Заменські Дмитро Петрович та Галина Іванівна уже майже 30 років живуть разом у селі Кодаки Васильківського району. Він — викладач іноземних мов, вона — вчителька початкових класів та музичний керівник дитячого садка. Зараз подружжя на пенсії, пораються по господарству, хоча Галина Іванівна ще продовжує потроху викладати у школі та підпрацьовувати у магазині.
Дмитро Заменський народився в 1943 році, в селі Яцьки. Коли йому було шість місяців, втратив матір. У той час саме визволили цей регіон від німців. Мати стояла з малим Дмитром на руках біля вікна. «Село визволили, але іноді хтось стріляв по хатах, мабуть, свої, які гуляли на радощах. Німців уже погнали. Моя матір підійшла до вікна — і в цей час хтось стрельнув у хату», — розповідає Дмитро Петрович. У 1946 році його батька забрали до табору, звинувативши його у співпраці з німцями, чого насправді не було. Випустили аж через сім років. І от — раннє дитинство своє Дмитро провів у дитячому будинку, йому було десять, коли повернувся батько.
Після закінчення Васильківського військово-технічного училища Дмитро Заменський відслужив два роки в Угорщині, де стояли радянські війська. Після цього навчався в Київському університеті ім. Т. Шевченка на факультеті романо-германської філології. Однією з найулюбленіших мов Дмитра Петровича була іспанська. Він викладав її деякий час у Сваляві і в с. Дубове на Закарпатті.
У 1978 році Дмитро Петрович купив хату у селі Кодаки, куди і переїхав. Тут він почав викладати у школі англійську мову. «Жаль, що ні іспанської, ні угорської вже не викладав», — каже він.
Три роки по тому Дмитро Заменський познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Це сталося, коли у Києві виступала художня самодіяльність. Галина Іванівна розповідає: «Раніше виступи самодіяльності були дуже популярні та модні. Був якийсь обласний конкурс — у Києві проходив. Я працювала раніше в селі Лосятин, і ми з гуртком приїхали 28 травня виступати, він же приїхав з кодацькими. Після виступу всім колективам дали грошей, і ми зупинились у ресторані «Стугна» у Василькові (раніше «Колос» називався). Приїжджаємо — а кодацькі там уже п’яні! Ми з ним там познайомились. Зустрілись тричі — і він мене привіз сюди із Лосятина». Дмитро Петрович каже, що дивиться, якась дівчина стоїть собі сама. Всі гуляють, а вона — ні. «Запитав у когось, чи вона заміжня. Сказали — ні, дітей немає. Вирішив познайомитись. Коли б знав, що молодша на 13 років, — ні за які гроші не підійшов би!». Вона (сміється) —
«Чуєш,  — каже, — на вигляд була дуже стара! Мені було 23, а йому — 36...»
Отак і почало жити подружжя Заменських у Кодаках. Дмитро Петрович продовжував викладати англійську, а дружина — навчати дітей у початкових класах та викладати музику. Галина Іванівна свого часу закінчила Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище і ще чотири роки (до знайомства з чоловіком) викладала в Лосятині. Сама вона родом із села Засупоївка Яготинського району.
Зараз подружжя має трьох дітей (Олеся, Марічку та Дмитра) і трьох онуків (Віталія та двох Вікторій). Діти вже дорослі і живуть окремо. Старший — Олесь —працює шофером у Києві, молодший — Дмитро — підприємець.
Дмитро Петрович та Галина Іванівна — вже пенсіонери, проте роботи по господарству вистачає. Вони тримають курей, двох козенят (котів, собак — само собою!), мають город. У вільний від роботи час Галина Іванівна грає на баяні та співає українських пісень, яких вона знає дуже багато. Дмитро Петрович, окрім усього згаданого, є ще й головою сільського осередку Української народної партії, куди входять 13 членів. Подружжя дивиться на життя з оптимізмом і задоволене своєю долею. Багато років тому була можливість переїхати до столиці, але Дмитро Петрович відмовлявся і залишився у Кодаках, про що анітрохи не жалкує.
Фото автора.