Відколи в місті Березне запрацювала перша в Україні сірникова фабрика (її врочисто відкрили 12 травня 1999 року), наша країна одержала можливість економити валюту, яку раніше витрачала на закупівлю сірників за кордоном. На вітчизняний ринок (і не лише вітчизняний) надійшла доброякісна продукція — коробочки з усміхненим козаком Мамаєм. Українські сірники склали гідну конкуренцію білоруським і російським саме завдяки своїй високій якості.
Однак ейфорія від появи першої в Україні сірникової фабрики почала зникати вже в перші роки її роботи. Бо недофінансували будівельні роботи по фабриці на суму майже два мільйони гривень (її закінчували за кошти обласного бюджету), та й обіцяних урядом (постанова Кабміну №1321 від 26 листопада 1997 року «Про організацію вітчизняного виробництва сірників») обігових коштів молоде підприємство так і не дочекалося. І залізло в кредити. А коли до цієї проблеми додалися ще й демпінгові (про це «Голос України» писав ще у травні 2003 року), коли на ринок конкуренти викинули значно дешевші сірники (через кордон перевозили продукцію за цінами 2003 року — по 0,5 копійки за коробку), а уряд, попри всі звернення, не дуже поспішав захистити свого вітчизняного виробника, стало зрозуміло, що на це перспективне підприємство хтось або накинув оком, або ж поставив собі за мету знищити як конкурента.
Працівники фабрики навіть вдавалися до акцій протесту під стінами Кабміну, а керівники зустрічалися з приводу цієї проблеми з міністром економіки. Однак демпінгові атаки на українського Мамая продовжувалися. Кілька антидемпінгових розслідувань, щоб обмежити ввезення до України імпортних сірників і розширити ринки збуту для українських, відчутного результату для підняття з колін фабрики не дали — її продовжувало лихоманити, економічна ситуація ставала дедалі складнішою... Фахівці висловлювали думку, що хтось впливовий веде фабрику до банкрутства, щоб прибрати державне підприємство до власних рук...
Зрештою, перший крок на цьому шляху було зроблено 2006 року, коли частина майна сірникової фабрики (прохідна, адмінприміщення, котельня, модуль, де розміщено обладнання) дісталася ТОВ «Українська сірникова фабрика», яке виграло аукціон з продажу активів цього державного підприємства (торги провів «Укрспецімпексбанк», якому Державне підприємство «Рівненська сірникова фабрика» не повернуло 2,5 мільйона гривень кредиту, що брало під запуск виробництва).
До речі, обладнання Державному підприємству «Рівненська сірникова фабрика» свого часу надала в лізинг (довгострокову оренду з наступним правом викупу) Державна інноваційна компанія. Оскільки державна фабрика ще з перших днів свого створення була поставлена у складні фінансові умови, то й не змогла розрахуватися за лізинг. А тому Державна інноваційна компанія через суд вилучила обладнання в державного підприємства і в листопаді 2007 року передала його в оренду ТОВ «Українська сірникова фабрика». Після цього майже весь персонал (близько 90 відсотків) перейшов працювати у товариство. Віднедавна на сірниках із козаком Мамаєм не знайдете напису з назвою виробника ДП «Рівненська сірникова фабрика», замість нього значиться інший — ТОВ «Українська сірникова фабрика».
З юридичної точки зору, в місті Березне фактично є дві сірникові фабрики: приватна — ТОВ «Українська сірникова фабрика» і державна — «Рівненська сірникова фабрика». Хоча до останньої можна було б додати вислів «поки що». Адже в останні дні 2010 року Господарський суд Рівненської області виніс ухвалу про початок процедури банкрутства ДП «Рівненська сірникова фабрика». Ініціатором банкрутства фабрики виступила Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.
— Фабрика з першого дня почала працювати у боргах. По суті, все обладнання було закуплено за кредитні кошти, — коментує ситуацію заступник голови Рівненської ОДА Володимир Новак (на знімку). — Кредит рано чи пізно потрібно було віддавати. ДП «Рівненська сірникова фабрика» коштів не мало. Тож цілком логічно, що кредитор ініціював процедуру банкрутства свого боржника.
Нині, за словами директора ДП «Рівненська сірникова фабрика» Василя Тихончука, проводиться оцінка всього майна фабрики.
Про те, що ДП «Рівненська сірникова фабрика» давно готували до приватизації, свідчить спільний наказ Фонду Державного майна України та Державного комітету лісового господарства України №220/1544 від 9 жовтня 2006 року «Про передприватизаційну підготовку ДП «Рівненська сірникова фабрика».
Зрештою, обидва підприємства мирно співіснували, навіть свого часу згуртовувались у боротьбі з демпінгом, ініціювали спеціальне розслідування Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. Тоді, за словами Володимира Новака, на підставі розслідування комісія встановила квоту на імпорт сірників на період до 5 листопада 2011 року, а ще раніше, у листопаді 2009-го, Україна запровадила на три роки спеціальне мито на імпорт сірників — 11,3 відсотка, незалежно від країни-виробника. Володимир Новак та експерти прогнозують, що процедура банкрутства завершиться мировою угодою, що ТОВ «Українська сірникова фабрика» «викупить» борги ДП «Рівненська сірникова фабрика».
Чи справдяться ці прогнози, покаже час. Для регіону важливо, щоб підприємство працювало, щоб воно не потрапило до рук тих, хто міг би його знищити як конкурента. Адже фабрика дає роботу понад трьомстам особам, сплачує податки. Кажуть, що тепер уже приватне підприємство — ТОВ «Українська сірникова фабрика» — працює успішно, виплачує непогану зарплату людям, тут немає плинності кадрів, навпаки, в черзі працевлаштуватися сюди перебувають близько ста осіб. Можливо, важкі часи для козака Мамая, що широко всміхається розкішними вусами із сірникових коробок, уже минули?
Рівненська область.
Фото автора та Анатолія ПОХИЛЮКА.
