Час пошуків, втрат і здобутків

Ідея створення єдиного кооперативного центру була реалізована у червні 1920 року. Представники Дніпровської спілки, Об’єднання української робітничої кооперації, Спілки споживчих товариств півдня Росії та Південного управління Центроспілки на своєму спільному засіданні прийняли рішення про утворення Всеукраїнського центру споживчої кооперації — Вукоопспілки. Першим головою її правління став Іван Адамович Саммер. Уже із середини 1920 року Вукоопспілка функціонує як центр, що об’єднує всі без винятку кооперативні організації на території Радянської України. Вона здійснювала розподіл між кооперативами продуктів та речей споживання, вела заготівлі для потреб населення та експорту, організовувала виробничу діяльність, будувала для реалізації своїх завдань власні підприємства, склади, крамниці, транспортні контори, проводила страхову та деякі інші види діяльності.

У серпні 1921 року відбувся І з’їзд кооператорів України, на якому були обрані постійні керівні органи споживчої кооперації республіки. Вукоопспілка стала республіканським центром тільки споживчої кооперації.

Однак порівняно з дорадянськими часами, коли кооперативні організації діяли самостійно, масштаби і ефективність цієї роботи різко зменшилися. Ведучи боротьбу з контрреволюцією, у багатьох випадках партійні комітети, місцеві ради робітничих та солдатських депутатів конфісковували майно споживчих товариств, розпускали їх правління, у центрі та на місцях відбувалися утиски над кооперацією у формі арештів та політичних репресій. Обмежувалися самостійність і самодіяльність кооперативних організацій, особливо у сфері заготівельної діяльності, де на значну частину продовольчих товарів поширювалася державна монополія.

Та найгіршим було те, що до роботи кооперації, до її ідей збайдужіло населення, адже воно, по суті, примусово залучалося і приписувалося до єдиних споживчих товариств, не мало права на господарську самодіяльність та ініціативу. Тому спроби створення кооперації в Україні всупереч кооперативним принципам і світовому кооперативному досвіду реально могли стати її кінцем. І лише перехід до НЕПу дещо змінив ситуацію на краще.

Кооперація «проникала в усі царини як економічного, так і культурного життя», — підкреслював, характеризуючи цей період, дослідник і теоретик українського кооперативного руху Ілля Витанович. — ... стала одним з головних річищ, якими проникав не лише господарський поступ у широкі маси народу, а й національна свідомість; вона розбуджувала народну активність у конструктивному громадському напрямі й підвищувала його самовпевненість. Вона була тоді основною оборонною ланкою, поруч з іншими стремліннями до самооборони й опору советській владі на Україні. Кооперація стала поруч з тими, що виявили себе на полі культурних змагань, у літературі, мистецтві, науці, в протекційних виступах навіть у колах советської адміністрації й комуністичної партії».

Важлива подія в житті споживчої кооперації відбулася в грудні 1939 року. Нарада окружних представників кооперативних центрів, уповноважених кооперативних спілок і представників споживчих товариств західних областей України ухвалила злити всі споживчі товариства з Українською спілкою споживчих товариств.

За рішенням правління Укоопспілки в західних областях України була розгорнута велика робота з організаційного оформлення кооперативів і споживспілок, постачання населення товарами, розвитку виробничої і заготівельної діяльності, будівництва і реконструкції матеріально-технічної бази. Для цієї мети кооперативним організаціям західних областей Укоопспілкою були виділені значні кошти і матеріальні ресурси.

На жаль, мирна творча робота кооператорів, як і всього народу України, була перервана віроломним нападом фашистської Німеччини. За час окупації кооперативному господарству України завдано величезних збитків, зруйновано і пограбовано величезну кількість будівель, споруд, товарів, транспортних засобів на суму понад 255 мільйонів карбованців.

