Андрій ПАРУБІЙ: «Переймаюсь, що не зберіг традицію свого роду»

— Я вивчав генеалогію свого роду, — запевнив нас Андрій Володимирович. — Не на десять, а на три-чотири покоління. Походження прізвища не знаю, але впевнений, що моя родина — з українських територій, які зараз належать Польщі. Ті місця знаходяться неподалік від кордону. В районі Перемишля, здається, тепер Любачівський повіт.

— Характерно, що весь час у нашій сім’ї було надзвичайно багато дітей, — продовжує депутат. — Тобто коли йдеться про склад села, то дві третини його, як правило, — то наші родичі. На початку сорокових років (коли стали виселяти українців з території Польщі) моїй родині також довелося залишити рідні домівки. На збір поляки виділили лише декілька годин. Тоді моя сім’я практично у повному складі переїхала на Львівщину і оселилася в селі Верхня Білка.

— Біографія мого діда Йвана, татового батька, дуже цікава. Ще коли родина жила у Польщі, дід служив у австрійській армії. А після розпаду Австро-Угорської імперії у 1918 році перейшов на службу в УГА (Українська галицька армія. — Авт.). До речі, він був офіцером УГА і єдиним бійцем на цілий полк, хто вмів користуватись кулеметом. Так Першу світову і пройшов кулеметником. Потім потрапив у полон до поляків. Втік з неволі і самостійно повернувся у рідне село.

— Так, в мого батька було загалом 12 братів та сестер. Батько народився у 1943 році. Всі його старші брати свого часу пішли воювати в УПА (Українська повстанська армія. — Авт.). Тому всю мою родину після закінчення війни сталінський режим виселив у Сибір. Там сім’я мешкала більше 10 років, у Сибіру виховувався й мій тато. А після заслання родина знову повернулася до рідного села.

— Так, і у мого прадіда Миколи також було 12 дітей.

— Троє. Я, старший брат і молодша сестра. У мене, на жаль, тільки одна донька —- Яринка. І я дуже переживаю, що ми не зберегли традиції багатодітності свого роду. Але, сподіваюся, виправимося.

— Мама родом із Харкова. Бабуся Надія, мамина мама, була безпосередньо свідком голодомору. Часто розповідала нам про жахіття тих часів. У бабці було троє дітей: дві доньки, одна з них — моя мама, і один син.

— Так, у моїй родині відбулося символічне єднання двох різних Україн: роду з Харківщини — власне, майже Схід, і Заходу — зі Львівщини. Батько часто розповідав і про своїх батьків, і про братів. А сам був одним із перших ініціаторів створення осередків Руху, був головою виконкому Народного руху України в 90-х роках. Був депутатом міської ради, заступником міського голови Львова...

— Дружина — Уляна, донька — Яринка (на знімку). Вона — найкраща в світі. Їй уже 7 рочків, навчається в другому класі. Минулого року її обрали «Міс краси» серед дівчаток 1—3 класів. Я тим дуже пишаюсь. Яринка займається малюванням. Уже на кількох конкурсах вона зі своїми картинами виходила в призери. А ще — займається танцями і вивчає англійську мову...