Виповнюється 65 років Перемоги Радянського Союзу над німецько-фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, яка була важливою складовою і головною частиною Другої світової війни. На цю хвилюючу тему написано і сказано дуже багато. На жаль, ряд авторів останнім часом допускає серйозні розбіжності у тлумаченні загальновідомих фактів і подій, вони показують, що нібито Радянський Союз є агресором, як і фашистська Німеччина. Все це суперечить правді історії. Ще є живі свідки цих подій, є архівні матеріали, які об’єктивно висвітлюють, як і чому це було насправді. Свою позицію з цього важливого для кожного з нас питання я хочу заявити цією статтею.
«Ніколи не переможуть того народу, в якому робітники і селяни в більшості своїй пізнали, відчули і побачили, що вони відстоюють свою, Радянську владу - владу трудящих, що відстоюють ту справу, перемога якої їм і їх дітям забезпечить можливість користуватися всіма благами культури, всім, що створено людською працею».
В. І. ЛЕНІН
(Повне зібрання творів, т.38, с.304).
Ворог розбитий — перемога за нами!
Друга світова війна виникла в результаті нападу Німеччини 1 вересня 1939 року на Польщу. Вона стала можливою внаслідок короткозорої політики умиротворення агресора та нездатності західних країн діяти спільно і приборкати фашистську Німеччину та її союзників на ранній стадії. У серпні 1938 року Англія і Франція підписали в Мюнхені угоду з Німеччиною та Італією — віддали їм на розтерзання Чехословаччину і тим самим відкрили шлях до нового переділу Європи і розв’язання війни проти Радянського Союзу.
Ця війна між двома капіталістичними коаліціями виникла як імперіалістична, несправедлива. Але потім в силу нових історичних умов, після віроломного нападу Німеччини на Радянський Союз, вона переросла у визвольну і справедливу проти фашистського угруповання, затягши у свою орбіту майже 70 держав з населенням 1 700 мільйонів чоловік. Під рушницю було поставлено більше 110 мільйонів. За даними Британської енциклопедії, в ході війни загинуло більше 54 мільйонів чоловік.
Всі капіталістичні держави, які стали жертвою гітлерівської агресії до 1941 року, зазнали швидкої і безславної поразки. Так, Бельгія, Данія і Голландія боролися кілька днів, Франція — 44 дні. Ці капіталістичні країни безвільно здалися на милість переможця, їхня буржуазна влада активно вступила з окупантами в злочинне співробітництво.
Радянська політика вирішувала оборонні, а не наступальні завдання. Але після Мюнхена у Радянського Союзу, який залишився один на один з загрозою війни, не було іншої можливості вирішити цю складну проблему, як тільки погодитися з пропозицією Німеччини про ненапад. Так з’явився «пакт Молотова—Ріббентропа», підписаний 23 серпня 1939 року. Цей пакт майже на два роки відсунув напад Німеччини на СРСР і дав нашій країні можливість краще підготуватися до відсічі. (Правда, національно стурбовані вимагають денонсувати цей договір. Можна собі уявити, який територіальний переділ чекає Україну в такому випадку.)
У своєму плані «Барбаросса» гітлерівці розраховували вбити клин між комуністами і трудящими, між робітничим класом і селянством, між російським та іншими народами нашої країни. Та їхній «бліцкріг» провалився, вони жорстоко прорахувалися: Велика Вітчизняна війна викликала небачене духовне і патріотичне піднесення радянського народу як нової спільності людей. У серці кожного бойовим сполохом прозвучала пісня «Священная война»:
Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой!
Пусть ярость благородная
Вскипает, как волна.
Идет война народная,
Священная война.
Наша багатонаціональна країна під керівництвом Комуністичної партії витримала випробування війни, перетворила фронт і тил на єдиний бойовий табір, мобілізувала всі свої сили на розгром ворога.
Перемога над гітлерівською Німеччиною та її союзниками отримана спільними зусиллями держав антифашистської коаліції. Але вирішальну роль у цій війні зіграв Радянський Союз, який виніс на собі основні труднощі кровопролитної боротьби, зламав хребет лютому ворогові людства і врятував цивілізацію від смертельної загрози.
Червона Армія розгромила 607 дивізій противника, тоді як армії західних держав — 172. Загальні втрати гітлерівських військ на радянсько-німецькому фронті у чотири рази перевищують їхні втрати на західних фронтах, а по числу вбитих і поранених — у шість разів. У боях із радянськими військами вермахт і його союзники втратили більше 60 тисяч танків (75% всіх втрат), більше 70 тисяч літаків (70% всіх втрат) і до 167 тисяч артилерійської зброї (74% втрат).
Як бачимо, ціна Великої Перемоги висока, але і результати за критерієм історичного прогресу також дуже великі. Радянський Союз втратив під час війни майже 27 мільйонів чоловік. З них близько 18 мільйонів — це мирні громадяни, навмисно знищені гітлерівцями, по-варварськи замучені у фашистській неволі, у концентраційних таборах. Окупанти зруйнували тисячі міст і сіл, знищили десятки тисяч промислових об’єктів. Національне багатство СРСР скоротилося на одну третину.
