Біблійне порівняння людської душі зі світильником було поширеним у народі. З’явитись на світ людина мала при світлі, тому в домі породіллі цілу ніч горіла свічка або лампада. На хрестинах у церкві запалювалась воскова свічка за здоров’я новонародженого, і по тому, як вона горіла (ясно чи тьмяно, чи бризкала воском, гасла чи догоряла до кінця), прогнозували долю немовляті, судили про моральні якості хрещених батьків.
Під час обряду весілля через вогонь переводили молодих, щоб убезпечити їх від зурочення, очистити від впливу шкідливих сил. Дві свічки — молодого та молодої — з’єднані разом, стояли на весільному столі, символізуючи утворення єдиного домашнього вогнища з двох окремих життєвих вогників. Полум’я вінчальних свічок пророкувало молодому подружжю довге чи коротке життя у шлюбі, було своєрідним виявом їх почуттів (бо й тримали свічку лівою рукою — тією, що від серця). У домі, де був покійник, одразу ж запалювали свічку: щоб душі було легше прощатися з тілом, і щоб могутня сила вогню нейтралізувала вплив смерті. В домовину померлому також вкладали свічку, найчастіше, страсну або «громницю» — освячену в церкві на Стрітення, щоб видно було йому мандрувати манівцями потойбічного світу.
Напередодні Великодня у Чистий четвер у кожному домі виготовлялись воскові свічки, з якими йшли до церкви. На Гуцульщині та в Галичині сукались «трійці»— три товсті свічки, в основу яких закладались сухі трави, освячені на Трійцю, вважалось, що це посилить їх захисну дію.
Матері, які мали хворих дітей, у Страсний четвер обходили хати в селі, прохаючи воску на так звану «обітну» — жертовну свічку: «Чи зародили вощечки на свічечки?» (Овруцький район Житомирщини). Із зібраного воску мати виготовляла свічку, яку ставила в церкві перед іконою Спасителя, і напередодні Його чудесного Воскресіння підносила щиру материнську молитву за одужання своєї дитини. Страсна свічка зберігалась у хаті впродовж року, випалені нею хрести-обереги на стелі забілювались лише перед Різдвом з тим, щоб поновитись на Водохреща.
Галина БОНДАРЕНКО,етнолог.
