До кінця року має бути змонтовано 300 точок із продажу якісної води. На цьому наголосив голова Держінвестпроекту Владислав Каськів під час презентації національного проекту «Якісна вода». Насправді це другий етап у підготовці цієї програми. Як зазначив чиновник, уже завершено розроблення техніко-економічного обґрунтування і тепер розпочато пошук інвесторів. Загалом документ передбачає створення мережі пунктів очистки води в 15 містах України. Поки що обмежилися трьома. Так звані пілотні проекти здійснюватимуть у Луганську, Одесі та Маріуполі. До речі, загальний обсяг інвестицій, необхідних для впровадження проекту, становить 3 мільярди гривень. Частка витрат за рахунок державного бюджету становитиме 35 відсотків.
Тим часом Владислав Каськів на уточнююче запитання «Голосу України», чим відрізняється програма, котру ініціює його відомство, від загальнодержавної «Питна вода України», відповідний закон щодо якої недавно підписав Президент України, зауважив, що вона йде в розрізі загальнодержавної, проте це рентабельний бізнес з високою інвестиційною привабливістю. Одне слово, українців мають напоїти підприємці, за що й покладуть прибуток у свою кишеню. Щоправда, тоді дуже важко пояснити таку значну цифру державних вливань у цей проект.
— Це фактично буде бутильована вода, але в кроковій досяжності і значно дешевше, — переконував чиновник. Здешевлення отримають за рахунок кількох складових. Її розвозитимуть у цистернах, з яких наповнюватимуть водомати, а мешканці зможуть купувати живильну вологу з них у свою тару.
Фактично виходить, що на ринок прийде підприємець, в якого має бути своя свердловина, своя система доочищення і власні водовози. Насправді напоїти українців якісною водою дуже складно. І тут чимало чинників, які стають на заваді. Зокрема, в Україні вже майже не залишилося незабруднених поверхневих вод. Ми ж тим часом не замислюємося, а йдемо далі. Підприємці в гонитві за прибутком часто-густо починають качати її з надвеликих глибин. Хоча ще недавно всі знали, що бурити свердловину понад 60 метрів не можна, бо це вже є стратегічним запасом держави. Тепер на це жодної уваги. Дійшли вже до 100, 200 і навіть 500 метрів. Хоча це — власність усього українського народу. Проте останній якраз і не захищений. Наше законодавство не в змозі накласти мораторій на використання підземних вод. Ще одна наша проблема в тому, що ми дуже нераціонально використовуємо воду в промисловості. У нас майже немає підприємств із замкненим циклом водокористування, та й держава не заохочує підприємства до збереження води та її очищення.
Тетяна ТИМОЧКО, перший заступник глави Всеукраїнської екологічної ліги: «Бракує єдиної і цілісної системи охорони і збереження ресурсів»
— Останніми роками в Україні спостерігається різке погіршення стану основних джерел питного водопостачання. Зокрема, четверта частина очисних споруд водопровідної мережі, кожна п’ята насосна станція та половина насосних агрегатів відпрацювали строк експлуатації. В аварійному стані перебуває понад 37 тисяч кілометрів водопровідних та 14 тисяч кілометрів каналізаційних мереж, або більше 30 відсотків їх загальної довжини, витоки з яких, крім вторинного забруднення питної води, обумовлюють підтоплення території населених пунктів в окремих регіонах. Норми водоспоживання перевищують аналогічні показники розвинутих країн майже втричі і становлять понад 300 літрів на одну особу за добу, втрати в системах водопостачання сягають 30—40, а в деяких регіонах перевищують 50 відсотків.
Серйозною прогалиною є діяльність природоохоронних служб щодо механізму контролю та відсутність наукових методик його організації. Одна з причин неефективності цього механізму полягає в тому, що ціла низка міністерств і відомств самостійно контролює свою діяльність, а єдина цілісна система державного контролю в галузі охорони природи не функціонує.
Природоохоронні збори та розміри штрафів є мало не найнижчими в Європі. Крім того, з багатьох сотень порушень у сфері водного законодавства лише десятки оформляються у вигляді судових справ і лише поодинокі справи завершуються адекватними покараннями.
