалістично з огляду на можливості наших союзників.

«Саме тому єдиним ефективним засобом протидії цій загрозі залишається знищення пускових та літаків ще на землі. А для цього Захід має зняти нелюдяну умову невикористання свого озброєння по території рф, ба більше, надати значно далекобійніші засоби. Іншою альтернативою є лише створення та запуск у масове виробництво свого далекобійного озброєння, що в умовах постійних ракетних ударів є більш ніж складним завданням навіть без урахування технологічних, виробничих та наукових труднощів», — підсумовують оглядачі.