Місто на... хімії

Донедавна вважалося, що на калуському полігоні є 11,8 тисячі тонн гексахлорбензолу (ГХБ) — небезпечної отруйної речовини, яка особливо лякає своєю канцерогенною активністю, тобто здатністю викликати онкологічні захворювання. Цю цифру, як пояснили в Калуському міськвиконкомі, взято з даних заводу, який упродовж 30 років захоронював отрутохімікат на цьому полігоні. Власне, від цієї кількості й відштовхувалися високопосадовці, коли прийняли рішення звільнити Калуш від ГХБ — відправити його на утилізацію до Великої Британії. Цю масштабну операцію розпочали торік. У такий спосіб місто хіміків позбулося 8,5 тисячі тонн ГХБ. Коштувало це державі 298 мільйонів гривень.

Коли полігон стали розкопувати, щоб дістатися до отрути, перед очима постала вся примітивна «технологія» захоронення цієї речовини.

— Як це робили в радянські часи? На полі викопали 12 котлованів прямокутної форми глибиною п’ять метрів, — каже заступник калуського міського голови Василь Петрів (на знімку). — Їх встеляли чорною поліетиленовою плівкою, і туди в три яруси складували металеві 200-літрові бочки. Кожну з них на дві третини заповнювали ГХБ і на одну третину зверху утрамбовували глиною, щоб отрута не виливалася. Бочки не закупорювали. Кришки на них зрізано, щоб легше засипати туди глину. Під час розкопування ми також наштовхнулися на будівельне сміття, інший непотріб, який скидали в одну яму з ГХБ. Заповнений котлован закривали поліетиленовою плівкою і засипали метровим шаром ґрунту.

По периметру полігона зроблено свердловини. Із труб, спущених у них, місцева санепідемстанція щороку брала проби води і перевіряла — є там гексахлорбензол чи ні. Донедавна все було спокійно. Тривогу забили тоді, коли отрута з’явилась у свердловинах.

— Це означало, що ізоляцію порушено, — пояснює Василь Петрів. — Поліетиленова плівка, в яку загорнули бочки з ГХБ, за 30 років зотліла, через неї стала просочуватись отрута. Це й не дивно. Гляньте на плівку, якою накривають теплиці. Уже через рік вона стає крихкою і легко ламається. А це той само поліетилен. Та й ГХБ спакували в металеві бочки, бо поліетиленових тоді у нас ще не було. Тридцять років ці бочки пролежали фактично в болоті, адже рівень ґрунтових вод у цій місцині сягає поверхні землі. Зрозуміло, що й вони вже не ті, які були.

Для виходу з цієї екологічної біди було запропоновано кілька схем. Перша — зробити по периметру полігона таку ізоляцію, яка не давала б змоги ГХБ просочуватись у водоносні горизонти. Тобто законсервувати отруту ще на кілька десятків літ. Але мінусом цієї схеми є те, що вона не усуває саму проблему, а лише відстрочує її на якийсь період, залишаючи у спадок майбутнім поколінням. Другий варіант — переробити гексахлорбензол — видався прийнятнішим. «Були пропозиції від фірм поставити установку, яка б переробляла ГХБ на нетоксичний порошок, який використовується як певні добавки до хімічних реакцій тощо», — каже Василь Петрів. Але, за його словами, від такого кроку стримало те, що під час використання будь-якої установки і за всіх фільтроуловлювачах шкідливих викидів в атмосферу все одно не уникнути. А за наявного екологічного навантаження додати калушанам ще й викиди від переробки ГХБ — це вже занадто. Тому міська влада звернулася до уряду з проханням здійснити переробку ГХБ не в Калуші. «Ми розуміємо, що переробляти ГХБ в іншій країні значно дорожче, ніж на місці, — каже Василь Іванович, — але здоров’я людей важливіше».

Влада з цим погодилась. Тоді й прийняли рішення відправити ГХБ на переробку до Великої Британії. Звісно, що іноземці беруть за це серйозні гроші. Уже тоді прозвучала думка, що коли Калушу виділити кошти на розв’язання екологічних проблем, країну чекатиме «фінансовий колапс». Однак навряд чи посадовці могли уявити, що вивозити доведеться майже вдвічі більші обсяги, ніж зазначено в заводських документах.

— Вивезені торік 8,5 тисячі тонн ГХБ — це лише вміст трьох котлованів, — каже Василь Петрів. — А їх на полігоні — 12. Отож ще дев’ять треба спорожнити. Сапери визначили, скільки бочок там є. І, за нашими підрахунками, на цей рік залишається для відправки ще майже 22 тисячі тонн. Це ГХБ вперемішку з землею, адже доводиться забирати й шар ґрунту, який просочений отрутою.

Однак і це ще не всі «поклади» гексахлорбензолу. «Завод три роки працював без полігона. Куди дівали ГХБ протягом тих трьох років, коли полігона ще не було, ми не знаємо», — зізнається заступник міського голови.

Звідки ж узялася в Калуші ця отрута?

— Гексахлорбензол є продуктом діяльності заводу чотирихлористого вуглецю, — пояснює Василь Петрів. — Тут випускали хімічні засоби захисту рослин, зокрема від гризунів — щурів, мишей тощо. У Радянському Союзі ГХБ використовували для протруювання зерна перед посівом уперемішку із 50 відсотками тальку. Щоб уявити, який вигляд має ГХБ, згадайте колись дуже популярний дуст. Але, на відміну від дусту, ГХБ дуже канцерогенний. Недарма він належить до першої групи небезпеки. За словами В. Петріва, якби виробництво заводу було доведено до кінця, ГХБ не мав би утворюватись. Але до тієї кінцевої стадії чомусь руки не дійшли.

Нескладні арифметичні підрахунки показують: якщо вивезення 8,5 тисячі тонн гексахлорбензолу коштувало майже 300 мільйонів гривень, то для того, щоб повністю очистити полігон від отрути, потрібно ще близько мільярда.

Коли приходить розуміння, в яку колосальну суму стане державі проблема ГХБ, мимоволі виникає думка: чи підприємство, яке так забруднило землю, заробило такі кошти за всі роки своєї діяльності? Останній раз, як кажуть у Калуші, з нього вивозили ГХБ десь у 1995—1996 роках. Потім завод змінив свій профіль, пробував перейти на випуск палива з ріпака і так дожив до наших днів. Тепер він називається ТзОВ «Оріана-Галев» і перебуває на стадії банкрутства.

— Роботу з вивезення ГХБ треба продовжувати, — переконаний Василь Петрів. — Що дало вкладення 300 мільйонів гривень? Гексахлорбензолу на полігоні стало просто менше. Але ж проблему не знято. Тому треба або профінансувати роботи далі, або, якщо немає таких грошей, знову думати, як захистити людей.

Вивезти і забути

Найкраще, на думку калушан, отруту вивезти і забути про неї. Бо, хоч як накривай той полігон, діти чи внуки все одно цю проблему відчують. А сучасники відчувають її вже сьогодні. Як зазначив калуський міський голова Ігор Насалик, виступаючи на нараді, яку не так давно проводив у Калуші Президент України Віктор Янукович, у місті «надзвичайно важка ситуація із захворюваннями на рак». Зокрема, за його словами, із п’яти начальників управлінь міськвиконкому двоє — онкохворі. І не рятує навіть те, що лікарні Калуша нині оснащено чи не найкраще в Україні.