Одні заробляють, роблять або добувають гроші, інші їх збирають. Тому одні трудяться до появи в них грошей, інші -- після. І в цьому велика різниця.
Але не тільки! Тому що є також різниця й між способами накопичення, тому що кожен збирає гроші по-своєму: дурні -- в ощадкасі, розумні вкладають у неминущі цінності, цінність яких з часом стає дедалі більша й більша за попередню, ті ж, які вважаються і є чимсь середнім між одними й іншими, тобто посередності, збирають свої гроші в так званих скарбничках. Де вони, гроші, перед тим, як стати пропащими (як на рахунку в ощадкасі), спочатку є захованими.
Якийсь Накопикопилкін, щоб зібрати якусь потрібну суму, отримавши зарплату у вигляді одного гроша-папірця (папірець-гроші) у вигляді ста рублів і ще пригорщу різного дріб'язку, вирішив цей папірець відкласти, не витрачати, а до наступного отримання, такого ж і стільки ж, дожити за дріб'язок.
На відміну від перших двох названих збирачів (накопичувачів) грошей, Накопикопилкін узявся за накопичення і збереження грошей від самого себе (тобто знати де лежать і не могти їх звідти дістати) самобутнім способом -- домовився з одним знайомим майстром відлити з міді, латуні або бронзи, якусь містку скарбничку у вигляді Ангела-охоронця, в якій міг би зберегти від самого себе свої гроші, для чого була зроблена в ньому така собі щілина, через яку можна вкидати гроші. Щілина була зроблена між крильцями на спині, оскільки ніг в Ангела немає. Інша річ, купідон, якому щілину можна зробити зовсім в іншому місці, але це мав бути саме Ангел.
Скнари, із причин досі не з'ясовних і, звісно, не досліджених, живуть чомусь довше за щедрих смертних. Загадка цієї ненормальності, на думку людей нормальних, полягає, мабуть, у тім, що вони ніяк не бачать у часі кінця свого збирання-накопичення, а отже, анітрохи не думають про ту, котра прихлопує всіх як мух. І оскільки вони не думають про смерть, вона ніби забуває про них.
Оскільки зарплата Накопикопилкіна становила в чистому вигляді (на руки) сто рублів із дріб'язком, він, отримавши зарплату одним папірцем із дріб'язком, поклав його у скарбничку. Тепер він був власником цінностей на суму сто три рублі, оскільки Ангел-охоронець був відлитий за пляшку горілки, котра коштувала тоді три рублі, не рахуючи дванадцяти копійок за пляшку.
Така ідея подбати про свою старість прийшла йому в голову ще коли було йому лише двадцять років, тому всі сорок наступних років він акуратно клав щомісяця до скарбнички чергові сто рублів, а на дріб'язок, що залишався, жив (він був безпартійним, тому не дивно, що зарплата його залишалася незмінною всі сорок років, як і його просування по службі, а сім п'ядей у чолі, навіть якби він їх мав, не мають жодного стосунку до цього), зрозуміло, напівголодний і напіводягнений, але натомість з незмінною мрією -- поживемо хоч у старості!
Минуло сорок років, і в скарбничці зібралась величезна за часом сорокарічної давнини сума -- майже п'ятдесят тисяч рублів! Тим паче що ціна самої скарбнички збільшилася теж.
Вийшовши на пенсію й отримуючи її як злидарську допомогу, він, як з!ясувалося, дарма сподівався скрасити свою старість зі свого пенсійного фонду-скарбнички. Тому що там були не гроші, а тільки їх номінальна сума, така ж порожня, як попередні мрії її власника! Тому що всі нулі її, цієї суми готівки, кудись поділися! Тому що за все те, за що колись платив просто рублями, тепер мав платити рублями з нулями. Й оскільки зібрана сума -- це насамперед сума часу його життя, складалася вона з безперервних майже двадцяти років із сорока прожитих, пограбувавши його на цю суму, уряд ніби одним чиком відрізав йому з того кінця нитки життя стільки ж років! От як ніби було йому відміряно прожити вісімдесят років, а прожив лише шістдесят.
Крім того, щоб витягти зі скарбнички гроші, її потрібно ламати! Однак це саме для таких є в Долі не тільки прислів'я про те, що немає лиха без добра, і застосовує вона її саме до них. Тому, незважаючи на знецінення грошей, скарбничка як річ набула за сорок років багаторазову цінність -- вона стала коштувати в багато разів дорожче за свою первісну ціну! Тим паче що й тоді вона коштувала набагато дорожче.
Звичайно, шкода пропажі стількох грошей, в які вкладено стільки праці, а головне -- часу, такий шматок життя...
Але все це турбувало Накопикопилкіна все одно менше, ніж щось інше -- найбільше шкодував він про те, що не додумався тоді, сорок років тому, першу нерозмінну сотню рублів не в скарбничку покласти, а відлити за ці гроші ще чотири десятки таких скарбничок (за масового виготовлення можна було й на двох із половиною рублях сторгуватися), і те саме за другу... І був би тепер він не з одним таким от Ангелом-охоронцем, а не без єдиного.
Але це якби в нього був справжній Ангел-охоронець, який справді підкинув би йому таку ідею. На відміну від нечистої сили, що кинула його...