Державний санітарно-епідеміологічний нагляд на всій території України покладено на державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров’я України, яка здійснює перевірки на відповідність води Державним санітарним правилам і нормам (ДСанПІН). Однак наявні технології дають змогу знайти якийсь конкретний забруднювач чи їх невелику групу, а переважна більшість наших лабораторій не може визначити всіх наявних (чи хоча б більшості) забруднювачів у воді. Крім того, ДСанПІН не поширюються на бутильовану питну воду та воду з місцевих водних джерел у разі їх нецентралізованого використання без розвідної мережі.
Що стосується проекту «Якісна вода», то я погоджуюся з головою Державного агентства з інвестицій та управління нацпроектами Владиславом Каськівим у тому, що це бізнес-проект із високою інвестиційною привабливістю.
Насправді неможливо за рахунок продажу води забезпечити населення України чистою водою. До того ж в Україні мільйони людей, які не зможуть навіть за низькою ціною купувати її. Крім того, чиста питна вода за умови тотально забруднених водних об’єктів в Україні не може бути дешева. Отже, проект є типовим прикладом популізму на гострій проблемі і черговим способом «закопування» державних коштів та грошей інвесторів.
Тому на рівні держави треба спочатку:
— затвердити законом України збільшення ставки платежів за забруднення водних об’єктів (щорічно на 3 відсотки від наявних ставок);
— зобов’язати промислові підприємства перейти на замкнене водокористування виробничих циклів;
— здійснити інвентаризацію наявних об’єктів господарювання в межах, встановлених водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; в обов’язковому порядку підключити ці об’єкти (за їх рахунок) до міських каналізаційних мереж;
— заборонити будівництво на землях водного фонду;
— підприємства, які займаються виробничою діяльністю, обладнати системою дощової каналізації з очисними спорудами для запобігання забрудненню водойм міста неочищеними дощовими водами;
— у населених пунктах створити спеціальні фонди, до яких відраховуватимуться кошти від кожного квадратного метру новозбудованих площ для реконструкції та модернізації станцій аерації та каналізаційних мереж;
— забезпечити за рахунок державного і місцевих бюджетів якісне питне водопостачання дошкільних, шкільних навчальних закладів, медичних установ, лікарень, пологових будинків (встановлення кулерів, фільтрів, бутильовані води).
І лише тоді ми зможемо говорити про поліпшення водопостачання наших громадян.
Михайло КУРИК, доктор фізико-математичних наук, директор Українського інституту екології людини: «Санітарні правила та норми для... галочки»
— Проект «Якісна вода» фактично дублює державну програму «Питна вода України» до 2020 року. Зокрема йдеться про будівництво систем очищення. Загалом різниця полягає хіба що в тому, що технічні умови для реалізації держава замовляла нашим спеціалістам, а нині їх розробила якась німецька компанія.
Якщо ж говорити про дотримання «Державних санітарних правил та норм», якими мають користуватися, то розроблено їх уже понад десяток років тому нашими ученими. Вони зобов’язують визначати якість води за 56 показниками. Проте самі ці правила в повному обсягові так і не виконуються. А все тому, що немає можливості запроваджувати такі технології. А тому здебільшого користуються старими нормами, якість води в яких визначається за 28 показниками. Але ж наука хімія пішла так далеко, і всі її «винаходи» так чи інакше присутні у воді. Проте, за великим рахунком, неважливо, скільки показників, важливо, як вони виконуються. Є й ще одне застереження. Вода, яку розвозитимуть у водопункти, попередньо проходитиме стадію до-
очищення, а після такої вона стає фактично дистильованою. А отже, буде позбавлена природної енергетики й не матиме відповідної структури. Тому говорити про високу якість, незважаючи на те, що це слово присутнє у назві програми, не доводиться.
Ще одна дуже нагальна проблема — це забезпечення питною водою мешканців сільських територій. На жаль, через недбале господарювання на землях сільгоспугідь у підземні води потрапило дуже багато нітратів та пестицидів. Крім того, до них у багатьох регіонах додалися «сліди» від військових, приміром, колишні ракетні шахти тощо. Тепер мало не на кожному кроці ростуть, як гриби після дощу, стихійні звалища. Тож майже вся вода, котру добувають із малих глибин, тобто колодязна, містить дуже багато хімічних домішок, що так чи інакше не на користь здоров’ю людини. А тому окремим рядком у державній програмі, вважає вчений, має бути записано забезпечення якісною водою саме селян.
