Якби якийсь художник узявся за створення сучасного герба мальовничого наддністрянського села Горошова, то на ньому неодмінно мала б фігурувати теплиця або ще ліпше — огірок. Так-так, отой зелененький, який ми і засолюємо, і маринуємо, і свіженький не проти схрумати. Бо сьогодні тут не господарює під плівкою хіба що дуже лінивий. Тож як глянути на Горошову з пагорба, то вся вона виблискує-переливається сріблом в обрамленні садів. Особливо в сонячну погоду. Усі городи одягнуті у плівку.

«А як з картоплею?» — запитую в одного місцевого городника. «Продам овочі, то картоплю та все інше восени на ринку куплю. Так дешевше». Селянин завжди рахує гроші, добре пам’ятаючи, що копійка гривню береже. А сьогодні й поготів.

Ще не так давно тут багато висаджували під плівкою і помідорної розсади. Але томати — делікатніший продукт: мнуться по дорозі до споживача, швидше псуються... Огірок не такий примхливий. Хоч і його перетримаєш зібраним день-другий на такій спеці, яка сьогодні стоїть в Україні, — і, вважай, пропала праця. Хіба що худобі згодуєш. Та й то не завжди. І справжні кагати зіпсутих овочів на околиці села — бракує оптових покупців — це підтверджують.

— Збут тепличної продукції — найгостріша проблема, — каже сільський голова Горошової Володимир Левко (на знімку ліворуч). — І хоча останнім часом ситуація поліпшилася, нам би не завадив солідний інвестор, скажімо, такий, як «Чумак».

Приватне тепличне господарство дає змогу селянській родині заробити 30-40 тисяч гривень за сезон. Отож значно рідше, ніж раніше, місцеві жителі покидають родинне гніздо і виїжджають на заробітки за кордон. 

А отже, дедалі більше дітвори народжується-підростає у селі. Ось скоро стане до ладу дитсадок, який не працював протягом тривалого часу. То постаралася місцева громада, котра збирала гроші для реконструкції приміщення, власними силами вела ремонтно-будівельні роботи. Звісно, з району також підсобили фінансово. Це, звичайно, велика підмога молодим сім’ям, де є маленькі діти, бо раніше не було на кого їх лишати. Та й 12 додаткових постійних робочих місць навіть для такого великого села, як Горошова, щось таки важать. Тепер доводять до ладу приміщення, де розміститься сільська лікувальна амбулаторія. Знову ж таки — усе роблять за свої кошти і власними силами. А район посприяє з медичним обладнанням і кадрами.

Сказати, що горошовецький огірок не має попиту, язик не повертається. Бо відвантажують його заледве не щодня у Львів, Хмельницький, Вінницю, Київ, Харків. Але пропозиція місцевих городників нерідко перевищує попит. Ось і пропадає людська праця.

Ситуацію могли б урятувати переробні потужності. То раніше заледве не в кожному районі працювали цехи, де значну частину вирощеного солили, консервували, пастеризували і закривали у банках у вигляді різноманітних салатів. Нині все це розпалося-розвалилося, і лише якась дещиця потрапляє на місцеву переробку. Щоправда, є надія, що невдовзі ситуація зміниться на краще. Як відомо, у сусідньому Заліщицькому районі тепер споруджують один з найпотужніших у Європі тепличних комбінатів. Планують там запустити і переробне виробництво. Отож селяни з наддністрянських сіл сподіваються, що частина їхньої городини потраплятиме туди.

А тим часом триває робота у теплицях, де так звабливо звисають на підвішеному огудинні молоді огірочки, які буквально просяться у кошик. І не тільки вони. Бо вирощують тут і томати, і солодкий перець, і цвітну капусту... Але отой хрумкий зелененький усе-таки домінує. Тому й називають Горошову огірковою столицею Галичини.

Борщівський район

Тернопільської області.

 

Якщо щастить, оптовики  забирають овочі мішками.

У теплицях працюють і діти, й дорослі.

Фото  Андрія НЕСТЕРЕНКА.