У липні-серпні у Карпатах — косовиця. Така сама гаряча пора, як і на жнивах в Україні, де родить жито й пшениця. А в горах родить сіно — один з основних продуктів для господарства гуцулів. На один двір треба заготувати 2,5—3 тонни сіна, щоб зимою худобі було що їсти. Тільки одна вівця потребує півтонни сіна.
Якщо косити траву до Івана (7 липня), то виросте ще один покіс і скосять його після Спаса (19 серпня).
А якщо скосити перший покіс після Петра й Павла (12 липня), то після Спаса виженуть худобу на випас на це місце.
Більше двох урожаїв трави у Карпатах не буває.
Село Лазещина Рахівського району Закарпатської області розкинулося на висоті 800 метрів над рівнем моря біля підніжжя Говерли й Петроса. Горді гуцули, в яких не просто завоювати довіру, обрали Івана Праничука сільським головою в 2006 році. В селі — 1338 дворів, 4330 мешканців. Сільський голова переймається не тільки матеріальним, а й духовним. За його ініціативи у центрі села при допомозі місцевих підприємців збудували капличку Діви Пречистої Марії з Ісусиком. Тут можна поставити свічку, помолитись, ідучи на косовицю.
Для того, щоб скосити 1,5 гектара трави, газда Михайло Праничук найняв 13 косарів. Трохи більш як за дві години вони з роботою впоралися. Накосили до трьох тонн сіна. Назавтра до обіду це сіно перевернуть, а після обіду десять жінок-грабіль згребуть його й складуть у копиці. Тільки дай Боже, щоб дощу не було.
Колись при колгоспі люди косили траву за пай, залежно від врожайності ділянки здавали три, п’ять, десять копиць колгоспу, одну залишали собі. Нині мають свою землю, по 25 соток на газду поділили колгоспну, також мають землю, що дісталася у спадок, чи орендують покоси.
Після роботи косарів, звичайно, треба погодувати та й пригостити. Такі тут традиції.
Фото автора.
Інші фото з цієї події шукайте в фотомагазині на сайті www.golos.com.ua.
