Цей день є не лише символом виконання останньої волі великого українського поета, художника, мислителя та борця за національне відродження, а й нагадуванням про велику духовну силу, що поєднує покоління українців.
Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі, де провів останні роки життя. Спочатку Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Проте друзі поета, зокрема художник Григорій Честахівський, Федір Лазаревський, Пантелеймон Куліш, Михайло Лазаревський, Петро Сєренченко, Андрій Линниченко та інші, виконуючи заповіт поета: «...щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий» — бути похованим на берегах Дніпра, почали клопотання про перевезення тіла в Україну. Імперська влада не одразу дала дозвіл, однак завдяки наполегливості української громади дозвіл було отримано.
Прах Шевченка вирушив до України 26 квітня 1861 року. Спочатку труну привезли в Москву, де відбулася громадська панахида. Далі траурна процесія пройшла через Орел, Глухів, Батурин, Ніжин, Чернігів, Київ. У кожному місті люди виходили на зустріч кортежу з труною, прощалися з Великим Кобзарем. Народне вшанування перетворило похоронну ходу на мовчазну маніфестацію любові й скорботи.
22 травня 1861 року труну з тілом Тараса Шевченка було урочисто перепоховано на Чернечій горі поблизу Канева. Саме це місце вибрали як відповідь на заповіт поета — з високої гори відкривається панорама Дніпра, що тече вільно і велично. Могилу увінчали дубовим хрестом, а пізніше на цьому місці постала монументальна каплиця, згодом — і меморіальний комплекс. Чернеча гора стала Шевченковою горою.
Перепоховання Шевченка стало подією не лише трагічною, а й глибоко національною — символом повернення поета додому, до народу, до рідної землі, за яку він жив і страждав.
Відтоді 22 травня — день національного вшанування, коли українці згадують не лише факт перенесення тіла, а передусім — духовну силу та заповіт Тараса Шевченка: бути з народом, на рідній землі, боротися за правду і свободу.
Виповнюється 164 роки з дня перепоховання Шевченка. Та його постать і сьогодні залишається моральним дороговказом для українців у боротьбі за незалежність, ідентичність і гідність.
Пресслужба Апарату Верховної Ради України.