Після завершення Великої Вітчизняної війни зусилля кооператорів України були спрямовані на ліквідацію тяжких наслідків війни, налагодження постачання населення товарами. Саме ці першочергові завдання кооперативних організацій знайшли відображення в рішеннях VІ з’їзду споживчої кооперації республіки, який відбувся в березні 1948 року.

Розпочалася напружена і копітка робота працівників системи з відбудови та розвитку кооперативного господарства. Вже на початку 50-х років кількість підприємств торгівлі збільшилася проти 1945 року удвічі, мережа громадського харчування — на 800 одиниць. Роздрібний товарооборот порівняно з довоєнним періодом зріс майже втричі. Зросли обсяги заготівель сільськогосподарської продукції та сировини, налагоджено переробку плодоовочевої продукції, збільшилася кількість кооперативних хлібопекарень.

У подальший період кооперативними організаціями республіки вирішувалися більш складні та якісно нові завдання. Зокрема, активно здійснювалося будівництво торговельних центрів, універсальних і спеціалізованих магазинів, комплексів громадського харчування, кулінарних фабрик. У кожному селі з населенням 100 і більше чоловік відкриті стаціонарні підприємства торгівлі.

Створено міцну оптову ланку. Побудовано великі універсальні та міжрайонні бази з широким застосуванням засобів механізації і автоматизації складських процесів. Це дозволило кооперативним організаціям перейти на прямі зв’язки з промисловістю, постачати магазини товарами централізованим шляхом. Завдяки проведенню раціоналізації торгівлі було забезпечено спеціалізацію і типізацію торговельної мережі, провадження прогресивних форм і методів продажу товарів, оснащення магазинів і підприємств громадського харчування сучасним технологічним і холодильним обладнанням. Практично в кожному регіоні було створено комплексну систему торговельного обслуговування населення.

Значного розвитку набула матеріально-технічна база заготівельної галузі. В багатьох населених пунктах побудовані універсальні приймально-заготівельні пункти, механізовані сховища для зберігання картоплі та плодоовочів, холодильники та худобозабійні пункти. Наявні потужності дозволяють кооперативним організаціям щорічно закупляти, переробляти і відвантажувати 4 млн. тонн картоплі та плодоовочевої продукції, 400 тис. тонн м’яса і м’ясопродуктів, 5 млн. штук шкірсировини, 230 тис. тонн брухту чорних і кольорових металів, 75 тис. тонн макулатури.

Було створено чимало великих звірогосподарств з вирощування норок, песця, лисиці. Набули широкого розвитку різні типи підсобних підприємств.

Значні кооперативні кошти вкладалися в будівництво і розвиток виробництва. Практично оновилися потужності хлібопекарської промисловості, випуску ковбасних виробів та безалкогольних напоїв. Майже в кожній області побудовані підприємства з переробки плодоовочевої продукції, консервні цехи, заводи з випуску залізобетонних виробів, торговельного, технологічного, холодильного обладнання, керамічної плитки, обгорткового паперу, різноманітних непродовольчих товарів народного споживання. В усіх областях відкриті навчальні заклади (технікуми, профтехучилища). Велика увага приділялася будівництву житла, оздоровчо-лікувальних закладів.

Отже, за порівняно невеликий історичний період, незважаючи на тяжкі умови господарювання за часів командно-адміністративних методів управління, жорсткого економічного диктату з боку держави, споживча кооперація, базуючись на загальноприйнятих кооперативних принципах, зокрема, таких як демократизм, соціальна справедливість, взаємодопомога і співробітництво, вистояла та зберегла свою цілісність.

Завдяки пайовим внескам членів споживчих товариств та величезному трудовому вкладу працівників системи, в споживчій кооперації створено багатогалузеву інфраструктуру.

