На любові до Батьківщини, а не на ненависті до ворогів вибудована книжка «Кров — свята» Володимира Шовкошитного, яку презентовано у прес-центрі «Закарпаття». Роман, зокрема, розповідає про формування та діяльність УПА.
«Кров — свята» написана на основі унікальних архівних документів та розповідей очевидців. Як зазначив редактор видання — письменник Станіслав Бондаренко: «Найперше роман цікавий та унікальний тим, що розповідає про хлопців, які знайшли своє місце у важкий час. Коли один сатрап воює з іншим, але обидва прийшли на твою землю, яке місце в цій війні тобі займати? Як виживати? Як це узгодити зі своєю совістю? Володимир Шовкошитний не просто добре вивчив документи, архіви КДБ та абверу, а й так проник у ту ситуацію, що ніби сам став одним із тих хлопців. І ти сам, читачу, встаєш посеред лісу, береш чи не береш у руки зброю і ніби ізсередини дивишся на цих, здавалося б, простих, але таких дивовижних людей».
Станіслав Бондаренко сказав, що переоцінити книжку важко, і потреба в ній була давно. Бо й понині є багато упереджень щодо УПА. Мало хто знає, що в перші місяці УПА майже наполовину складалася з неетнічних українців: близько сорока відсотків були росіяни, євреї, білоруси, азербайджанці, узбеки, грузини. Найкращою оцінкою книжки є те, що після презентації в США нащадки учасників повстанських формувань Боровця, Бандери чи Мельника однаково дякували авторові за роман.
 
У творі Володимир Шовкошитний (на знімку) робить спробу «відсторонено» розібратися у причинах і особливостях конфліктів усередині повстанського руху. «Я сам родом із Київщини, тому маю досить відсторонений погляд на ці події. Так, я націоналіст, але не бандерівець, мельниківець чи бульбівець, я — українець. Для мене було важливо зрозуміти взаємовідносини в повстанському середовищі», — каже автор.
Для написання другої книжки дилогії авторові довелося понад 10 років збирати необхідні матеріали: «Тут є свідчення, які більше ніде не зустріти — наприклад, розповіді людей, які вижили із 4800 розстріляних у луцькій тюрмі... Колись Винниченко казав, що нашу історію не можна читати без брому. Я переконаний, що історію пишуть переможці. І хочу, щоб свою історію ми писали самі, історію, яку можна і треба читати з гордістю і без брому. Адже ми — перша нація, яка підняла зброю проти фашизму: тут, у вас, на Закарпатті, у 1939 році українці почали воювати проти фашизму, і це треба знати».
Справді, книжка спонукає до глибоких роздумів насамперед про місце і роль українців у Другій світовій війні та у сучасному світі...
Ужгород.
Фото прес-центру «Закарпаття».