«Голос України» вже не раз звертався до теми Молочного лиману. Бувало, що на публікації наче й реагували. Принаймні 1 квітня 2011 року в селищі Кирилівка відбулася виїзна колегія Запорізької облдержадміністрації, на якій тодішній її голова Борис Петров вергав громами і вимагав негайних дій і від підлеглих, і від керівництва Приазовського національного природного парку. Лід тоді наче трохи скрес, і вперше за останні кілька років з’явився хоч і тимчасовий, але канал, який з’єднав Азовське море і Молочний лиман. Однак це був тільки напівзахід, бо незабаром — як це завжди бувало — канал замило морським піском і він припинив своє існування.
Історична довідка
Тут, напевно, потрібні додаткові пояснення. Молочний лиман — це споконвіку велетенська водно-болотна акваторія з цілющими грязями і справжнім раєм для перелітної птиці. Площа — 172 квадратні кілометри, довжина — 32, а ширина — близько 3 кілометрів. Глибина водойми — до трьох метрів. До XV століття лиман був затокою Азовського моря, а потім через замив піском його гирла перетворився на озеро, до того ж дуже солоне озеро (в 1939 році — до 60 грамів на літр води). Війна привела сюди німецьких саперів, які в 1943-му, щоб зупинити радянські танки, підірвали перемичку, яка відділяла Молочний лиман від Азовського моря.
Це саме той випадок, коли не було б щастя, та нещастя допомогло. Лиман по-справжньому ожив, особливо з адаптацією в тутешніх місцях цінної промислової риби пиленгаса. Далекосхідна кефаль відчула себе на Азові краще, ніж на батьківщині — в прибережних районах Японського моря. Особливо пиленгасу сподобалося в Молочному лимані, де для нього через оптимальний рівень солоності виявилися чи не найкращі умови зимування і розмноження. Тому до 75 відсотків усього азовського пиленгаса було родом із Молочного лиману...
Однак гігантоманія завдала непоправної шкоди не тільки сільському господарству, а й рибній галузі. Чи то через те, щоб територіально рибогосподарство Молочного лиману належало Якимівському, а не Приазовському району Запорізької області, чи то щоб спростити отримання риби під час путини, але створену вибухом німецьких саперів промоїну (близько 200 метрів шириною) вирішили засипати. Замість неї зробили значно вужчий канал зі спеціальними містками, де риба мала сама в руки потрапляти. Однак новий канал постійно замивало піском, хоча десь 200 тисяч рублів на рік для союзного Мінрибгоспу були копійками, які щороку легко виділялися на підтримання споруди в робочому стані.
Із 1991 року фінансування припинилося, рибоколгосп «Сини моря», який і забезпечував не лише функціонування каналу і вилов риби, а й вирощування малька, кілька разів міняв власника, далі застряв у різноманітних судових тяганинах і йому вже було не до порятунку Молочного. Із 1997-го на лимані розпочалися по-справжньому кризові явища. Все поверталося в XV століття, з тією лише відмінністю, що через більш активну діяльність людини стік річки Молочної помітно скоротився, а якість її води стала значно гірша.
Екологи забили на сполох. До того ж начебто втрутився у проблему й Світовий банк, який надав кошти для створення Приазовського природного парку. Адже Молочний лиман (а з ним Сиваш та Утлюкський лиман) — це остання зупинка водяних і водно-болотних птахів, які повертаються із вирію на Північ Європи. Однак гроші чомусь нікому не знадобилися, хоча заради них Україна виграла цілий конкурс. Парк у встановлені терміни створено не було, і кошти, відповідно, Світовим банком було відкликано. Лише в 2010 році Приазовський національний парк нарешті указом Президента України створили, але й нині він все ще на стадії формування, до того ж уже винятково за гроші українського бюджету...
Є надія. Хоча й слабка...
Щодо порятунку Молочного лиману, то думка фахівців тут однозначна: має бути створено новий канал, який працював би без втручання людини багато років. Це щоб щороку в пожежному порядку не шукати до півмільйона коштів для створення тимчасової канави, до того ж майже завжди із запізненням. Адже коли не встигнути до 1 травня, то навряд чи пиленгас зайде в лиман на нерест. Зрозуміло, що на серйозну будову потрібні серйозні гроші, а вони є тільки в держбюджеті. До того ж розпочинати потрібно з наукової проробки і проектування. Цей процес, спасибі всім причетним, розпочався ще минулого року. Його координує Національний парк, і йому вдалося задіяти два інститути — «Укррічтранспроект» і «Укррибпроект», які значною мірою за власні кошти, а частково — бюджету області, практично виготовили всю необхідну документацію. Як заявив під час нещодавнього круглого столу в Кирилівці заступник директора Приазовського національного природного парку Валерій Санько, один інститут роботи завершив і вони проходять необхідну експертизу, інший — завершить їх до 15 липня.
Що далі? Далі — через те, що проблему Молочного лиману начебто помітили на найвищому рівні і вона фігурує і у промовах посадовців, і на поважних селекторних нарадах, — з’явилися певні сподівання. Передусім на те, що все-таки буде виділено необхідні 20—27 мільйонів гривень і згаданий канал вже до жовтня поточного року створять.
А поки що в повному розпалі будівництво тимчасового каналу. Все ті ж «Сини моря», тільки вже у статусі ТОВ, власним коштом здійснюють усі необхідні роботи. Сподіваючись на якісь преференції в майбутньому. Хоча ціна питання для них — 400 тисяч гривень на сезон...
Вигляд будови додає оптимізму, адже порівняно з весною минулого року, коли замитим піском річищем каналу спокійно переїжджали легковики, нині тут повноводна річка. Невеличкий земснаряд стоїть на варті гирла — постійно розчищаючи його від замиву. Щодо самого каналу, то вода тут — до того ж із пристойною швидкістю — йде... із моря в лиман. Таке буває на багатьох річках, але через сильний вітер, який буквально запирає воду. А тут і вітер з берега, але рівень Молочного такий, що морській воді ще довго туди затікати. Тому із 30 дитячих оздоровчих закладів, які з радянських часів працювали на узбережжі лиману (а це, підкреслимо, окрім чудових пляжів, ще й цілющі грязі), цього року відкриється тільки дев’ять. І не через відсутність «контингенту», а через брак води...
Напевно, цьогоріч «згадають молодість» і свій «транзитний аеро-дром» на Молочному лимані перелітні птахи. Щодо пиленгасу та інших цінних порід риб — а їх у Молочному лимані розмножувалося колись аж 62 види, — то без радикального розв’язання проблеми (ще раз сподіваємося на жовтень поточного року), ніщо кардинально не зміниться. Тому Азов, в якому водилося останнім часом уже лише 17 тих видів, сьогодні ледь забезпечує три з них. У тому числі й «бичка-годувальника», якого цінним можна назвати хіба що в період сьогоднішнього безриб’я.
Кирилівка—коса Пересип—Запоріжжя.
Фото автора.