В умовах планової соціалістичної економіки вони зуміли зберегти ринкові механізми господарювання, побудовані на самофінансуванні та самоокупності, вільному господарському функціонуванні, та демократичні засади управління. Це, безперечно, визначний історичний факт. Попри глибинні суспільно-політичні та економічні зміни, які відбулися в нашій державі впродовж минулого століття, українська споживча кооперація розвивається за тими само закономірностями і принципами, що й міжнародний кооперативний рух. Одним із реально зримих підтверджень цього висновку є той факт, що Центральна спілка споживчих товариств України з 1992 року є членом Міжнародного кооперативного альянсу. А вступ до міжнародних інституцій такого рівня, як відомо, без забезпечення цілої низки концептуальних вимог щодо демократичності засад створення і організаційної побудови, забезпечення статутних норм, врегулювання відносин власності був би просто неможливий.

Із здобуттям Україною незалежності на передній план вийшли питання якісно нового змісту, вирішення яких мало ключове значення для створення міцних підвалин збереження, утвердження та розвитку споживчої кооперації як економічно сильної незалежної громадсько-господарської організації. Це насамперед визначення реального власника кооперативного майна в особі пайовика, підвищення зацікавленості й активізація його участі як господаря у діяльності споживчих товариств і кооперативних підприємств, розвиток нових форм спільного господарювання на принципах добровільності та взаємодопомоги.

Передусім вимагали вирішення питання визначення правового статусу споживчої кооперації в державі, законодавчого закріплення її незалежності та самостійності як масової громадсько-господарської організації, що грунтується на міжнародно визнаних кооперативних цінностях і принципах, а головне — визнання державою права власності споживчої кооперації та забезпечення її недоторканності і захисту. Ці питання, як відомо, були чітко врегульовані Законом України «Про споживчу кооперацію», прийнятим Верховною Радою України у квітні 1992 року. Після прийняття цього Закону, по суті, головного правового документа системи, основна увага була сконцентрована на розробці механізму втілення його в життя.

З ініціативи Ради Укоопспілки вже у червні 1992 року у відповідність до положень нового Закону були приведені статути кооперативних організацій всіх рівнів. Споживчі товариства, які найближчі до пайовиків і ними створюються, отримали право самостійно планувати та здійснювати господарсько-фінансову діяльність, визначати організаційну структуру, чисельність працівників, форми і системи оплати праці. Кардинальні зміни були внесені у положення статуту первинної ланки системи, які полягали у наданні споживчим товариствам права безпосереднього володіння, користування і розпорядження належним майном та фінансовими ресурсами.

Одночасно відповідно до прийнятого рішення було здійснено перерозподіл кооперативного майна на користь споживчих товариств. У результаті первинній ланці була повернена власність, створена протягом багатьох десятиріч за її кошти. Це дозволило також максимально наблизити кооперативне майно до пайовиків та створити необхідне економічне підґрунтя для здійснення наступних кроків у реформуванні відносин власності в споживчій кооперації України.

З метою забезпечення ефективного функціонування кооперативної власності, захисту майнових прав та інтересів пайовиків у повній відповідності до одного з основних принципів міжнародного кооперативного руху щодо формування колективного громадського капіталу XVІ з’їзд споживчої кооперації України (березень 1994 року) затвердив Концепцію розмежування власності в споживчій кооперації.

Проте досягненню основної мети втілення в життя Концепції значною мірою завадили структурна розбалансованість економіки держави, рекордна гіперінфляція 1993 року та обвальне падіння валового внутрішнього продукту в 1994 році.

Перед споживчими товариствами та спілками гостро постало питання відновлення втрачених у результаті інфляційних процесів обігових коштів і пайового капіталу, формування нових фінансових ресурсів.

З реального історичного досвіду ми переконуємося, що споживча кооперація, як і інші види кооперацій, не існує ізольовано і може ефективно розвиватися тільки за сприятливих політичних та правових умов. Останні роки були періодом відносної економічної стабільності в державі, і ми зуміли цим ефективно скористатися, дати гідну відповідь на складні виклики історичного періоду.