— Бо якщо в городян ще є вибір, то сільські мешканці його позбавлені. Коли ж говорити про щойно презентовану програму «Якісна вода», то підприємець поки що туди не збирається. Та навіть якщо він усе-таки й доїде зі своєю продукцією до селян, останні навряд чи зможуть її придбати через низьку купівельну спроможність. Тому забезпечення питною водою сільських регіонів має стати пріоритетом держави, — наголошує Михайло Курик.
Валерій ГРИЩУК, координатор Центру високих технологій університету «Україна»: «Має бути контроль від держави і совість у виробників»
— Така програма, звичайно, на часі — з якістю питної води треба щось робити, до того ж негайно. Проте в цього проекту надто вже простежується комерційна складова. До того ж програма охопить незначні верстви населення і зовсім не зачепить, приміром, забезпечення людей на робочих місцях, хоча насправді ми проводимо в офісах значно більшу частину свого часу.
А якщо говорити про державну частку в цій програмі, то, на мою думку, гроші мали б піти на інше. За моїми даними, в рамках державної програми «Питна вода України», що її впроваджує Кабмін, у багатьох регіонах було побудовано пункти доочищення води. Проте місцеві ради так і не взяли їх на баланс, і пункти фактично простоюють. І це за того, що гроші вже вклали. А причина банальна — у місцевих громад на утримання цих комплексів просто немає коштів. То чи не краще було б спрямувати грошовий державний відсоток на допомогу цим громадам, — резюмує Валерій Грищук.
Інша проблема полягає в тому, що санітарні правила і норми відповідають на запитання, яку воду не можна пити, але не дають відповіді на те, яка вода якісна. Слід також зазначити, що майже вся вода України має окислювальні властивості, надто якщо ця вода вже побувала у пляшках, особливо в пластикових. Тим часом ми маємо кілька вже сертифікованих технологій, які дають змогу отримувати питну воду з відновлювальними властивостями. Коли б виробництво такої води поставити на потік, то можна було б уникнути багатьох захворювань наших співвітчизників. Зокрема, вона має гарний вплив на роботу нирок, серцево-судинної системи, печінки, підтримує кровоносну систему, допомагає організмові звільнятися від шлаків тощо. А в підсумку це дало б змогу підвищити і середній рівень життя українців, який порівняно з розвиненими країнами поки що дуже низький.
Є значні прорахунки і в Законі «Про питну воду та питне водопостачання». Зокрема, ним дозволено фасувати не лише ту воду, котру дістають із великих глибин, а й водопровідну після додаткового очищення. Зрозуміло, що це вже фактично штучна волога. Завдяки такій нормі спритні ділки інколи навіть не перевантажують себе тим, щоб її доочистити, а просто розливають, додаючи, приміром, антибіотики. За деякими підрахунками, понад 50 відсотків води на прилавках магазинів є саме такою.
То чи не стане гарно розрекламована «Якісна вода» саме таким продуктом, усе залежить від совісті людей, які займатимуться постачанням води населенню. Адже ретельно простежити за кожним їхнім кроком навряд чи можна, особливо, зважаючи на корумпованість наших чиновників, які мали б реально здійснювати цей нагляд. Одне слово, має бути контроль від держави і совість у виробників.
Довідково
За прогнозами ЮНЕСКО, через глобальне потепління нестачу води до 2020 року відчуватимуть від 75 до 250 мільйонів людей, а до 2030 року цю нестачу відчують уже 47 відсотків населення Землі. Сьогодні, за даними ООН, кожен восьмий мешканець планети, що становить 884 мільйони людей, не має безпечної для здоров’я питної води. Крім цього, 2 мільярди 600 мільйонів людей живуть без водогонів у будинках.
ДО РЕЧІ
За приблизними підрахунками, протягом свого життя людина випиває майже 75 тонн води. Можна тільки уявити, скільки мікроелементів та органічних сполук потрапляє з нею в наш організм.
