Ім’я Я. Гніздовського ось уже понад 50 років відоме в Америці й Європі, виставки його праць влаштовуються в Австралії, Африці, Японії і Китаї.

 

Родина Кеннеді придбала у 1961-му гравюри «Зимовий сад» і «Поле» для Овального кабінету Білого дому. Твори митця є в музеях Бостона, Клівленда, Міннеаполіса, Нью-Орлеана, у мистецькій колекції Рокфеллера, в Бібліотеці Конгресу США, в бібліотеці Оксфорда (Великобританія), Мистецькій галереї Вінніпега (Канада), в Університеті св. Івана (Нідерланди), в Йоганнесбурзі (ПАР), у Національному художньому музеї України (Київ), Національному музеї у Львові, в Тернопільському художньому та Борщівському краєзнавчому музеях.

Єдиним музеєм життя і творчості Я. Гніздовського в Україні є заклад у школі с. Пилипче Борщівського району Тернопільської області, де народився графік. Створений у 1992-му за ініціативи колективу школи, племінника Якова Яковича члена Спілки художників України Якова Івановича Гніздовського і сільського краєзнавця І. Гуменюка, він став центром популяризації творчості нашого земляка.

За роки існування музею з його експозиціями і матеріалами ознайомились тисячі українців і гостей з-за кордону. Серед відвідувачів шкільного музею у 2012-му був Блаженніший Любомир Гузар. Свого часу він підтримував тісні стосунки з нашим земляком.

Юні музеєзнавці і екскурсоводи разом з керівником музею вчителькою Л. Костюк ведуть пошуково-дослідницьку діяльність.

Китайський гравер професор Масачусетського університету Ван Туймін якось сказав: «Жак Гніздовський — справжній митець, зобов’язаний усім сам собі». Він виріс і виховався на Галичині. Ще під час навчання у Чортківській гімназії юний Яків пристав до молодіжного крила ОУН, об’єднання «Юнацтво». Його заарештували і судили. Тоді стався досить цікавий епізод. На засіданнях суду Яків отримав від канцелярії папір і олівці для записів. І взявся малювати портрети всіх, хто був у залі (адвокати, прокурори, судді, вартові). Адвокат юнака В. Електорович показав ті малюнки присутнім, вказавши, що судять вони майбутнього талановитого маляра, і наголосив: тільки невинна людина може спокійно займатись улюбленою справою, коли її судять.

І майбутнього художника виправдали...

У 1935—1938 роках двадцятидволітній Яків навчався у Львівській малій духовній академії. Він створював малюнки для газети «Новий час», співпрацював з відомим карикатуристом редактором журналу «Комар» Едвардом Козаком.

1938-го талановитого митця помітив митрополит А. Шептицький. Від нього Гніздовський отримав стипендію на навчання у Варшавській мистецькій академії.

Гніздовський був у постійному творчому пошуку. На це йшли десятки літ, але ці блукання не були безплідні. Початок 1960-х років став тим рубежем, коли Яків «знайшов свою пробуджену царівну» і зосередився на дереворізах. Як підкреслює письменник Іван Кошелівець, він досягнув дивовижної майстерності — «такої, що, здається, далі нема куди й досконалитися, бо досягнено межі можливого. Фотографія ніколи не дасть того, на що спроможний у віддачі предметів Гніздовський. У цьому легко переконався, вдивляючись у його зображення капустяного качана чи кошика з горіхами. Начеб те саме, що фотографія, але й ні. Тут не тільки уміння підкреслити кожний вигин, кожну жилку, з таким чуттям міри покласти тіні, що створюється повне враження сприймання третього виміру, — є ще щось: те, що надає відтвореному предметові індивідуальної стилізації, такої своєрідної, що його твори не потребують підпису: почерк Гніздовського можна впізнати безпомилково».

2005 рік був пам’ятним для шанувальників видатного графіка — частину його праху було перепоховано у Львові на Личаківському кладовищі, на центральній алеї, зовсім поряд з місцем останнього спочинку І. Франка.

Тривожний світ перших десятиліть ХХІ століття переповнений протиріччями й дисгармонією. А Гніздовський стверджував протилежне. Його творчість пронизана ідеєю про довершеність природи і про Творця, який наділив цією досконалістю Всесвіт. Гніздовський закликає нас до пізнання Бога через створені Ним прекрасні речі живої і неживої природи.

Колись журнал української діаспори в Америці «Ми і світ» (серпень 1981-го) вмістив інтерв’ю Ольги Колянківської з нашим земляком. Там є цікаве місце. Інтерв’юер запитала у художника, чому визначними для нього темами є світ рослин, звірів. Він відповів: «Коли в 1949 році я приїхав до Нью-Йорка, то був дуже зацікавлений людською фігурою, портретом. Але не уявляєте, як важко наблизитися до людей у такому великому центрі! Я почав ходити до парку і шкіцувати дерева, бо завжди любив природу. Почав також ходити до зоосаду і шкіцувати звірят (це — друга любов)». Інше запитання було про те, чому він любить трудомістку техніку гравюри на дереві. Відповідь: «Опір, який ставить дерево, дає те, чого я найбільше шукаю».

Дмитро Степовик писав про Гніздовського: «... Перша його персональна графічна виставка у кількох галереях України (1990) показала, що Батьківщина легко упізнала у Гніздовському свого сина і свого національного митця. Гніздовський належить і завжди належатиме Україні та світу. У його творчості закладена вселюдська ідея, яка близька також кожній окремо взятій людині. У цьому світі є ідеї, які не старіють...»

ДО РЕЧІ

Днями «Укрпошта» випустила та провела спецпогашення ювілейного поштового конверта з автопортретом Гніздовського. 

Іван Пенькало, директор школи с. Пилипче.