Науковці вже знають, які картини не належать пензлю Шевченка

— Останніми роками фахівці ННДРЦУ, готуючи відповіді на запитання науковців музею, ґрунтовно вивчили малярську спадщину художника, що зберігається в НМТШ. Першим етапом став комплекс фізико-хімічних, фізичних та хімічних методів дослідження, який дав змогу максимально близько — за хімічним складом грунтів та фарбових пігментів — визначити час виконання тієї чи іншої роботи. Фахівці орієнтуються передусім на білила, використані майстром. Так ось, свинцеві білила з мікродомішками срібла виробляли з часів античної класики до середини ХІХ століття. Після цього срібло не додавали. А цинкове білило відкрили 1850-го і широко використовувати почали у 80-х роках ХІХ століття. Тому ми зробили висновки, що шість робіт з 29 не належать пензлю Т. Шевченка, оскільки в складі свинцевих білил відсутнє срібло.

Потім так звані «Сумнівні твори», безпідставно приписувані поету, пройшли другий етап дослідження — оптико-фізичними методами. У 2011 р. провели рентгенографічні зйомки 17 робіт (у тому числі й еталонних). Результати вразили: скажімо, твір, відомий як «Автопортрет Т. Шевченка» (1859 р.) не може належати йому і є, очевидно, копією роботи К. Флавицького. Проведені візуальні та хімічні дослідження, спеціальні зйомки в ультрафіолетовому, інфрачервоному та рентген-випромінюванні, макро- та мікрозйомки підтвердили висновок експертів. Місцезнаходження оригіналу, до речі, досі не встановлено.

— Дослідники стверджують, що картини «Середньовічна сцена: лицар у монастирі» та «Середньовічна сцена: біля монастирської брами» також не належать пензлю великого маляра. Попри наявність на них підпису червоною фарбою «Т. Г. Шевченко», не властиві йому техніка виконання картин і їх кольорова гама не дозволяють припустити його авторство. Власне, і підписи зроблені пізніше рукою невідомого. Як відзначалось, з середини ХІХ століття свинцеве білило виробляли без срібла. Саме таке використано при написанні досліджених творів. Отже, говорити про автентичність підпису Кобзаря не випадає й через це.

Портрет Петра Дуніна-Борковського теж не маємо достатніх підстав відносити до доробку Тараса Григоровича, хоча попередні власники вважали цю роботу саме його твором. Авторського підпису та дати виконання немає. У 1928 р. портрет придбано як твір Тараса Григоровича. Історія його побутування відома зі слів останньої власниці Варвари Яківни Дуніної-Борковської: «Портрет изображает Петра Дм. Дунина-Борковского, с которым Шевченко был дружен и у которого гостевал в родовом гнезде Д.-Борк. селе Листвене Черниг. губ. Городнянск. у., где и написал этот портрет...».

Від неї ж відомо, що він знаходився у членів родини. Авторство Шевченка стверджує довідка, видана В. Я. Дуніній-Борковській 24. 09.1928 р. Товариством імені О. Куїнджі в Ленінграді. Факт перебування в Листвені на Чернігівщині підтверджено самим Т. Шевченком у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Документально підтверджено дві зустрічі Шевченка й Дуніна-Борковського: в Яготині (1843 чи 1845 р.), де відбулося знайомство, та в Києві восени 1846 р. Проте відомі обставини їхніх зустрічей та манера виконання і викликали у дослідників сумнів щодо авторства Поета-художника...

— Цілком імовірно, друга пара портретів Ганни та Платона Закревських. Вони потребують подальших досліджень, які дадуть можливість фахівцям остаточно визначитися щодо їх авторства. 

В коментарі зазначено, що твори мають низький художньо-технічний рівень, різняться кольоровою гамою з оригіналами. Фахівці ННДРЦУ здійснили різні дослідження портретів Закревських. За хімічним складом грунт і фарби, якими вони були написані, характерні для першої третини ХІХ століття; такий же склад мають фарби й оригінали (за винятком кількох компонентів). Рентгенівські промені показали, що технічні прийоми написання і оригіналів, і приписуваних творів дуже схожі. Відмінність: на оригіналах одяг моделюється більш пастозними, широкими, хаотичними мазками, з використанням більшої кількості фарб (це видно й візуально); на приписуваних одяг передається тонкими, дрібними мазками. Використання білил для передачі світло-тіньових ефектів і є в оригіналах, і в приписуваних, але акценти різні, трохи зміщені. Підпис на жіночому портреті, що приписується Шевченкові, прочитується не повністю, напівстертий. Бажано, щоб цей підпис проаналізували фахівці.