Наші цілеспрямовані зусилля щодо оновлення торговельної та ресторанної мережі, 77 відсотків якої знаходиться у сільській місцевості, реально змінюють не лише загальне обличчя наших сіл на краще: у село приходить інша, європейська, культура обслуговування. Реалізація масштабного інноваційного проекту «Маркет» споживчою кооперацією України — це прояв нової моралі, шани і поваги до наших селян, це виклик злидням і убогості. Широкий асортимент товарів, максимальні зручності для покупців, комп’ютеризація обліку і руху товарів, куточки відпочинку в торговельних залах і примагазинні майданчики, гідні умови праці і побуту для персоналу — це ті фактори, що поза всякими сумнівами підносять гідність наших людей.

У цій площині хочу сказати і про побутове обслуговування, відродження і відновлення якого споживчою кооперацією здійснюється впродовж останнього часу. Ще з десяток років тому мешканці більшості сіл, районних центрів не мали змоги безпосередньо на місці відремонтувати одяг, взуття, побутові прилади, годинники і меблі, скористатися послугами перукаря. За останні роки кількість кооперативних закладів з надання послуг збільшилася удвічі і перевищує 6 тисяч побутових підприємств. Така господарська політика — це політика для людей. Вона формує не лише ставлення до кооперації, а й до держави загалом.

Закладений у попередні роки фундамент соціально-економічних перетворень сьогодні служить для споживчої кооперації України гарантом стабільної, ефективної роботи.

Безперечно, виконання наших значимих і, повинен сказати, амбітних планів вимагає максимальної консолідації зусиль на всіх ділянках кооперативного господарювання, від кожного керівника та рядового кооператора. І нам, спільними зусиллями, вдалося зробити, на мою думку, дуже багато.

Загальний роздрібний оборот за минулі 6 місяців цього року становить 2,2 млрд. гривень. Порівняно з аналогічним періодом 2009 року в діючих цінах він зріс на 17,5%. Реалізація продукції власного виробництва збільшилася на 9,2%. Її частка в обороті ресторанного господарства перевищила 55%. Спостерігалося також зростання реалізованих послуг і заготівельного обороту. Майже на 7% збільшилися оборотні кошти і на 1 липня поточного року становили 300 млн. гривень.

Сьогодні в нашій системі функціонує більш як 11 тисяч кооперативних магазинів, з них понад 900 підприємств нового формату — маркетів. Щодня населення обслуговують 3,7 тисячі закладів ресторанного господарства. Заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції здійснюють 144 заготівельні підприємства, майже 2 тисячі приймально-заготівельних пунктів і магазинів-заготпунктів. У системі є п’ять звірогосподарств. Випуском хліба, хлібобулочних, кондитерських, ковбасних і макаронних виробів, а також мінеральної води та інших товарів народного споживання зайняті 469 підприємств і цехів. Радо зустрічають своїх відвідувачів 468 кооперативних ринків і 6,5 тис. об’єктів з надання послуг населенню.

Усе це величезне господарство вимагає щоденної турботи і уваги, вкладання чималих коштів. За перше півріччя на розвиток і зміцнення матеріально-технічної бази було витрачено 87 млн. грн. Безперечно, це відразу позначилося на загальних успіхах. За 6 місяців 2010 року отримано 52 млн. гривень прибутку. Рентабельно трудилися 98,5% господарюючих суб’єктів, усі споживспілки, всі галузі — торгівлі, ресторанного господарства, заготівель і виробництва.

Заробітна плата за перше півріччя збільшилася на 20% порівняно з аналогічним періодом 2009 року і становила 1365 грн., перевищивши в півтора разу рівень мінімальної заробітної плати.

Так, ще далеко і далеко не всі проблеми вирішено. Але беззаперечно одне: споживча кооперація України змогла дати гідну відповідь на складні виклики минулих історичних періодів. Не лише зберегла, а й примножила свій економічний, кадровий і соціальний потенціал, справами підтверджуючи високий мандат довіри своїх пайовиків.