Минуло 240 років від дня народження Василя Каразіна, засновника Харківського університету.
Він мав героїчно-авантюрну вдачу й різнобічні таланти. Народився 30 січня 1773-го в селі Кручик на Харківщині. Його предки — з балканських греків (Караджи).
Батько Василя, Назар Олександрович, був військовим. Одружився з дочкою козацького сотника Харківського полку Якова Ковалевського Варварою. У Кручику з’явився на світ їхній син. Домашнім учителем його був Григорій Сковорода. Потім юнак вступив до гвардійського Семенівського полку в Санкт-Петербурзі. Одночасно став вільним слухачем Гірничого корпусу. Читав твори мислителів французького Просвітництва в оригіналі. Невдовзі Каразіна вигнали з полку. 1795-го він оселився в Кручику, проводив там досліди з електрикою й одружився з 14-річною дівчиною-кріпачкою Домною. Займався хімією, фізикою, агрономією, геологією, метеорологією. Хотів утекти за кордон. Спроба втечі провалилась, Каразін опинився в тюрмі. Звідти писав Павлові І: «Я бажав сховатися від твого правління, жахаючися його жорстокості. Я не знав за собою вини, але й вільний спосіб думок моїх міг бути вже злочином...» Після вбивства Павла І дворянами-заколотниками (1801-й) царем став Олександр І. Він зробив Каразіна своїм особистим повіреним, радником, чиновником для особливих доручень. Цар домовився з Каразіним — про все говорити чесно та відверто.
У системі освіти Російської імперії назрівали реформи. Передусім, відчувався брак новітніх світських навчальних закладів. Каразін став одним із перших, хто запропонував відкрити по всій імперії університети — навчальні заклади нового типу, і заснувати міністерство народної освіти. Такого тоді в жодній країни Європи не було.
А головним подвигом життя Василя Назаровича стало відкриття Харківського університету. Проект мав грандіозний вигляд. Каразін уявляв, що це буде колонія для філософів і вчених, із садами, парками, басейнами й фонтанами, храмами різних конфесій, манежем, гімнастичними залами та галереями...
Це здавалось утопією, бо Харків тоді перебував на периферії імперії і вважався великим селом. Але Каразін гадав, що це місто може бути для Росії тим, чим Афіни були для Еллади. Користуючись близькістю до царя, він вирішив будь-що подарувати Харкову університет. В одному листі 1802 року писав: «Сподобившись розмови доброго государя, наважився я сказати йому ідею про запровадження в Харкові університету, що був би влаштований краще за Московський... Ідею мою прийнято прихильно». Насправді він перебільшував прихильність царя. Серед проектів нових університетських міст Харкова просто не було. Каразін пішов ва-банк: переконав дворян-земляків збирати кошти на університет. Але на це потрібен був дозвіл царя. І Каразін усім казав, що такий дозвіл є. Тобто дворян переконав, що цар дає дозвіл, а царя переконав, що слобідське дворянство горою стоїть за університет. Очевидно, цар розгадав подвійну гру й образився — бо вони ж домовлялися колись про взаємну відвертість. І Каразін втратив прихильність імператора наприкінці 1802-го. Його усунули від справ. Отже, він пожертвував кар’єрою заради університету, який урочисто відкрито в Харкові 29 січня 1805 року. Самого Каразіна на події не було. Новий університет зовсім не нагадував той, про який він мріяв. Утім, Василь Назарович казав: «Блажен вже стократно, коли випадок дав мені можливість зробити найменше добро моїй милій Україні».