Потребує подальших досліджень і картина «Гамалія». Вона традиційно вважається сумнівною щодо авторства. За твердженням колишнього власника В. Антоновича, цю картину як свій твір Шевченко ніби подарував художнику Ф. Ткаченку, який, в свою чергу, подарував її йому. Вона досить довгий час була власністю його родини, і 1936 р. була придбана у дружини Антоновича К. Мельник-Антонович для Галереї картин Шевченка у Харкові. Отже, ця інформація сприймається з великою часткою ймовірності та правдоподібності. Зважаючи на приятельські стосунки Т. Шевченка і Ф. Ткаченка, можна припустити, що Т. Шевченко міг подарувати другові свою роботу, над якою працював у цей час, і це могла бути «Гамалія», адже саме тоді поет працював над написанням однойменної поеми... Не сумнівались в авторстві Т. Шевченка Є. Кузьмін, О. Сластіон та К. Широцький. А ось у монографії О. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» ця робота занесена до розділу «Речі, що приписуються Т. Г. Шевченкові». Лише у монографії О. Скворцова (1929 р.) «Жизнь художника Тараса Шевченко» автор зазначив: «Другой живописный подход наблюдается в эскизе 1842 года «Гамалия». В акті прийому твору до ГКШ (1936 р.) зазначалося, що картина приписується пензлю Т. Г. Шевченка. У Повному зібранні творів Т. Шевченка (1961 р.) твір віднесено до сумнівних. Є думка, що картину Кобзар не встиг завершити і дописував її Ф. Ткаченко, тому вона вийшла не схожою на Шевченкові твори і не має дати та підпису. Точно можна сказати лише одне — цей твір було виконано в першій половині ХІХ століття.

Лише дві причини є у дослідників для спроби розгляду портрета М. Гоголя, що досі вважався приписуваним пензлю Т. Шевченка. У першій публікації про твір 1935 р. А. Вейнбергом аналізується портрет, перераховуються відомі на той час портрети Гоголя. Автор переконливо доводить, що твір написаний Шевченком. З того часу портрет вважався і друкувався в літературі як Шевченків. У 1937 р. Д. Антонович спростовує твердження А. Вейнберга. М. Машковцев, аналізуючи відомі портрети Гоголя, писав, що портрет письменника пензля Шевченка — підробка, або копія з роботи іншого майстра. У 1952-му і 1957 роках експерти Москви провели дослідження, що засвідчили підробку портрета. Нині фахівці ННДРЦУ не виключають можливості виконання портрета Гоголя Шевченком. На думку науковців НМТШ, деякі припущення, висловлені Вейнбергом — слушні. Враховуючи, що портрет міг бути створений не раніше 1839 р., і порівнюючи його з іншими творами Шевченка цього періоду, підписи на цих творах, — припускаємо, що для Шевченка виконання портрета заслабке. З другого боку, портрет Гоголя міг бути виконаний ним не раніше жовтня 1839-го по пам’яті (зображені узагальнені риси письменника), або з невідомого нам портрета Гоголя.

Також остаточно не можемо стверджувати авторства щодо портрета О. Агіна. На звороті картону, який наклеєно на полотно, вгорі напис чорним чорнилом: «Удостоверяю работу Т. Г. Шевченка. И. Остроухов»; нижче в двох місцях штамп: «Собр. И. С. Остроухова». Пізніше О. Агін, відомий як основоположник російської жанрової ілюстрації, згадував спільне із поетом навчання в Академії мистецтв. В. Рубан зазначає: «Судячи з того, як часто портретували учні один одного, не підписуючи свої твори, і як виконання і композиційний принцип цього портрета нагадують перший олійний автопортрет Т. Шевченка 1840 р., можна пристати на думку І. С. Остроухова». 

Науковцями ННДРЦУ після проведених хімічних та рентгенографічних досліджень зроблено висновок, у якому не виключено можливість віднесення портрета Агіна до творчої спадщини Тараса Григоровича. Для того, щоб остаточно вирішити питання, необхідно дослідити колекцію І. Остроухова.

Отож уже нині можемо впевнено говорити про те, що твори «Середньовічна сцена: лицар у монастирі», «Середньовічна сцена: біля монастирської брами» не належать пензлю Шевченка, «Автопортрет Т. Шевченка» 1859 р. в колекції НМТШ — в копії (можливо, К. Д. Флавицького). Інші твори, про які йшлося, будуть остаточно атрибутовані, коли отримаємо відповіді й на ті запитання, що залишилися після досліджень фахівцями ННДРЦУ та НМТШ. У результаті згаданих досліджень коло питань звузилося, проблеми конкретизувалися. Сподіваємося, найближчим часом атрибуцію буде завершено.

Київ.