Переховуючись у криївках аж до 1952 року, найвідоміший повстанський поет Марко Боєслав до свого творчого багажу, що становив десяток поетичних збірок, додав п’єсу «Сталь без іржі». Підпільниця-друкарка Марія Черемшина віддрукувала цей твір на машинці на цигарковому папері — три примірники, два з них пішли в народ для агітації за Україну.
Хтозна, скільки читачів ознайомилися зі «Сталлю без іржі»... Принаймні до 1952 року драма, у якій відображено боротьбу українців за волю, ще переходила із рук у руки. А з 1952-го, коли Марко Боєслав загинув, здавалося, пропала і його «Сталь...». Та один примірник, що потрапив на Волинь, дивом зберігся. А нині став повноцінною книгою завдяки ініціативі Михайла Борейка з Рівного. Борейко, за сприяння Рівненського міського об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та спонсорів, видав «Сталь без іржі» накладом 500 примірників. Презентовано книгу в Рівненській обласній бібліотеці.
— Щоб у сучасного читача склалося повніше уявлення про життєвий і творчий шлях Михайла Дяченка, який мав бойове псевдо Гомін, а в літературі виступав як Марко Боєслав, до книги «Сталь без іржі» додано вибрані вірші, поеми, оповідання автора, його життєпис, — розповідає Михайло Борейко. — Головна тема творчості уродженця Станіславщини (нині Івано-Франківщини) — це Україна з її прагненням до свободи, і саме за цими творами постає образ автора як патріота своєї омріяної держави.
Його громадсько-політична діяльність почалася ще зі студентських років, коли він вступив до ОУН і був активістом багатьох українських просвітницьких та спортивно-патріотичних організацій. Двічі за свої націоналістичні погляди Дяченко потрапляв до в’язниці. По війні випускав підпільний журнал «Чорний ліс». У 1946—1949 роках з-під пера Марка Боєслава з’явилося чимало повстанських віршів, що увійшли до збірок «Непокірні слова», «Вітчизна кличе», «Протест», «В хоробру путь», «Із днів боротьби», «Хай слава луна». Писав Марко Боєслав і прозу. У кращих своїх творах він справжній митець, що розуміє вагу слова. Незаперечний талант митця повністю не розкрився. Життя Михайла Дяченка обірвалося, коли йому було 42 роки: 23 лютого 1952-го енкавеесники закидали гранатами криївку Дяченка-Боєслава та його соратників.
Сорок літ не було відомо, де поховали убитих повстанців. А закопали їх там, де невдовзі проклали дорогу. Отак — по кістках і по пам’яті — ходив люд, доки не відкрилася таємниця. А недавно в лісовому масиві знайдено схованку з частиною архіву Марка Боєслава.
Млинів
Рівненської області.
Фото автора.
Такою була обкладинка «Сталі...», видрукувана у криївці 1947 року.
Просвітянин Михайло Борейко та завідувачка відділу Рівненської обласної бібліотеки Наталя Корнійчук презентують «Сталь без іржі».
