Після розпаду Радянського Союзу й проголошення незалежності Україна взяла під своє крило всі розташовані на її території військові формування колишнього СРСР. У такий спосіб наша країна успадкувала одне з найпотужніших угруповань військ в Європі, оснащене ядерною зброєю й досить сучасними на той час зразками озброєння й військової техніки.
Через відсутність політичної волі керівництва України, а також дипломатичний тиск з боку Росії та США, до 1 червня 1996 року відбулося повне ядерне роззброєння України. Усі ядерні боєприпаси було вивезено до РФ, шахтні установки підірвано, стратегічні бомбардувальники чи передали Росії, чи порізали. У результаті під цілком туманні й, враховуючи події останніх років, такі, що нічого не означають гарантії з боку ядерних держав (Будапештський меморандум), Україна добровільно позбулася ядерного статусу — єдиної надійної гарантії безпеки, яку міг би забезпечити її позаблоковий статус за нечисленних Збройних Сил.
Сьогодні від колишньої могутності залишилося небагато: відбулося значне скорочення військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь і військової техніки. На початок 2010 року чисельність Збройних Сил України становила 200 тисяч осіб.
До мінімізації чисельності особового складу й скорочення кількості озброєнь наша армія прагнула давно. Це було зумовлено об’єктивними причинами: великі Збройні Сили невеликій країні, що веде толерантну зовнішню політику, не потрібні. Протягом багатьох років кількість військовослужбовців скорочувалася. Останнім часом ставку було зроблено на професійну армію, яка формується на контрактній основі. Такі ЗС у контексті устремлінь України ввійти до НАТО є цілком логічні. Однак концепція швидко змінилася: політики заговорили про позаблоковість нашої країни. А це означає, що Україні розраховувати немає на кого й захистити її державні інтереси можуть лише власні Збройні Сили. Але, на жаль, на сьогодні вони перебувають у критичному стані. І на реабілітацію армії потрібні великі гроші й політична воля. На жаль, нині не спостерігається ні те, ні інше.
Фінансове забезпечення оборонних потреб з кожним роком зменшується, а 2009 року досягло найнижчого рівня. Замість 2,5 — 3 відсотків ВВП, передбачених на армію за законом, торік армія профінансована лише на 0,8 відсотка. Експерти стверджують: це критична риса, після якої починаються незворотні процеси.
Український бюджет передбачає витрати на оборону з розрахунку на одного військовослужбовця приблизно 6 тисяч доларів, що увосьмеро менше, ніж в російській армії, і в 23 рази менше, ніж у французькій.
Зрозуміло, що в цих умовах неможливо організувати й ефективне бойове навчання. Наприклад, у ВПС 2008 року українські льотчики — кращі з кращих — налітали лише по 50 годин. За того, що середня норма нальоту в країнах НАТО — 120 годин.
На цьому тлі боєздатність нашої армії має досить сумнівний вигляд. На голому ентузіазмі її не підняти. Та й самого ентузіазму вже немає. Падає привабливість військової служби, бойовий дух офіцерів і військовослужбовців контрактної служби. Торік армійські лави залишили близько 600 молодих офіцерів. Загалом того року зі ЗС звільнилося понад 2,5 тисячі офіцерів, майже 2 тисячі контрактників. Причина — низький рівень грошового забезпечення й відсутність гарантій соціальної захищеності. Так, рядовий контрактної служби одержує 870 гривень на місяць. Молодший сержант контрактної служби — командир відділення, котрий має вислугу три роки, одержує лише 1100 гривень, що удвічі нижче, ніж середня заробітна плата в Україні. Сьогодні 75 тисяч офіцерів і контрактників не мають нормальних житлових умов. 13 тисяч офіцерів стоять у квартирній черзі більше десяти років.
Ці проблеми напряму впливають на безпеку самих Збройних Сил стосовно мирного населення. Через хронічне недофінансування оборонної сфери почалися збої в організації бойової підготовки, підтримці необхідного рівня боєздатності військ, виконанні багатьох програм реформування й розвитку Збройних Сил, їх переозброєння, посилення соціального захисту людей у погонах. Усе це не могло не позначитися і на так званому людському чиннику. У результаті сталися скнилівська трагедія, яка спричинила численні людські жертви у Львові, ракетні удари по пасажирському літаку над Чорним морем і житловому будинку в Броварах, вибухи й пожежі на арсеналах і базах, скандальні історії в миротворчих контингентах... В остаточному підсумку це боляче вдарило по іміджу армії й престижу військової служби.
І навіть реклама контрактної служби не врятувала ситуації. На професійну армію потрібні гроші. І не тільки на гідну оплату праці найманих захисників Батьківщини. А й на забезпечення їх людськими умовами проживання. На соціальний захист військовослужбовців, яких звільнили чи скоротили у зв’язку з переходом армії на контракт. Адже в усьому цивілізованому світі «зайвих» людей у погонах, котрі стали такими не зі своєї волі, не викидають на вулицю просто так. Є безліч соціальних програм адаптації екс-військових до соціуму. Того потребує і специфіка їхньої професії, і психологія, і менталітет.
Тема контрактної армії — як манна небесна, яка має спуститися на Збройні Сили й розв’язати всі проблеми. Це як віра в диво, казку чи доброго царя. Про це говорять, мріють, прогнозують, але реально запустити мрію в дію не можуть. З банальної причини — немає грошей.
