Спочатку зміна табличок з українськими назвами населених пунктів, потім театри й от — перейменування вулиць і бібліотек. Так у Криму позбуваються «українського минулого». По-хамськи й без усякого сорому.
«Спікер» кримського парламенту, який особисто брав участь у цім дійстві, під звуки духового оркестру заявив, що так Крим звільняється від більш як двадцятилітнього «українського насильства». Хоча невже воно виявлялося в дорожніх покажчиках?
Далі — маразм міцнішав. Перейменували Кримський український музичний театр і навіть Кримський російський драматичний театр. Він, разом із приставкою «російський», втратив і ім’я Горького, музичний залишився без найменування «український». Тепер це просто театри. Втім, кажуть, що російський театр втратив назву лише для дотримання балансу, а потім усе повернеться на круги своя.
Уже на початку грудня було ухвалене рішення про перейменування Кримської наукової бібліотеки, яка з 1956 року мала ім’я Івана Франка.
На фасаді книгозбірні ще зберігається колишня назва, але в найближчі дні-тижні її знімуть. Так само, як зняли букви з головного корпусу Таврійського національного університету імені В. Вернадського. Він нині, за рішенням російського уряду, йменуватиметься «Кримський федеральний університет».
Повернемося до наукової бібліотеки. Вона відома з 1843 року, коли в Сімферополі відкрилася «Громадська бібліотека для читання» із книжковим фондом у 600 томів.
У 1921-му створена Центральна обласна бібліотека Криму, що об’єднала фонди декількох книгозбірень. До 1941 року тут було 350 тис. книг. Ім’я Івана Франка бібліотека отримала в 1956-му у зв’язку з 100-літнім ювілеєм українського письменника.
З 1925 року книгозбірня займала будівлю колишніх Дворянських зборів. У 2007-му відкрилася нова будівля, причому фінансував будівництво, заморожене ще з радянських часів, саме уряд України.
Наукова бібліотека — одне з найбільших книгосховищ Криму й методичний центр для всіх кримських книгозбірень. Це по-справжньому сучасна будівля, начинена найпередовішими технологіями.
Про незгоду з перейменуванням заявили в Криму не тільки представники громадськості, а й кримські політики.
Приміром, лідер Кримської організації партії «Коммунисты России» Леонід Грач, коментуючи дії кримської влади для сайту «Крым. Реалии», сказав: «То вони з українського театру зняли назву (український), то з російського, то — за перейменування вулиць, тепер — бібліотеки. У Криму бардак, злидні, безробіття. У Криму на кожному кроці корупція, куди не кинь, а їм тільки давай цією ахінеєю займатися. Це маячня ідіотів».
А представник кримської ради партії «Справедливая Россия» Микола Мисюля повідомив кореспонденту «Голосу України»: «Рада партії вирішила всіляко протистояти необхідності перейменування установ і вулиць Криму й звернулася до всіх депутатів, котрі пройшли в муніципальні ради від «Справедливой России» з проханням голосувати проти таких рішень, якщо ці питання порушуватимуться на засіданнях».
«Давайте ще в Сімферополі готель «Україна» перейменуємо, вулицю Лесі Українки, парк Шевченка. У Криму живуть росіяни, українці й кримські татари, а загалом представники понад ста національностей і народностей. Ми не можемо обмежувати будь-чиї права у такий спосіб», — підкреслив представник кримських «справороссов».
У кримській пресі піднялася хвиля з приводу низки назв і найменувань. В одному з номерів популярної у літніх кримчан щоденної газети «Крымская правда» опубліковано лист «представників громадськості», які вимагають перейменувати в Сімферополі вулицю Київську.
У зв’язку із чим? Тому що, виявляється, «нині історичний зміст, який виправдовував найменування вулиці Київської, нівельований. Київ і його жителі своєю поведінкою, підтримкою й вітанням відродження нацизму, фашизму втратили право на горде звання «Місто-герой», — зазначають автори послання.
Вулиця Київська в Сімферополі так називається з 1961 року і є однією з головних транспортних артерій міста.
Нині «громадськість» хоче повернути їй колишнє найменування, на згадку про сімферопольського лікаря й дійсного таємного радника Федора Мільгаузена, будинок якого дотепер стоїть на цій вулиці. Тут він приймав Пушкіна, Айвазовського, Жуковського, Бєлінського й інших видатних людей свого часу.
Ніхто не хоче применшувати заслуги доктора Мільгаузена, який помер 1853-го, є багато гарних спогадів про нього й про його лікарську практику в Сімферополі.
Йдеться про інше. За всі минулі роки ніхто ні слова не говорив про необхідність перейменування вулиці Київської, нині ж у проекті «Российский Крым» ця необхідність терміново постала.
Водночас, як справедливо зазначав відомий кримський краєзнавець та історик Володимир Поляков, чому не перейменувати низку вулиць і населених пунктів, які були названі на честь кривавих революціонерів.
Приміром, у Сімферополі дотепер є вулиці імені Бела Куна й Мате Залки, одних з організаторів «червоного терору» у Криму в 1920-і роки, коли офіцерів і «контрреволюціонерів» не тільки розстрілювали тисячами, а й топили в Чорному морі.
Ще один апогей ідіотизму: «Крим, Ленінський район, село Ленінське, вулиця Леніна, птахофабрика «Ленінська». Це була адреса колись великого підприємства у східній частині півострова... Не дуже давно підприємство перейменували, але «вождь» ще міцно присутній у кримській топоніміці.
Зміна назв, якою перейнялося останнім часом кримське керівництво, показова на тлі зростання безробіття, цін на продукти, невиплати зарплат...
Крим.
Мал. Георгія МАЙОРЕНКА.
