Сьогодні Володимиру Литвину виповнюється 55 років!
Не ми, любить повторювати мій знайомий, обираємо свою дорогу, а дорога вибирає нас. Треба тільки відчути цей вибір.
Дорога від Слободи-Романівської Новоград-Волинського району до Києва доволі пряма. Саме нею вирушив у життя з рідного гнізда юний Володимир Литвин. У Києві він став студентом історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. А після його закінчення залишився працювати в альма-матер.
Але все-таки ніхто, окрім Бога, не відчуває, на яку подальшу стезю виведе доля. Адже життя — це гойдалка. Можна злетіти вгору, а можна й боляче бебехнутися. Головне, як сказав покійний російський політик Олександр Лєбєдь, треба вчасно після падіння віджатися.
У житті Володимира Литвина вистачало усього. Особливо після 2000 року, коли очолив адміністрацію Президента і про нього вперше заговорили як про публічного політика. Хоча він себе таким не вважав ще довго. Навіть після обрання його Головою Верховної Ради у 2002-му.
Але передусім Володимир Литвин прагнув внести порозуміння в сесійну залу. Хоча зробити це було неймовірно складно. Особливо з огляду на підкилимні «ігрища» прихованих і неприхованих опонентів. Народних обранців ламали через коліно і партійні вождики, і адміністративні структури. Декому з його опонентів кортіло будь-що змінити Конституцію, посилити президентську владу, а Верховну Раду перетворити на кишенькову.
А коли сценаристи і режисери зазнали невдачі, вони розвернули голоблі на 180 градусів. Додавали головного болю і президентські вибори, які мали відбутися у 2004 році. І те, що Україні вдалося уникнути серйозних потрясінь, — заслуга глави парламенту Володимира Литвина.
Проте, як часто трапляється, за добро віддячують злом. Як у народній мудрості: не дай людині вмерти — вона тобі не дасть жити. Вибори народних депутатів у 2006-му принесли і біль, і розчарування.
Та ненадовго. Політики, які прийшли на владний Олімп після 2004 року, продемонстрували: для них головне — посади. Будь-якою ціною. І вже через півтора року з’ясувалося: «Країні потрібен Литвин». А ще через рік Володимир Литвин удруге був обраний Головою Верховної Ради. Власне, його мудрість уберегла нинішній склад парламенту від дочасних перевиборів, дала змогу провести минулого року президентські вибори, які світова спільнота визнала прозорими і демократичними.
Володимиру Литвину рано підбивати підсумки. Нині прийшов час збирати каміння, щоб завершити будівництво спільного дому українців. Добротного, красивого, привітного і щедрого, як батьківська хата.
Власне, тому сьогодні повторю не мною сказане: життя триває. Воно прекрасне!
Адам МАРТИНЮК, Перший заступник Голови Верховної Ради: «Тішуся і радію, що в мене є такий товариш і «начальник»
Дозволю й собі долучити свій тихий голос до гучного хору численних шанувальників 55-ліття Володимира Михайловича Литвина.
Життя поцінувало його на дві п’ятірки, які, поза сумнівом, він сповна заслужив своєю непересічною багатогранною діяльністю.
Відомий державний і політичний діяч: глава адміністрації Президента (1999—2002), Голова Верховної Ради України четвертого і шостого скликань, лідер Народної партії, Герой України.
Знаний дослідник історії нашої держави: доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри новітньої історії Київського національного університету імені Т. Шевченка, академік Національної академії та Академії правових наук, віце-президент НАНУ (2006—2009), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки.
Турботливий і шанобливий син — майже щотижня відвідує батьківську хату у Слободі-Романівській на Житомирщині для натхнення й житейських уроків від мами Олени Андріївни і тата Михайла Климовича.
Мудрий очільник міцної сім’ї, надійна підтримка дружині Тетяні, друг і порадник доньці Олені та сину Івану.
Спортивної статури сивочолий мужчина, яким захоплюється жіноцтво і котрий любить поганяти м’яча у футбольній команді «Фортуна».
І все це про нього — Володимира Литвина, нинішнього ювіляра.
Доля звела нас наприкінці 80-х минулого тисячоліття і відтоді — разом, як мовиться, з’їли не один пуд солі. Й хоч би де ми трудилися — в ідеологічному відділі ЦК Компартії України, нічними сторожами в агрофірмі «Україна», на високих державних посадах, — ми завжди сповідували надійність, порядність, людяність і взаємопідтримку.
Щиро маю мовити: тішуся і радію, що в мене є такий товариш і «начальник».
