Свій 94-й сезон столичний театр імені Івана Франка відкрив прем’єрою вистави «Квітка Будяк» Наталії Ворожбит за мотивами п’єси Миколи Куліша «Маклена Граса» у постановці Станіслава Мойсеєва. Це вистава гостросучасної теми та виразної подачі.
На сцену проектуються фотографії знаменитої постановки «Народний Малахій» театру «Березіль» 1928 року. Написи: «Починаємо реконструкцію вистави» підтверджує «професор» — Андрій Май, який з’являється і починає «читати» лекцію. Він монотонно собі під ніс бубонить премудрі цитати зі шпаргалок. І тут лунає постріл. «Професор» змушений звільнити сцену.
Таким прологом режисер Станіслав Мойсеєв чітко дає зрозуміти — ми покажемо не реконструкцію колишньої слави, наша мета — створення нового актуального та глибокого театру. Режисер репрезентує сьогоднішню картину українського життя, віддаючи шану Лесю Курбасу та Миколі Кулішу, що йшли в ногу з часом, а не копіювали традиції.
Драматург Наталія Ворожбит не просто переписує чи дописує текст п’єси «Маклена Граса», наближаючи її до сучасних реалій, вона скоріше проектує сьогоднішню історію на сюжет та драматургічний малюнок Миколи Куліша. Так виникає новий сценічний твір під назвою «Квітка Будяк».
Сценографія, створена художником Андрієм Александровичем-Дочевським, доповнюється комп’ютерною графікою та відеозйомкою. Дві розгорнуті напівкімнати — обшарпана кімната Будяків та кімната Магарів із сучасним білосніжним хай-теком, що, обертаюючись зовнішньою стороною, перетворюються на вулицю зі смітником та бомжами. Це контрастна картинка суспільства. Відео транслюється на пересувний екран, на всі локації та задник, створюючи тривимірну картинку 3d-формату.
У виставі подається майже брехтівський епічний малюнок нашого сьогодення. Чесний, але бідний Будяк — Олександр Логінов — бере квартиру в кредит, а його звільняють з роботи. Його дружина померла, він починає пити. Його дочка Ірина (Альона Меметова) — інвалід у візку, а друга дочка Квітка (Ксенія Баша-Довженко, прообраз — Маклена Граса) мусить її доглядати, тому й не може піти на роботу. Єдина радість дівчини — мобільний телефон (айфон), який вона десь украла. Отже, вона має доступ до Інтернету і може листуватися із хлопцем-киянином (Ярослав Гуревич, Дмитро Балевський), що живе в Індії, а тут покинув сина й дружину. Власне, це втеча, неможливість витримати і пережити своє життя. Квітка не може собі дозволити такої втечі. Їй треба заробити дві тисячі доларів, щоб сплатити за кредит, узятий батьком. Не знаходячи іншого виходу, дівчина виходить на панель, на Окружну. Цей похід закінчується страшно: Квітку ґвалтують. У сцені марення до неї приходить учителька Соломія Богданівна (Наталія Корпан), мов привид у дивній короні, блискуча пародія на дівчат із руху «Femen». Безумовно, це одна з найсильніших сцен вистави. Остання межа, де вже втрачена жіноча гідність та довіра до людей, до життя, і звідки вже немає вороття. Саме після цього Квітка прийме пропозицію вбити Магара.
Магар (його грає Богдан Бенюк) — з тих бізнесменів, що примудряються заробити навіть на власній смерті. Тепер він банкрут, але його життя дорого застраховане. Ці гроші зможуть забезпечити його улюблену доньку. Але сам Магар себе вбити не може, треба, щоб це зробив хтось інший. Квітка погоджується — за оті самі дві тисячі.
У виставі звучать пісні Квітки Цісик, на честь якої і названа головна героїня вистави. Але вона — інша Квітка. Це квітка, яку суспільство зробило бур’яном, будяком, приреченим рости на смітнику. Її душа жива й чутлива. А сьогодні в суспільстві будь-які почуття недоречні, вони вбивають, нищать людину зсередини у світі пристосуванства та байдужості. Тому вона і є той Будяк, що його треба викинуть із суспільства геть. А може, нарешті треба зрозуміти цю дівчину? Сотні таких дівчат?
Квітка стріляє в Магара, вбиваючи і себе одночасно, вона вбиває неможливість такого існування, вбиває несправедливість. Дівчина вже за межею існування. Дівчина з ім’ям славетної співачки, яка сама хотіла співати, сильна особистість, зламана так нищівно і без розбору страшною рукою нашого соціуму. Якщо найкращі доходять до цього — то хто має відповідати за наше майбутнє?
Вистава дуже провокаційна, в ній є прямі натяки на політичних діячів, на багатіїв, які окрім своїх дочок нікого більше не бачать, але і з них роблять ляльок. Вистава пародіює і театральних діячів, що сидять у своїх шкаралупах і не бажають бачити нового театру. Хотілося б, щоб ця вистава стала скандалом, який пробудить сплячих. Адже вона жива, відверта, актуальна і дуже глибока. В ній показано, як суспільство нищиться ізсередини. Адже ми вже дійшли до останньої межі, далі тільки вбивство, тільки вибух. Вистава закликає, щоб ми подивилися на свою тупість, яка вбиває прекрасних молодих людей, розумних, гарних і талановитих. Це вистава про героїчне падіння особистості. Чому ми йдемо на злочин? Можливо, так намагаємось вбити несправедливість? Але чи врятують нас лише два постріли? І чи правильний вибір — стріляти?
Зліва направо: Ксенія Баша-Довженко, Анастасія Чумаченко та Ксенія Вертинська у виставі «Квітка Будяк».
Фото Валерії Ландар.