Що, втім, не заважає на цій темі спекулювати. Під час виборів вона стала досить популярна серед обіцянок електорату. От тільки дати переходу армії на контракт дивують своєю наївністю. Якщо вірити політикам, уже з нового року в Україні мають скасувати строкову службу й набирати на військову роботу за гроші. Але, на жаль, акція швидкого переходу в профі провалилася: уже нині наша армія відчуває дефіцит у контрактниках. Платять мало, от люди й не бажають найматися захищати Батьківщину навіть в умовах кризи й безробіття на вітчизняному ринку праці. Та й профпідготовка і моральні якості багатьох служак за контрактом досить далекі від прийнятної норми, не кажучи вже — від ідеалу. Із цим зіткнулися командири військових частин, де попервах випробували цю модель. Пияцтво, бійки, ненормативна лексика й лінощі — ось перелік аж ніяк не всіх пороків, які принесли з цивільного життя в армію горе-контрактники. Багато хто ще дивувався, що їх змушують працювати й виконувати якісь функції згідно зі статутом. Водночас держава витратила певну суму на навчання їх військового ремесла, на утримання, речове забезпечення тощо. Але як професійні захисники ці випадкові люди не реалізували себе. Загалом сама ідея контрактної армії за такого кадрового потенціалу виявилася нежиттєздатною.
Мабуть, цей факт і зміна векторів в оборонній стратегії змусили військове відомство зробити реверанс у бік традиційної мобілізаційної системи. Строкову службу вирішили не скасовувати. Мало того, не скорочувати рознарядку на мобілізацію за громадянським обов’язком. Зворотний відлік розпочався ще за цивільного міністра оборони Юрія Єханурова. Найімовірніше, і 2017 рік (дата найреалістичнішого переходу армії на контракт) не стане для наших ЗС знаковим.
А поки що чисельність Збройних Сил України скорочуватиметься вже 2010 року. Про це заявив міністр оборони Михайло Єжель. В 2010 — 2011 роках заплановано скорочення чисельності особового складу військових частин, які не входять до загальної структури ЗС України. На 2012 — 2013 роки передбачено заходи з реформування Збройних Сил, оптимізації їх структури й зменшення чисельності. А вже на третьому етапі, в 2014 — 2015 роках, планується розпочати подальший розвиток армії за рахунок внесення змін у структуру бюджетних витрат Міноборони.
Як відомо, раніше військове відомство заявляло про намір скоротити чисельність особового складу Збройних Сил на 15—20 відсотків до 2015 року.
Виконання заходів Концепції планується здійснювати за рахунок загального фонду держбюджету України. Витрати, згідно із проведеними розрахунками, через вкрай обмежені ресурсні можливості держави мають становити не менше 1 відсотка від ВВП, що є одними з найнижчих в Європі.
Під час підготовки полоси використано матеріали Стратегічного оборонного бюлетеня, «Білої книги», сайту «Флот 2017».
Думки експертів
Президент Атлантичної ради України, генерал-майор Вадим ГРЕЧАНІНОВ:
— У цьому разі скорочення чисельності ЗС України є нічим іншим, як способом пошуку коштів, необхідних для забезпечення обіцянок Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Наша армія, навіть за нинішньої чисельності ЗСУ, не в змозі забезпечити обороноздатність України або так званий «позаблоковий статус» нашої держави. Швидше за все, ідеологи, радники нашого Верховного Головнокомандувача, яким є Президент України, самі так впевнені в тому, що нападати зараз на нас нікому, що здатні переконати в цьому й самого Верховного Головнокомандувача. Тому й розглядають можливість скорочення Збройних Сил.
Провідний експерт військових програм Центру Разумкова Олексій МЕЛЬНИК:
— Питання, чи зможе Україна за такого кількісного складу Збройних Сил забезпечити свою обороноздатність, не таке просте, як може видатися на перший погляд. Відповідь на нього має дати Стратегічний оборонний огляд, робота над яким триває вже другий рік.
Згідно з останніми даними, огляд має бути закінчено до кінця цього року. Це саме та колосальна робота, яка повинна дати чітку картину ситуації, що склалася в секторі оборони, описування загроз, які є для України, і відповідно, сформулювати завдання для силових структур, передусім для армії, у контексті забезпечення протидії цим загрозам. Лише потім, як один з останніх етапів, мають бути сформульовані пропозиції щодо чисельності Збройних Сил, яка зможе забезпечити виконання цих завдань.
Провідний експерт Центру військово-політичних досліджень Костянтин МАШОВЕЦЬ:
— Якщо установку на механічне скорочення буде збережено в нинішньому вигляді, то ні про який позаблоковий статус уже не може бути й мови. Тобто, очевидно, є якісь розрахунки, і надалі передбачається якась взаємодія з великими регіональними системами безпеки. Тільки в цьому разі скорочення можуть бути чимось виправдані.
Поки що треба констатувати факт: проведення цього скорочення цілком підірве основи Збройних Сил. Нагадаю, що торік Генеральний штаб наполягав на збільшенні особового складу ЗС України. Та й варто врахувати, що під це скорочення Генеральному штабу доведеться переробляти всю концепцію забезпечення національної безпеки й застосування Збройних Сил України.