Отож, високоповажний Володимире Михайловичу, живіть ще довго нам на втіху й усім на радість, щоб і надалі покладати на вівтар відродження України свої зусилля і досвід!
Здоров’ям вкривайтеся, таланом розквітайте, працею пишайтеся на многія літа, пам’ятаючи, що раз добром зігріте серце вік не прохолоне!
З роси і води тобі, мій любий Друже!
Микола ТОМЕНКО, заступник Голови Верховної Ради: «Ми разом уболіваємо за український футбол»
Ні для кого не секрет, що Володимир Литвин є затятим прихильником футболу, волейболу та інших видів спорту. Мало того, мова йде не про формальне ставлення, а справжній невід’ємний елемент способу його життя.
Колись, відпочиваючи у Криму, ми з ним грали за різні команди у волейбол. Пам’ятаю, тоді Голова Верховної Ради дивував усіх тим, що, незважаючи на літній час відпусток, для щоденної гри у волейбол збирав команди о сьомій годині ранку.
Гадаю, якби більше відомих людей не лише пропагували, а й власним прикладом демонстрували такий стиль життя, було б легше переконати молоде покоління у важливості здорового й активного способу життя.
Наш спільний інтерес до спорту об’єднує нас і в період вболівання за збірну України та за українські футбольні клуби, які виступають на міжнародній арені. Тому в міру можливості, і це не раз вдавалося, ми разом уболіваємо за український футбол.
Віктор ЯЦЕНКО, священик, настоятель Свято-Володимирського храму при Верховній Раді України: «Ця людина вийшла з народу і не розгубила на шляху до вищих владних щаблів справжніх людських якостей»,
закладених благочестивими батьками, мудрими вчителями і вірними друзями. На жаль, так буває нечасто.
За минулі роки Володимир Михайлович усердно потрудився на благо нашої країни, заслужив любов великої кількості українців, високий авторитет і визнання громадськості, а також духовну підтримку і молитви віруючих людей. Поміркованим людям подобається, що він невпинно закликає до миру і згоди в суспільстві, і тому до його голосу прислухаються представники різних релігій і конфесій України. Для мене показовим є той факт, що Володимир Михайлович є віруючою людиною і серйозно ставиться до власного релігійного життя, але це він не виставляє на загальний огляд і не намагається збирати цим політичні чи інші дивіденди. Наскільки мені відомо, скрізь, де він буває, знаходить час відвідати церкви, поспілкуватися з духовенством і мирянами, допомогти у вирішенні проблемних питань. Це не завжди потрапляє на сторінки видань або в об’єктиви камер, мабуть, за його бажанням. І його за це люблять прості люди. Наприклад, мені довелося перед Великоднем відвідати з пастирським візитом Бучанську виправну колонію №85, і засуджені показали ікону Пресвятої Богородиці, яку подарував тюремному храму Володимир Михайлович. Вона зберігається на центральному аналої і є однією з прикрас церкви. На їхнє прохання, користуючись нагодою, передаю слова подяки разом із моїм вітанням.
Хай Господь укріплює Ваші тілесні й духовні сили для подальшого успішного служіння на Вашій відповідальній державній посаді.
Многая, многая Вам літа, вельмишановний Володимире Михайловичу!
Ігор ШАРОВ,.від імені депутатської фракції Народної партії у Верховній Раді України
Шановний Володимире Михайловичу!
Щиро вітаємо Вас з нагоди 55-річчя!
Упродовж тривалого часу Ви залишаєтеся одним із найвпливовіших політичних діячів країни, які послідовно втілюють у життя системний підхід щодо демократизації суспільства та розвитку парламентаризму як запоруки народовладдя.
Упевнені, що Ваші професіоналізм, глибокі знання історії, досвід і талант позитивно впливали й впливають на формування незалежної Української держави, яка цього року урочисто святкуватиме 20-ту річницю незалежності. Вас із повним правом можна зарахувати до державних діячів нової формації, котрі рішуче ведуть боротьбу з наслідками тоталітарного минулого й командної економіки, проявами корупції та правовим нігілізмом, чітко орієнтуючись на демократичні цінності.
Закономірно, що в новітній нашій історії саме Ви своїми продуманими та виваженими вчинками зуміли консолідувати представників усього політикуму навколо питання виходу з політичної кризи 2004 року, не допустили скочування країни до хаосу громадянської війни.
Віримо, що попереду на Вас чекають нові яскраві звершення на державотворчій і науковій ниві. Бажаємо міцного здоров’я, щастя, добра, родинної злагоди й наснаги!
