У Кам’янці-Подільському відзначили 120-річчя від дня народження патріарха української байки Микити Годованця.
Надто тихо відзначили. Музейні працівники в літературній залі картинної галереї, яку ще кілька років тому відкривали як меморіальну кімнату Микити Годованця, провели зустріч, присвячену відомим особистостям, чиї імена пов’язані з Кам’янцем і чиї ювілеї припадають на нинішню осінь. Це письменники Осип Назарук, Терень Масенко, Євгенія Гінзбург, Ольга Мак, краєзнавець Тамара Сис. Бібліотекарі теж влаштували пам’ятний захід.
А ще 20 років тому кожен день народження Микити Годованця ставав приводом для всеукраїнського свята гумору й сатири. Ним опікувалася Спілка письменників України і постійно проводила його в місті, яке величали столицею байки. Навіть хотіли відкрити в Кам’янці музей гумору й сатири, як у болгарському Габрово.
Знаменитий байкар, в’язень Колими, жив і творив у Кам’янці два десятиліття. Жив скромно, тому дехто каже, що Годованця мало знали. Може, як особу і справді. Йому ніколи було «світитися», бо весь свій час проводив за письмовим столом, перекладав українською найкраще, що створене людством у царині байки. А також виграновував власні твори. Допомагав і молодим увійти в літературу. А дошкульні байки Годованця ходили між людьми постійно. Автор цих рядків є свідком того, як в освітніх закладах — від дитсадків до вузів — відбувалися свята байки, як щоосені знані літератори прибували до Кам’янця, щоб ушанувати майстра сміху, проводили зустрічі в трудових колективах, школах та училищах. Тоді цим переймалася й влада: на всіх заходах бували перші особи. Тепер вона віддає перевагу гастрономічним та танцювальним фестивалям. Звучало гостре слово, яким народ звик лікувати продажність, хабарництво, брехню, крутійство, псевдопатріотизм. Невже ми цього всього позбулися?! То чому ж не звернутися знову до тих засобів, які дарував нам наш знаний у світі земляк?
Ця думка — не примха автора. Її повсякчас повторюють і просвітяни міста, котрі беруть участь у локальних заходах до Годованцевої дати. Не можна сказати, що місто оминають письменники. Навпаки, досить часто, особливо завдяки громадсько-політичному руху «Гідність», за два останні роки тут гостювали знані автори. Кам’янчани знімають капелюха перед літераторами: давайте відродимо всеукраїнське свято гумору й сатири в Кам’янці, котрий уже не раз довів, що здатен приймати заходи й міжнародного рівня. Схоже свято, на честь Степана Руданського, вже п’ять років поспіль проводять у Калинівці на Вінниччині. Гумору ніколи не буває забагато. Для українців, схильних поплакатися, сміх видається найкращим засобом оздоровлення. І дарма, що наступний день народження батька української байки — не ювілейний. Його мудрість нам потрібна завжди. А до наступного вересня достатньо часу, щоб організуватися.
Восковий (але мов живий!) Микита Годованець у своїй меморіальній кімнаті слухає виступ Олени Романюк, наукового співробітника Кам'янець-Подільського музею-заповідника.
Фото Лілії Петрук.
