Вроджене і спадкове... від радіації

Дитячий стаціонар не сприймається як лікарня. Тому діти охоче приїздять на повторні профілактичні обстеження, на які їх запрошують. З тими, хто сюди хоч раз потрапив, зв’язки не поривають до виповнення ними 18 років. У відділенні панує атмосфера санаторію. Вихователька Вікторія Григорівна Герасименко до кожної дитини старається знайти підхід. Хоч серед пацієнтів — діти різного віку, але вони настільки здружуються й підтримують одне одного, що часто, буває, плачуть виписуючись...

— На сьогодні в Україні це єдине стаціонарне відділення, яке займається генетичними патологіями, — розповідає завідувачка відділення вроджених і спадкових патологій Олена Леонович (на знімку вгорі). — Ми виявляємо ваду (серця, нирок, кишківника тощо), надаємо відповідне лікування, яке дає змогу запобігти різним ускладненням. Є вади, які підлягають хірургічній корекції, для чого направляємо у профільні інститути.

За 14 років у стаціонарі відділення медичну допомогу отримали майже п’ять тисяч маленьких пацієнтів, близько 90 відсотків із них виписано зі значним поліпшенням стану здоров’я.

До того, як було створено ННЦРМ, існував науковий відділ радіаційної педіатрії на базі українського спеціалізованого радіаційного диспансеру. Олена Леонович пройшла там клінічну ординатуру за спеціалізацією медична генетика. А відділення очолила в 2004 році. Вона констатує, що за останніх двадцять років зросла кількість захворювань, які раніше в дитячому віці зустрічалися рідко. І пов’язує це з тим, що після аварії в Чорнобилі в харчові продукти почали потрапляти радіоізотопи — у м’ясо, рибу, молоко, овочі. Поступово змінилася картина гастроентерологічних захворювань, зросла кількість патологій сечовидільної системи. «По нашому відділенню переважають вроджені пороки кістково-м’язової системи, нирок, кишківника», — констатує Олена Семенівна.

... Десятирічна дівчинка потрапила на обстеження у відділення «за компанію»: її тато-ліквідатор лікувався в дорослому стаціонарі. У неї були постійні зміни в аналізі сечі, але з чим це пов’язано, медики не могли пояснити. Обстеження виявило патологію сечовидільної системи — міхурово-сечовідний рефлюкс, що спричиняв запалення. Після операції в дівчинки все налагодилося.

...Хлопчика, який скаржився на сильні головні болі, направили з Народицького району Житомирської області (з моменту аварії фахівці відділення туди періодично виїжджають з апаратурою й обстежують школярів). У нього виявили вроджену ваду головного мозку — синдром Арнольда Кіарі. До того ж у стадії, яка потребувала негайної операції.

— Нещодавно до нас потрапив хлопчина з вадою головного мозку з Луганська, — згадує Олена Семенівна. — Перед ним дообстежили та пролікували ще кілька маленьких луганчан. У Донецькій області, де теж мешкають чимало ліквідаторів, ми співпрацюємо із громадською організацією чорнобильців. А ось із Рівненською і Чернігівською областями, які безпосередньо постраждали від радіації, на жаль, зв’язків не маємо. Там про нас чомусь досі не знають. 

Лікуємо пацієнтів з усіх регіонів

Тим часом у нас можуть отримати лікування діти з усіх регіонів, бо ліквідатори й евакуйовані мешкають по всій Україні. І якщо є необхідність, ми йдемо назустріч пацієнтам і без чорнобильського посвідчення. Звернутися до відділення вроджених і спадкових патологій можна за телефоном: (044) 450 54 52.

До речі, в центрі всім без винятку пацієнтам проводять обстеження за допомогою ЛВЛ (лічильника випромінювання людини), тобто вимірюють кількість накопиченого цезію в організмі. Якщо рівень радіонуклідів підвищений, призначають радіопротекторні препарати. Це зумовлено не лише специфікою контингенту, який мешкає на забруднених територіях. Навіть ті, хто проживає в Києві, примудряються знайти забруднені продукти. «У дощові роки, коли ліси Житомирщини, Чернігівщини, Рівненщини рясніють грибами та ягодами, до нас у центр потрапляють пацієнти з підвищеним рівнем радіації», — зауважує Олена Семенівна.

— На жаль, попри безліч позитивних моментів у нашій роботі вистачає проблем. Зокрема, наше матеріально-технічне забезпечення залишає бажати кращого, — продовжує Олена Леонович. — Коли ми починали працювати, то мали всі необхідні ліки, могли дозволити більше лабораторних досліджень. Тепер ліків вистачає лише на 2—3 місяці після проходження тендерів, тож хто потрапить у стаціонар у цей період, може пролікуватися безплатно. Інакше ліки доводиться купувати власним коштом.