Музичні ландшафти Яковчука

Олександр Яковчук є духовним спадкоємцем видатного українського композитора Левка Ревуцького, він своєю творчістю плекає започатковану майстром традицію ретельного вивчення фольклорних джерел з позицій творчого переосмислення їх у контексті еволюції музичної мови ХХ століття. Ще навчаючись у класі композиції Анатолія Коломійця, учня Левка Ревуцького, Яковчук почав записувати пісенний фольклор рідного Поділля. 1989 року видавництво «Музична Україна» опублікувало його збірку «Пісні з Поділля», тим самим оприлюднивши подвижницьку працю Яковчука на ниві вітчизняної фольклористики. Безпосереднє перебування у звуковому просторі народного піснетворення стимулювало формування власного інтонаційного ландшафту музики композитора. Цей ландшафт дав потужне, рекордне виверження в галузі хорової обробки народної пісні — 250 композицій! А в творах, не дотичних до фольклору, можна впевнено стверджувати, що авторська лексика на підсвідомому рівні завжди перебуває під впливом найкращих народнопісенних зразків.

Великий творчий доробок композитора показовий розмаїттям жанрів. Тут зустрічаємо масштабні полотна — оперу «Незабутнє» (1976) за мотивами однойменної воєнної повісті О. Довженка. А особливо — п’ять симфоній, що відображають ставлення митця до болючих тем у житті українського народу. Зокрема, перша симфонія «Біоритми Чорнобиля», написана у 1986 році, постала миттєвою реакцією-осмисленням Чорнобильської трагедії. Його третя симфонія «Відгомін дитинства», з’явившись з-під пера наступного, 1987 року, висвітлює з точки зору дитячого сприйняття тему війни. У Четвертій симфонії-реквіємі «Тридцять третій» на вірші Василя Юхимовича (1990) композитор вперше в сучасній українській музиці звернувся до теми, на яку тоді було табу, — теми Голодомору. Окрім симфонічного жанру, схильність Олександра до монументального, фрескоподібного письма простежується у величній просвітленій «Літургії Святого Іоанна Златоуста», ораторії «Скіфська пектораль» на слова Бориса Мозолевського, симфонічній поемі «Золоті ворота», хорових кантатах, інструментальних концертах, а також у циклі «Прелюдії та фуґи» для фортепіано.

У хоровому жанрі доробок Олександра Яковчука вражає — дев’ять великих кантат, двісті п’ятдесят обробок народних пісень, десятки інших оригінальних творів, сюди долучаються і зразки духовної музики — вже згадана вище Літургія, три концерти та десять Давидових псалмів, опоетизованих Тарасом Шевченком.

Музика Яковчука здобула широке визнання у світі. Значна її частина вийшла друком у видавництвах України, Росії та Канади, записана на аудіодиски (на сьогодні їх вже дванадцять) і два відеодиски. У 1990-х роках він отримав звання лауреата на міжнародних композиторських конкурсах у Швейцарії (за перший струнний квартет), Німеччині (за струнне тріо з кларнетом), Бельгії (в рамках міжнародного фестивалю дитячої хорової музики за кантату «Горіховий дощ» на слова    В. Скомаровського). Його професіоналізм визнано у світі: він — член Національної спілки композиторів України та Ліги композиторів Канади і Канадського музичного центру (The Canadіan League of Composers and Canadіan Musіc Centre).

Сьогодні митець викладає на кафедрі композиції в Національній музичній академії України ім. Чайковського, активно пише музику й ні на мить не втрачає притаманного йому оптимізму. До ювілею життєвої та професійної зрілості він підходить з багатим творчим ужинком. З роси і води тобі, дорогий Олександре!