Наша довідка:
Гнатові 12 років, він учень уже 7 класу, навчається у Львівській загальноосвітній СШ №28. Його дід Микола Горинь був членом конституційної комісії, яка підготувала для затвердження Верховною Радою сучасний Основний Закон нашої держави.— Мені був лише рочок, коли Конституція України була затверджена, але досі я мало замислювався над тим, що вона означає для мене, — розгубився хлопець. — Цього року разом з батьками і друзями ми подорожували Україною, проїхали майже три тисячі кілометрів Київською, Чернігівською, Полтавською, Харківською та Дніпропетровською областями. Яка велика і гарна наша держава, які привітні її люди і як потрібно нам більше спілкуватися, щоб порозумілися Схід і Захід.
— Знайомі мого батька з Дніпродзержинська завезли нас у місця, де народився Пилип Орлик — автор першої української Конституції. Тут наші сучасники-козаки поставили пам’ятний знак видатному українцю. Зізнаюся, ця поїздка і кілька хвилин, проведених біля пам’ятного знаку, змусили мене зацікавитися, що ж таке Основний Закон. Я почав розпитувати про нього родичів, а найбільше — свого діда Миколу Гориня, адже він був членом конституційної комісії, яка готувала для затвердження Верховною Радою сучасний Основний Закон. Від нього почув про події конституційної ночі і про те, як непросто готувався до прийняття текст. Цьому передував важкий політичний процес, що тривав майже п’ять років. А доленосний державницький документ, покликаний утвердити на політико-правовому рівні новостворену державу, був таки прийнятий у першому читанні, незважаючи на шалений опір «лівого крила» парламенту. Дід розповідав, як дискутували тої ночі, як над ранок проголосували «в цілому». Тільки-но на табло з’явилася цифра, що засвідчила волю конституційної більшості, зала в єдиному пориві встала. І переважна більшість депутатів, а серед них і мій дід, раділи і співали.
— Коли він про все це розповідав, мені здалося, що я там був також, і у мене так само радісно билося в грудях серце. Тепер я знаю: Конституція потрібна для того, щоб у державі панував порядок, щоб кожна людина могла вільно жити, навчатися і працювати. Та мені в голову прийшла ще одна думка, можливо, дещо дитяча і наївна, однак, на моє розуміння, правильна. Нині я спостерігаю за матчами чемпіонату світу з футболу і бачу, як важливо на полі дотримуватися встановлених правил гри. У цьому полягає суть футболу. Я сказав дідові: «Такими само чіткими і справедливими правилами ми маємо керуватися і в житті, і ні для кого не може бути винятку». Дід засміявся: «Тепер я спокійний за Україну!». Хоча я розумію, до справжнього громадянина мені ще рости й рости...
Записала Ірина ЄГОРОВА.
Львів.
