Цими днями Лесь Танюк святкує поважний ювілей. У тім є щось веселе, бо Танюка важко уявити увінчаним лаврами, хоч він їх і заслужив своїми талантами (режисер, політик, педагог, поет, культуролог). Він завжди свій серед великих людей (згадаймо його переклади Шекспіра, Аполінера, Тагора, Гейне, його унікальну книжку про Крушельницького). Він рано потрапив у добру компанію останніх могікан Розстріляного відродження і українських шістдесятників. Те середовище і той час — такі насичені, що, здається, їх несила зафіксувати одній людині. Але Танюк зробив те, чого не зробив ніхто. Ще з 1956 року він почав вести щоденники, в яких епоха, тепер уже легендарна, знайшла свій відбиток. Це понад 200 томів машинопису! З певного часу Танюк почав видавати ці щоденники, вже вийшло близько 25 томів, кожен сторінок по 500. У планах автора — довести це видання до шістдесяти томів. Удачі вам, Лесю Степановичу!
