На світлу пам’ять Марка Паславського
Герої не вмирають! Цей вислів набув нового, особливого сенсу, увійшов у наше щоденне життя після трагічних подій на Майдані взимку цього року. Нам поки що важко осягнути масштаб нинішніх подій, адже наші вчорашні друзі, колеги, сусіди раптом, завдяки своїм вчинкам і самопожертві, ураз перетворюються на героїв, на прикладі яких виховуватимуть майбутні покоління українських патріотів.
Кілька днів тому, напередодні 23-ї річниці незалежності України, одним із таких невмирущих Героїв став і мій знайомий, колишній колега Марк Паславський (на знімку), який поповнив Небесні Сотні захисників України, загинувши в жорстокому бою в Іловайську.
Історія Марка — доволі незвичайна, адже він народився і виріс у Сполучених Штатах Америки, а загинув, воюючи добровольцем у батальйоні «Донбас».
Як написало про нього одне англомовне видання, він став єдиним американцем, який воював за Україну. Проте це не зовсім правильно, адже Марк спеціально скористався своїм правом прийняти громадянство України перед тим, як пішов воювати за її волю. У нього було повне право на українське громадянство, адже мав українське коріння. Крім того, Марк вже тривлий час, з невеликими перервами, постійно мешкав в Україні.
Наші шляхи з ним пересіклися наприкінці дев’яностих у Києві, але Марк уже жив і працював в Україні багато років до того. Він був успішним бізнесменом та заможною людиною і міг вже відійти від справ та відпочивати, адже йому було 55 років.
Один з його побратимів розповідав: усі знали, що Марк — небідна людина, але він цього ніяк не виказував і був дуже скромним. Крім того, він приєднався до легендарного батальйону «Донбас» рядовим солдатом, хоча, наскільки мені відомо, у нього було військове звання — капітан. Річ у тім, що за плечима Марка була Військова академія Вест-Пойнт, елітний військовий вуз США. Після навчання він відслужив у військах понад десять років, а після цього вийшов у запас і здобув цивільну професію інвестиційного банкіра, а згодом — бізнесмена, трейдера і менеджера.
Саме під час його роботи у фінансовій сфері ми працювали з ним під одним дахом у Києві. Для мене і моїх ще дуже молодих колег він був мудрим начальником і старшим товаришем. Як і під час останніх його днів, він був і тоді надзвичайно скромним і не вивищувався над іншими, хоч і мав вищий від кожного з нас ранг. Часом він жартував, що працює в дитячому садку, маючи на увазі нашу часом не дуже солідну поведінку.
Він мав ще таку рису — чудове почуття гумору. Всі, хто з ним спілкувався, підпадали під вплив його харизми — поєднання мудрості, самоіронії, гумору і теплоти. Марк був людиною надзвичайного душевного тепла — це свідомо і підсвідомо притягувало до нього багатьох людей. Достатньо подивитися на Маркову посмішку на одній з його останніх фотографій, де він уже на фронті...
Що спонукало його залишити затишний кабінет і піти на фронт? На це запитання мав повну відповідь лише він. Трохи знаючи його і читаючи інтерв’ю з ним, думаю, що це було пере-плетення кількох емоційних складових: гостре відчуття несправедливості російської агресії, яку переживає нині наш народ, бажання виправити цю несправедливість, український патріотизм, що залишився у Марка в генах від його батьків, нарешті, прагнення захистити собою молодших і, як він думав, менш досвідчених у військовій справі побратимів. Він щиро хотів допомогти Україні вибороти волю і кращу долю.
Марк мав гострий, критичний розум і знав сучасну Україну дуже добре зсередини. Іноді його критика українського політикуму в 90-х роках викликала тоді у мене несприйняття. Як він мав рацію та яким наївним був я! Зрештою, за роки після того Помаранчева революція і Революція гідності стали відображенням його прагнення до змін і перезавантаження системи. Марк був активним учасником останніх протестних подій на Майдані, і вони справили на нього глибоке враження, надихнули його, як і бага-тьох інших небайдужих до України, на її захист. Але він, на відміну від цих багатьох, з’яcувалося, був готовий зробити більше і ризикувати своїм життям.
Марк дуже цінував власну свободу і незалежність, тож є цілковитий сенс у тому, що він віддав життя за свободу і незалежність України.
Він був відкритим до спілкування — вільно володів українською, а також російською та вмів знайти спільну мову з різними людьми. У нього було багато друзів і товаришів. Серед них є чимало тих, хто може сказати про Марка більше і ліпше. Переконаний, вони це неодмінно зроблять. Ця присвята базується на моїх власних сильних емоціях, які я пережив, коли дізнався, що Марк загинув. Загинув як справжній Герой.
Спочивай спокійно, Марку. Україна пам’ятає і пам’ятатиме тебе! Герої не вмирають, а продовжують жити вічно у нашій пам’яті!
Фото надано автором.
