Хрещення Київської Русі, яке провів князь Володимир наприкінці Х століття н. е., стало знаковою подією і для Київської Русі, і для її сусідів. Про значення запровадження християнства в Київській Русі, про його найбільші цінності і вплив на духовний розвиток українського народу розповідають наші співвітчизники.

Тисяча років, які наближають нас до Творця

Архімандрит Антоній, настоятель 1000-літнього Лядівського Усікновенського скельного чоловічого монастиря:

— Про Хрещення Київської Русі мені говорити легко, бо служу Богу в намоленому місці, де вже тисячу років чернецтво наближає людські душі до Всевишнього. 15 вересня наш скельний храм відзначатиме 1000-ліття з часу свого заснування. Святкування відбуватиметься на державному рівні —  є указ глави держави. Користуючись нагодою, запрошую кожного християнина побувати у цьому святому місці.

З Божою поміччю тривалий час відроджуємо святиню, засновану преподобним Антонієм Печерським, тим самим, що доклав рук і розуму до створення Києво-Печерської лаври. Повертаючись з Афону до Києва, святий Антоній зупинився на нашому березі й створив у скелі храм. Печера Антонія збереглася донині. Коли заходиш до неї, усім єством відчуваєш плин вічності. Розумієш, якби не християнство, ми б досі жили в темряві.  Наші молитви роблять світ кращим, а серця людей — добрішими. Тому молитва у нашому монастирі важливіша за інше, буденне, миттєве. Нею брати починають і завершують день.

З молитвою на устах і вірою в серці у 1998-му році почали відновлювати храм. Саме тоді я прибув сюди з Почаївської лаври ще молодим безвусим ченцем. Оселився з декількома братами в Антонієвій печері. Мало хто вірив, що нам буде до снаги відродити храм. Колись войовничі атеїсти підірвали церкву, скинули багатотонний дзвін. Одне слово, до храму давно заросла стежка. Тільки-но ми оселилися, до нас одразу потягнулися місцеві люди. Підтримували нас, бо бачили нашу жертовність: ми жили в печері без електрики й тепла, інших зручностей.

За цей короткий час монастир змінився до невпізнанності. Поруч із Антонієвою печерою постав новий храм. До нього прилягає новозбудований братський корпус. Високо на горі спорудили прекрасну монастирську дзвіницю. На ній встановили 100-пудовий дзвін. Такої самої ваги був той, який скинули атеїсти. Паломники, які приїздять з різних міст і навіть з-за кордону, обов’язково п’ють воду з монастирського джерела, що б’є з-під скелі. Біля нього спорудили купальню, де охочі можуть зануритися в чисту воду.

На службу приходять віряни з навколишніх сіл. Але підніматися на високу кручу не всім вистачає сил. Старі люди можуть лише з берега Дністра дивитися на обитель, що височить посеред кручі. Прикро. Тому плануємо збудувати ще одну святиню в низині — у селі Лядова. До ювілею монастиря хочемо завершити алею, що тягнеться знизу до храму. Працювати на крутосхилі не просто. Крутизна така, що техніка не може заїхати. Доводиться робити все вручну. Навіть каміння носимо на плечах. Дякувати Богові, тепер нам, як ніколи раніше, багато допомагають — і місцева влада, і віряни, і студенти та будівельники з навколишніх сіл. Особливо хочу відзначити будівельну бригаду із села Серебрія, якою керує Валерій Негай. Вона найбільше виконала робіт.

Свято віримо у те, що найстаріший на Поділлі центр православ’я й надалі навертатиме душу кожного нашого паломника до Всевишнього.

Могилів-Подільський район Вінницької області.

Філософія кордоцентризму

Мечислав Фіглевський, доцент кафедри релігієзнавства, теології та культурології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника:

— Українці — наші пращури і сучасники — завжди були дуже релігійною нацією, а віра — частиною нашого менталітету. Мало того, українці вірять серцем. Існує поняття «український кордоцентризм» —  своєрідна філософія серця, що ототожнює людську і духовну реальності. Тому яким би болісним не було прощання з багатобожжям, наші предки 1025 років тому — хто пізніше, а хто й раніше — прийняли нову християнську віру. Так, зруйнувавши за наказом князя язичницьке капище, прадавні мешканці нинішнього галицького села Крилос вмурували кам’яну плиту з викарбуваною фігурою богині Галиці в стіну новозведеного храму. Таким чином, з любов’ю і страхом навпіл, хотіли поєднати старого бога з новим. 

Запровадження християнства, безперечно, тільки зміцнило Київську Русь як державу, об’єднало навколо неї слов’янські народи та сприяло налагодженню торговельних, дипломатичних та військових контактів із сусідніми державами. Зрештою, християнство принесло зміни в усі сфери життя, починаючи з освіти, культури, мистецтва і завершуючи побутом, сімейними стосунками та моральними цінностями, виписаними у десяти заповідях Божих, що є актуальними дотепер. У Київську Русь з Болгарії та Візантії прийшли богослужбові книги слов’янською мовою, зросла кількість тих, хто володів писемністю і грамотою.  Християнство мирно увібрало в себе елементи старої віри, язичницькі народні свята трансформувалися в релігійні обряди, що збереглися й досі.

