Від Тель-Авіва до Єрусалима

Так розпочався прес-тур групи українських журналістів до Держави Ізраїль, організатор якого — Міністерство туризму цієї країни. Мета вояжу — показати й розповісти про привабливість Ізраїлю для українських туристів. Після скасування візового режиму між Україною та Ізраїлем тільки за минулий рік туристичний потік до цієї країни збільшився удвічі.

Міста Ізраїлю — яскраві й насичені визначними пам’ятками. Кожне з них має свій неповторний колорит.

Тель-Авів — діловий і комерційний центр, світський сучасний мегаполіс. Зранку на міській набережній велелюдно. Ранкова пробіжка задає ритм на увесь день. Ще одна місцева особливість — велосипеди. У півмільйонному місті — майже сто тисяч двоколісних машин. Це багато в чому розв’язало проблему заторів на шляхах і паркування автомобілів, та й екологія поліпшується.

Уздовж берега Середземного моря височіють сучасні будівлі готелів, що впритул наблизилися до одного з прадавніх міст — Яффо. За легендою заснував його Іафет — син біблійного Ноя. Крім історичних місць, тут працює знаменитий «блошиний» ринок, на якому вирують торговельні пристрасті: старі речі знаходять нових власників, а отже, — і нове життя.

Дорога на південь. До слова, дороги в Ізраїлі, як для спекотного клімату, — в дуже гарному стані. Проїхавши майже сімсот кілометрів, ми не зустріли жодного поліцейського. Наш водій пояснив, що всі основні магістралі — під постійним відеоспостереженням, і якщо постає проблема на дорозі, за десять хвилин приїде поліція. Порушив правила — отримуєш на домашню адресу квитанцію на оплату штрафу з фотофіксацією. Усе просто.

На півдні Ізраїлю — пустеля Негев. Тутешні господарі — бедуїни — кочові племена, що займаються скотарством. Деякі проводять туристичні бізнес-прогулянки на верблюдах, сафарі (на знімку внизу праворуч). Кожного гостя запрошують випити каву в бедуїнському наметі. Це цілий ритуал: потрібно випити три маленькі чашки. Першу — на честь гостя, другу — за задоволення і третю — для меча.

Стоїмо біля самісінького урвища кратера Махтеш Рамон — дива, створеного природою. Кажуть, йому близько 250 мільйонів років. Величезна лійка завдовжки 40 кілометрів і завширшки — вісім. На 500-метровій глибині влітку температура повітря — понад 50 градусів.

Проїхали ще сотню кілометрів — і перед нами відкрилася панорама Ейлатської затоки Червоного моря. Ейлат — невелике курортне місто, оточене горами, що межує із Йорданією та Єгиптом. Тут літо — цілий рік, навіть узимку плюс 20. Готелі, недорогі хостели здають цілорічно.

А серед визначних пам’яток Ейлата — морська обсерваторія, де в акваріумі зібрано найбагатшу колекцію мешканців моря. Крім звичайних акваріумів, є й підводний зал. На глибині шести метрів через величезні ілюмінатори тут можна помилуватися життям підводного царства.

 

Ще одна особливість курорту — дельфінарій на кораловому рифі (на знімку вгорі). У 90-х на Чорному морі від невідомої хвороби гинули дельфіни. Ізраїльська компанія купила тоді в Севастополі та Анапі (Росія) п’ять дельфінів-афалінів. Тепер тут виросло вже п’ятеро корінних вихованців.

Дельфінів не дресирують і не показують циркові трюки, не нав’язують їм контакт із людьми. Вони самі обирають, з ким дружити. Їх частково підгодовують, а решту їжі вони добувають собі самі, полюючи у відкритому морі. Утім, вони повертаються.

Коли плаваєш серед цих створінь, чуєш їхні вібраційні трелі, відчуваєш єднання з природою та спокій. Люди з фізичними і психологічними проблемами проходять у дельфінарії спеціальні реабілітаційні заняття — дельфінотерапію.

Прощаючись із Ейлатом, за традицією кинув у море монетку, щоб ще раз сюди повернутися.

Попереду чекало Мертве море — одне із найсолоніших озер світу, воно увійшло до двадцятки світових природних див. Тут ступала нога царя Давида, Ісуса Христа та Івана Хрестителя. Ще за часів прадавнього Єгипту цариця Клеопатра мала виняткові права на виготовлення косметичних і лікувальних засобів Мертвого моря. Це — єдине місце на землі, що знаходиться на рівні 480 метрів нижче Світового океану.

Плавати в Мертвому морі дуже непросто: лежиш собі, як поплавець. Та й водою цей сольовий розчин назвати можна з натяжкою: на дотик нагадує охолоджену олію.

Серед випаленої сонцем Іудейської пустелі розташована невелика кібуц —сільськогосподарська комуна Ейн-Геді. Тут вражає колекція дерев і чагарників із усього світу. 

У кібуці вирощують фініки. В саду стрункими рядами ростуть пальми, до кожної підведена трубка з водою — краплинне зрошення, кероване комп’ютером. Урожай фініків збирають тричі на рік.

«Под небом голубым, есть город золотой, с прозрачными воротами и яркою звездой...» — співає Борис Гребенщиков. Це про Єрусалим. Побудоване місто з жовтого каменю, тому в сонячних променях воно здається золотим. Місто, що має сімдесят назв і трьохтисячну історію, священне місто трьох релігій. Стіна Плачу (на знімку внизу ліворуч), Храм Гробу Господнього, мечеть Аль-Акса, Купол Скелі, Віа Долороза — назви, які знають усі.

...Рано-вранці, коли торговельні крамниці ще зачинено, блукав заплутаними вуличками старого міста, і раптом ноги самі привели мене до святині всіх християн — Храму Гробу Господнього, що вражає своєю величчю. Тут неможливо загубитися.

Київ—Тель-Авів—Ейлат—Єрусалим—Київ.