Медична реформа стосується всіх громадян України. Рано чи пізно кожен із нас звертається по допомогу до людей у білих халатах. Незадоволених рівнем вітчизняної охорони здоров’я щороку стає дедалі більше. Система Семашка в нових економічних умов не може працювати. Галузь потребує кардинальних змін. Це визнають усі. Але вже очевидно, що проведена реформа не була прорахована і продумана заздалегідь. Триває експеримент. Заручниками якого виявилися не лише пацієнти, а й медики. Наболілим з «Голосом України» поділилася голова Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариса Канаровська.
— Два роки в країні триває реформа. За цей час померло 700 тисяч українців. Уперше ми отримали таку значну цифру по смертності. А це основний показник, який характеризує нашу діяльність.
В умовах реформи працюємо без трьох основних складових: кадрів, фінансів, інновацій.
Медичних працівників не вистачає і найближчим часом цю проблему не розв’язати. Столичній медицині бракує чотирьох тисяч лікарів і десяти тисяч медсестер, з них понад 150 — на «швидкій», майже 1,5 тисячі — сімейних лікарів. За даними МОЗ України у нашій країні дефіцит становить 100 тисяч медсестер і 50 тисяч лікарів. Бракує рентгенологів, стоматологів, начмедів, завідувачів відділень, головних лікарів тощо. Це проблема не тільки наша. Всесвітня організація охорони здоров’я б’є на сполох, недорахувалися 2,5 мільйона лікарів по всьому світу.
Сім тисяч медиків щороку залишає Україну. Їдуть туди, де краще. Наприклад, кордони Німеччини для них відкриті. Там лікарю гарантують 3,5 тисячі євро на місяць і палату в лікарні. А в Росії молодим фахівцям дають два мільйони рублів «підйомних» і житло.
Реформатори заявляють про підвищення зарплат столичним медикам. Дійсно, у двох районах міста — Дарницькому та Дніпровському їх розмір зріс десь до шести тисяч гривень.
Але навантаження на лікаря істотно збільшилося. Узимку воно було втричі більше, ніж раніше, до реформи. На одного дільничного припадало до 40 викликів на день. Доки людей влаштовує зарплата, вони працюють. Але насторожують затримки з її виплатою. Торік, наприклад, у серпні три тижні люди чекали на чесно зароблене. Тоді обійшлося без страйків.
Я вважаю, що не зовсім правильно вчинили, організувавши масу амбулаторій і знявши на роботу туди дільничних лікарів з поліклінік. У результаті виникла криза кадрів: на дільницях працює 43% пенсіонерів — люди за 60 років.
Друга складова, без якої реформа не може нормально просуватися, гроші. Не розписані фінанси, які б визначили систему охорони здоров’я.
Не втомлююся наводити приклад Великої Вітчизняної війни. У 1941 році було додано мільйон ліжок у лікарнях на території СРСР. А 1944-го їх було вже удвічі більше. Другого дня війни призвали 200 тисяч лікарів. Така була політика: швидше повернути людей у стрій, а значить — вилікувати, поставити на ноги. І тоді, між іншим, бійцям не виписували рецептів в аптеку і не чекали, доки приїдуть родичі і оплатять ліки та лікування. Система охорони здоров’я працювала.
Питаю: що відбувається нині? Де гроші охорони здоров’я? І коли мені кажуть виводити медпрацівників на вулицю, я відповідаю: пацієнти, громадяни мають відстоювати свої права на якісну медицину.
Третя складова змін у системі охорони здоров’я — інноваційні технології. У спеціалізованих НДІ типу клінік Федорова або Ємця дійсно є сучасне обладнання, яке відповідає європейським стандартам. У практичній охороні здоров’я нічого немає.
Я проти амбулаторій. Тому що там немає лабораторної бази. Лаборант приїжджає туди раз на тиждень. А що може показати старий аналіз? У столиці сьогодні працюють 300 рентген-апаратів, які не відповідають жодним нормам, всього 14 мамографів на весь Київ.
Бракує транспорту для нормальної роботи «швидкої». Дали всього 70 машин. А де решта 80 обіцяних автомобілів?
Якщо ми говоримо про реформу, орієнтовану на європейську модель, то медпрацівник повинен мати все необхідне для виконання своїх прямих обов’язків: і ліки, і обладнання, і спецодяг. І це все забезпечує йому держава. Знову питаю: де на це гроші?
При Леоніді Черновецькому, наприклад, медустановам відключали світло за несплату. Тоді на операційних столах гинули пацієнти... Умирало по двадцять осіб у реанімаціях міста. Наразі в нас 166 мільйонів боргу за комуналку. Олександр Попов домовляється з «Київенерго», щоб не відключали електрику.
У Києві соціальні об’єкти — лікарні та поліклініки — будували, коли ще Олександр Омельченко був головою столиці. До речі, він збирав керівників фармпідприємств і вони забезпечували необхідним переліком медикаментів усі лікарні без націнки. Тоді не було дефіциту ліків. Нині цього немає, тому що бізнес-інтереси — понад усе.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