Оксана БІЛОЗІР, народний депутат від «НУ—НС»: «Мені сьогодні хочеться сказати Володимиру Михайловичу приємні слова»
З Володимиром Литвином мене познайомив Петро Порошенко, коли я прийшла до парламенту, в 2002 році. Під час офіційних візитів я відкрила для себе Володимира Михайловича як дуже сильного, фахового, коректного, толерантного, виваженого та мудрого політика. Україна сьогодні живе в непростий час, і нам ставлять непрості запитання, на які дуже важко коректно і точно відповісти й водночас не принизити свою країну. Це дуже важливо.
Володимир Литвин з когорти людей, які з усього поганого виберуть оптимізм і на цьому оптимізмі збудують перспективу, зав’яжуть бачення майбутнього.
Що стосується його сьогоднішньої ролі як глави парламенту, як політика, то він усе робить правильно, коректно.
Я бачила передачу про його маму. Коли в такі хвилини політик плаче, то за ці сльози не соромно, за них навіть людину поважаєш. Мені сьогодні хочеться сказати йому приємні слова. А побажати — сили. Я сама пройшла дуже складний період. Коли мене отруїли у 2005 році, в одну хвилину я залишилася сама, всім було байдуже. До мене прийшли лише кілька людей. Я бажаю йому, щоб таких ситуацій у його житті не було. Щоб завжди в потрібний момент поряд із ним були надійні люди.
Василь ОНОПЕНКО, Голова Верховного Суду України: «Я йому пробачив те, що він у мене виграв»
З Володимиром Михайловичем ми знайомі ще з часів, коли він працював в апараті глави держави і очолював адміністрацію Президента Кучми. Знаю його лише з позитивного боку. Але, я вважаю, особливо він розкрився як політик, державний діяч і як людина тільки на посаді Голови Верховної Ради України.
Мені з ним надзвичайно легко спілкуватися. Це буває лише тоді, коли маєш справу з людиною розумною, інтелігентною, толерантною, виваженою, яка завжди має свою думку. Він на своєму місці, і я бажаю йому здоров’я, гарного настрою і щоб усе складалося в найкращий спосіб. Зазначу, що черговий ювілей — це не причина підбивати підсумки, а лише привід зробити певний аналіз, щоб рухатися далі.
Володимир Михайлович чудовий футболіст, грає у великий теніс. Якось ми разом відпочивали в ялтинському санаторії «Нижня Ореанда». Він любитель пограти в теніс, я — також. Зустрілися якось на корті і так випало, що він мене обіграв. Але я не ображаюся, я йому пробачив. Це — спорт, перемагає сильніший. А Володимир Михайлович, крім усього, ще й гарний спортсмен. Знаю, що він і досі грає й у футбол. Там ціла команда з політиків. Та я з ними м’яч не ганяю, бо вони дуже жорстко грають. Так розповідають...
А загалом Литвин цікава людина. Та на повну силу, я вважаю, він ще не розкрився.
Тетяна БАХТЕЄВА, народний депутат від Партії регіонів: «Хочеться побажати Литвину бути таким само відмінником»
Про політика Володимира Литвина чула ще до того, як потрапила в парламент. Але безпосередньо ми познайомилися у Верховній Раді. Однак моя думка про нього анітрохи не змінилася. Яким я його собі уявляла, такий він і є. Я одразу його сприйняла як свого керівника. І вважаю на сьогоднішній день його дуже гідною людиною. Мені імпонує, що Володимир Михайлович — наш керівник. Уважаю його серйозним і дуже відповідальним. Мені приємно, що сьогодні Верховну Раду очолює така відповідальна, глибока, тямуща людина, в якої, крім того, багато чудових людських якостей. Поза політикою Володимир Литвин добрий, веселий, комунікабельний. З ним дуже приємно спілкуватися. У Володимира Михайловича чудова родина, приємна дружина Тетяна. Так сталося, що ми зустрілися під час відпочинку в Криму. Мені імпонує, що в його політичній діяльності завжди превалює розуміння українського народу, його захисту, підтримки.
Хочеться побажати Володимирові Михайловичу бути таким само відмінником. Щоб він був здоровий, щоб у його сім’ї було щастя, взаєморозуміння, підтримка і, звичайно, те благополуччя, якого ми всі бажаємо.
Валерій СМОЛІЙ, директор Інституту історії України НАНУ: «Доля дала йому шанс не лише досліджувати історію, а й бути її безпосереднім творцем»
Академік Національної академії наук України Володимир Михайлович Литвин належить до нової генерації вчених—фахівців у галузі сучасної вітчизняної історії.