За прикладами доброго прийняття християнства далеко ходити не треба. Візьмемо наших гуцулів. Аналогів їхнім давнім дерев’яним церквам немає ніде у світі. А чого вартий іконопис? Якби предки горян не любили нового Бога, вони ніколи б не зобразили Ісуса Христа чи Діву Марію у вишиваних сорочках. Понад те, на деяких іконах, що відображають біблійну історію народження маленького Ісуса, поруч з царями, які прийшли його вітати, звісно ж, стоять гуцулята. А наші лемки (про що свідчить давня колядка «У Лемківщині на санях Христос народився») і досі впевнені, що Ісус з’явився саме на їхніх землях. Отак християнська віра є тим найважливішим духовним стрижнем, який допоміг українцям зберегти свою національну ідентичність.

Івано-Франківськ.

Усі ми — із дніпровської купелі

Ігуменя Серафима, настоятелька Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря, депутат Одеської міської ради:

— 1025 років тому Володимир Святославович звернувся до бояр і дружинників з питанням про вибір віри. На віче було прийнято колегіальне рішення еліти Київської Русі — змінити духовні й моральні принципи життя. Святий рівноапостольний князь Володимир, хрестившись, сказав: «Я був звіром, а став людиною».

Історичний вибір Русі — християнство — не супроводжувалося вогнем і мечем, як стверджують противники православної віри. 

Вибір віри був демократичним, вільним, тому що християнство несло цінності цивілізації, що панувала в Європі. Віра, обрана на Русі, збагатила її, тому що ми стали свідками історичного феномена, моменту віри, що розвився у Руській державі, став основою цієї держави.

Найменше в Хрещенні Русі треба шукати політичного підґрунтя, а більше — питань моральної світобудови, якій аж ніяк не властиві війни, конфлікти. Оглядаючись назад, крізь віки, бачиш, що прийняття християнства врятувало Русь, згуртувало її в боротьбі з ворогами зовнішніми.

Кажуть, що будь-яке древо пізнається за його плодами. Сьогодні, як і 1025 років тому, вона стоїть перед вибором — як жити далі? Яким шляхом іти? Як не помилитися? І як не згадати наших великих предків, які обирали новий шлях — шлях християнства. Головне — свобода вибору, свобода подальшого розвитку на засадах моральних цінностей.

Дніпровська купіль, з якої всі ми вийшли, і сьогодні, через 1025 років, дає нам сили долати негоди, жити в злагоді й мирі з собою, своєю совістю, із суспільством. Це визначено вибором, який змінив життя поколінь на довгі тисячоліття. Цивілізована ідентичність дає змогу українцям не втратити державу й не втратити себе в перипетіях часів та епох. Православ’я освітлює наші справи і вчинки, воно дедалі активніше повертається до ролі духовного коду суспільства.

Сьогодні суспільство відчуває потребу в спілкуванні з Богом. І це тішить, тому що є ознакою морального одужання суспільства після довгих років перебування в стані агресивного атеїзму.  Триває процес морального й морального відродження. А отже, і наша Україна розквітатиме, зміцнюватиметься, у злагоді й мирі з іншими народами житиме на Землі, роститиме дітей, радуватиметься великому диву, ім’я якого — Життя.

Одеса.

Християнство вчить любити ближнього

Андрій Шпунт, священик Свято-Троїцького кафедрального собору УПЦ (КП):

— Хрещення у 988 році Київської Русі стало поворотним в історії стародавньої української держави. Християнство принесло на її терени писемність, літописання, нове, укладене на законах моралі, законодавство. Монастирі, що створювалися на київських землях, стали осередками просвітництва, малярства, розвитку різноманітних ремесел і господарювання.  З приходом Христової віри почали розвиватися будівництво й архітектура. І якщо у перші століття після Хрещення Київської Русі храми і монастирі будували візантійські зодчі, то вже у ХVІ—ХVІІ століттях на наших землях виростають культові споруди, зведені місцевими будівничими. З’являється свій стиль в архітектурі та малярстві.

Великий вплив мало християнство на розвиток патріотичних почуттів українців. Згадаймо добу великого гетьмана Богдана Хмельницького, гайдамацькі часи, коли за волю рідної землі і православну віру піднімалися на боротьбу козаки.

Навіть доба войовничого атеїзму двадцятого століття, руйнування святинь, гоніння на віруючих та їх пастирів не загасили віру народну в Хреста Спасителя. Православна церква постала з попелу, відроджується і міцніє.

На жаль, сьогодні вона розділена на кілька конфесій. Однак я вірю, настане час, і в Україні постане єдина помісна православна церква. 

Черкаси.

Стали під заступництво Сина Божого

Геннадій Гулько, краєзнавець, заслужений працівник культури, вірянин УПЦ:

— Християнство як релігія, що бере свої початки, зокрема, на Волині і яка ще за віки до офіційного Хрещення Київської Русі  привела численні племена, що її населяли, в християнську сім’ю європейських народів, посприяло утворенню та зміцненню централізованої давньоруської держави. Водночас, для її населення в цілому християнство стало основною вірою, яка, на відміну від різних жорстоких релігійних язичницьких вірувань навіть з людськими жертвоприношеннями, дала надію на любов, покаяння, прощення і заступництво Сина Божого Ісуса Христа і Пресвятої Богородиці та на життя вічне. Саме християнство пом’якшило душі українського народу, сформувало в нього відому на весь світ доброту, незлобливість, працелюбство та благочестя. 

Волинська область.

Відповіді записали Галина БРУХАЛЬ, Лідія ТИТАРЕНКО, В’ячеслав ВОРОНКОВ, Віктор СКРИПНИК і Микола ЯКИМЕНКО. 

Купол Свято-Успенского собору (1160 р.) височіє над древнім Володимиром-Волинським.

 Фото Миколи ЯКИМЕНКА.