У київському видавництві «Гнозіс» щойно вийшла «Енциклопедія Ічнянщини» (майже тисяча сторінок формату А-4, 10 тисяч статей, довідок, документів, ілюстрацій). Наклад — тисяча примірників. Автор — Віталій Шевченко (на знімку).
Ця книга, вже при першому перегляді, викликає сильні й несподівані емоції, в них варто розібратися. От, приміром, виникає таке фантастичне відчуття: не страшно, якби раптом у світі кудись поділися такі великі й добре описані країни, як Франція, Канада чи США, чи навіть Україна. Якщо не подобається ця фантазія, то просто уявіть, що враз не стало писаної історії згаданих країн включно з Україною, ані карт автодоріг, ані поштових індексів та адрес, ні телефонних кодів — нічого! Тобто від вас сховали все, без чого світ ніби й не існує (бо він і справді існує лише тоді, коли добре описаний).
Так от, усе це зовсім не страшно уявити, якщо у нас є оця «Енциклопедія Ічнянщини». Звідки оце відчуття — що «не страшно»?
А ось звідки. Ічнянщина — адміністративний район Чернігівщини, описаний і виміряний у часі й просторі так докладно, що цей маленький шматочок землі постає перед нами як велика країна, велика не площею, а оцією, зафіксованою в книзі, обжитістю й придатністю для людини. І тут виникає ще одне несподіване відчуття: звідси, з малої Ічнянщини, можна відновити цілий світ, який перед цим «зник». Це відчуття теж здається фантастичним, але, можливо, воно зовсім невипадкове. Адже ми живемо певними ілюзіями, які здаються надто очевидними. Ці ілюзії поміщають нас у систему оманливих координат. Нас тішить, по суті, віртуальний простір — від Сяну до Дону чи від Балтики до Владивостока. В цьому просторі для нас існує і Велика історія, і Велика культура. Бо ж здається, що простір більший, то більше в ньому вміщається всього цього добра. А насправді саме у малому просторі вміщається все те, тільки цей малий простір співмірний з людиною. Це простір, який можна не лише уявляти, а й жити в ньому. Адже коли ми кажемо, що любимо жити в Україні, ми трохи обманюємо себе, бо неможливо жити одночасно в Одесі й Києві, Чернігові й Донецьку. Жити можна лише «десь».
Але повернемось до механізму відновлення світу через Ічнянщину. Ми перед цим уявили, що світ зник. А в цій енциклопедії він заново повертається. Бо, скажімо, народжена в Ічні Соня Грін була дружиною Говарда Ф. Лавкрафта, і вже перед вами з туману постає потужний сегмент американської культури. А те, що дочка Хмельницького, Марія, вийшла заміж у ці краї, — повертає нас до великої історії України. А народжений в Ічні генерал-фельдмаршал Паскевич, завойовник чужих просторів, нагадує нам про імперію «до самих до окраїн». Одеса любить свій пам’ятник дюку Рішельє? А автор пам’ятника — ічнянець Мартос! А Рєпін писав «Запорожців» таки на Ічнянщині. І таких сюжетів в енциклопедії — десятки, сотні, саме вистачає на те, щоб цілий світ заново відкрився у своїх неймовірних взаємозв’язках, цікавих не лише для туриста, а й для філософа чи бізнесмена.
Парадоксально, але велику країну легше описати — покажи її на карті, й описувати вже нічого не треба, вражає сам масштаб. А спробуй описати малу країну — як велику! І скоро збагнеш: обсяг роботи у тебе не менший, а більший, хоча б через те, що ти перший, у тебе не було попередників. «Дехто з моїх друзів і знайомих називав цей проект сізіфовою працею», — пише в передмові Віталій Шевченко. Тут нема чого додати.
Дуже легко було б сказати: ах, який подвиг здійснив Шевченко, створивши цю книгу. Але це було б надто просте уявлення про те, як здійснюються подвиги і як створюються такі книжки. Гриби не з’являються на світ без грибниці. Отже — про грибницю. Віталій Шевченко — уродженець Ічні, відомий журналіст, громадський і політичний діяч, народний депутат України трьох скликань. Він заснував фонд свого імені, а при фонді є редколегія видань з історії Ічнянського краю (це щороку 3—5 краєзнавчих книг тиражем 1000—1200 кожна, вони безплатно поширюються по школах, бібліотеках, сільрадах). Шевченко ініціював проведення літературно-мистецького конкурсу школярів «Родина. Ічнянщина. Україна» та районного конкурсу творів «Оживає минувшина». Кращі з тих творів виходять окремими книжками. Отже, енциклопедія виросла не на рівному місці, і в цьому сенсі автор у неї не один, що зовсім не применшує заслуг Віталія Шевченка.
Фото з архіву «Голосу України».