Робота в архівах — це для нього «велика насолода». В. Литвин має власний величезний архів, матеріали якого, очевидно, унікальні, якщо враховувати коло його спілкування, характер діяльності, причетність до визначних подій «високої» політики. З огляду на це, його архів може становити значний інтерес для істориків, політиків, вітчизняних і зарубіжних дослідників — сучасників і представників наступних генерацій. Сам учений сподівається використати свій унікальний джерельний фонд у великому поки що нереалізованому проекті-праці «Історія влади».
Політика для нього — це складова його життя, про що він образно сказав словами Ліни Костенко: «Куди подітись від політики — залізла в душу нам по ліктики». На прикладі В. Литвина можна простежити взаємовпливи історії на політику та політики на історика.
Володимиру Михайловичу поталанило. Доля дала йому шанс не лише досліджувати історію, а й бути її безпосереднім творцем.
Леонід ГУБЕРСЬКИЙ, ректор Київського національного університету імені Т. Шевченка: «Я багато чого у нього вчився і вчуся сьогодні»
Я пишаюся тим, що багато років знаю Володимира Литвина і багато чого у нього вчився і вчуся сьогодні. Ми познайомилися ще студентами. Його перу належать сотні праць, десятки монографій, у цьому можна пересвідчитися в будь-якій бібліотеці. Це ознака того, що Володимир Михайлович дуже добре вміє організувати свою працю. Внесок у новітню історію України заслуговує всілякої підтримки, похвали та унаслідування. З Київським університетом пов’язано все його життя, він був і залишається в університеті, керує кафедрою новітньої історії. В. Литвин і сьогодні знаходить можливість і час працювати з ними, тому й такі високі результати кафедри. Він захищав у нашому університеті дисертації, творив наукові праці. Як учений, академік Національної академії наук, Володимир Михайлович належить до тієї когорти людей, із яких самих треба писати історію. Він надзвичайно глибока, ерудована людина. Він не займається поверхово жодною проблемою, за яку береться, його знання фундаментальні. Це особистість, після якої залишиться дуже вагомий помітний слід і для історії, і для політики. У кожному виступі він говорить як державна людина, порушує глобальні проблеми — робіть те, що проголошується, і тоді буде результат.
Володимир Литвин обдарована людина не лише як науковець, він чудовий спортсмен, грає в футбол, захоплюється більярдом, плаванням. Він прекрасний сім’янин. Я знаю його родину. У нього дуже скромні, виховані діти: старша донька була відмінницею, тепер син — студент-відмінник. Це окраса для батьків і результат їхнього виховання. Литвин — людина з великої літери, з якої слід брати приклад, дружбою з якою треба пишатися.
Віктор ГИРИЧ, художній керівник-директор Київського академічного театру юного глядача на Липках, народний артист України, лауреат премії імені Лесі Українки: «Хлопці, не бійтеся, я свій!»
Пригадується, якось Володимир Михайлович Литвин прийшов на церемонію вручення премії «Київська пектораль». Там від почесного гостя не вимагається нічого особливого — треба просто вийти, відкрити конверт і прочитати написане на аркушику ім’я переможця премії. Від себе можна нічого не казати. Часто почесні гості так і роблять. А Литвин вчинив інакше: він вийшов на сцену і включився у гру, він розповів історію про те, як у дитинстві взимку лежав на печі зі своїм псом і слухав радіопередачу «Театр перед мікрофоном». От, мовляв, як давно я люблю театр. Усім, хто це чув, історія запам’яталася, хоча вона була проста й навіть наївна. На зразок того, коли кажуть: «Хлопці, не бійтеся, я свій!»
Із цього приводу я думаю от про що. Зазвичай політиків високого рангу на такі акції запрошують. А вони вже самі вирішують — приходити їм чи ні. Частіше — ні. Я не пригадую, щоб на церемонію «Київської пекторалі» приходив хтось із політиків такого рангу. Ну в кращому разі пришлють кошик квітів від свого імені. А Литвин узяв і прийшов. Значить, у нього була внутрішня потреба прийти, це узгоджувалося з його культурними запитами. Так само було, коли ми запрошували високих політиків прийти на 80-літній ювілей нашого театру. Зазвичай вони люблять декларувати: мовляв, усе краще — дітям! Але що таке для них дитячий театр? Вони навіть у дорослі театри нечасто ходять. А Литвин узяв і прийшов до нас на ювілей, з подарунками, як годиться. А згодом, уже на наше 85-ліття, велика група працівників нашого театру одержала Почесні грамоти Верховної Ради України. Тепер наша черга відповісти добрим словом — і ми приєднуємося до ювілейних привітань на адресу Володимира Михайловича!