На долю нашої армії випала велика місія — звільнити від фашистської нечисті європейські народи: Румунії, Болгарії, Югославії, Албанії, Польщі, Угорщини, Чехословаччини, Австрії, Норвегії і добити звіра в його лігві — у Берліні, підняти над куполом рейхстагу Червоний Прапор Великої Перемоги. Доблесні радянські війська розбили протягом місяця мільйонну Квантунську армію і звільнили від японських загарбників частину Китаю та Північну Корею. Такі масштаби Другої світової війни і така роль нашої країни у перемозі.
Розгром двох могутніх хижаків — фашистської Німеччини та імперіалістичної Японії — мав всесвітньо-історичне значення. Гітлерівський фашизм — найбільш люта диктатура агресивних кіл капіталізму. У боротьбі за «життєвий простір» він жорстоко знищував державну незалежність і культуру народів окупованих країн, проводив жахливу політику фізичної ліквідації людей «неарійської раси».
СРСР виграв війну, вийшов із неї зміцнілим, став могутньою наддержавою, врятував світову цивілізацію, створив соціалістичний табір, куди входило 13 країн світу, сприяв руйнуванню колоніальної системи. Відновивши за три роки зруйноване народне господарство, наша країна стрімко пішла вперед, майже піввіку стримувала сили імперіалістичної реакції. У цьому проявився дух і направленість у майбутнє нової епохи, відкритої Великою Жовтневою соціалістичною революцією і примноженою Великою Перемогою.
Радянські люди показували масовий героїзм у жорстокій і кровопролитній війні з фашистською Німеччиною. Так, 506 військових льотчиків повторили подвиг Гастелло, який направив підбитий бомбардувальник у гущу ворожої колони, 595 — здійснили таран у повітряних боях, 470 воїнів повторили подвиг Матросова, який закрив собою амбразуру німецького доту.
Високим званням Героя Радянського Союзу відзначено 11 635 воїнів армії та флоту, партизанів і підпільників. На віки вічні в геройському сузір’ї уславились Іван Кожедуб і Олександр Покришкін, Віктор Талаліхін і Олексій Маресьєв, Зоя Космодем’янська і Ніна Сосніна, герої-молодогвардійці, легендарні народні месники Сидір Ковпак, Семен Руднєв і Олексій Федоров та тисячі, мільйони відомих і невідомих героїв.
На жаль, назвати всіх переможців поіменно просто неможливо. Для них героїзм став соціальною нормою поведінки, готовністю піти на подвиг, а в разі необхідності то й віддати життя за Батьківщину. Всього за участь у бойових операціях урядовими нагородами відзначено більше 7 мільйонів воїнів.
Україна в боротьбі
У новітню історію України назавжди ввійшли пам’ятні воєнні дати: трагічна — 22 червня 1941 року, коли на нашу рідну землю ввірвався кований чобіт німецького фашизму, і радісні — 28 жовтня 1944 року, коли непереможна Червона Армія повністю звільнила від фашистських поневолювачів одвічні українські землі, і 9 травня 1945 року — День Великої Перемоги.
Між першими двома датами довгих 1225 днів і ночей страшної німецької окупації України. Смертоносний каток війни двічі пройшовся по нашій багатостраждальній землі — із заходу на схід, із сходу на захід. Та ніщо не могло здолати величний патріотичний дух народу, якому загрожувала повна німецько-фашистська колонізація і перетворення його на рабів. Глибоким горем війна прокотилася по людських долях — трагедія відступу, жах Бабиного Яру і німецьких концтаборів, голод і холод, сльози і кров мирних жителів...
Україна опинилася в епіцентрі найжорстокіших в історії людства битв, стала основним фактором стримання і виснаження сил агресора. Суворим і урочистим набатом звучали на весь світ хвилюючі поетичні рядки Миколи Бажана:
В нас клятва єдина і воля єдина,
Єдиний в нас клич і порив:
Ніколи, ніколи не буде Вкраїна
Рабою німецьких катів!
Як відомо, у сумнозвісній книзі Гітлера «Майн кампф» («Моя боротьба») пропонувалося різко зменшити кількість слов’янських народів. Таке ставлення німецьких нацистів до слов’ян чимось нагадує аналогічне ставлення американських колонізаторів до індійців в епоху підкорення Дикого Заходу.
У роки війни в армію влилося 4,5 мільйона жителів України. Більше мільйона чоловік було серед партизанів і підпільників, на окупованій території діяли підпільні партійні і комсомольські організації, самовіддано працювали трудівники тилу... В Україні на фронтах і в окупації загинув кожен шостий житель, втрачено близько 8 мільйонів громадян. Жодна з країн — учасниць Другої світової війни не зазнала таких великих втрат.
Український народ у єдиній і дружній сім’ї радянських народів-братів боровся, вистояв, витримав та переміг. Але переможців чекали великі труднощі відбудови. В нашій республіці окупанти зруйнували і спалили 29 тисяч міст і сіл, понад 16 тисяч промислових підприємств і понад 200 тисяч споруд виробничого призначення. Було пограбовано і знищено практично всі колгоспи і радгоспи. Було розгромлено і знищено 40 відсотків національного багатства. Загарбники вивозили вагонами у свій «фатерланд» навіть родючий український чорнозем. 2,5 мільйона наших хлопців і дівчат було вивезено у фашистське рабство, більшість із них загинула в чужій стороні.
Працьовитий український народ під керівництвом партії комуністів, при братній допомозі усіх народів великого Радянського Союзу, буквально за кілька років підняв з руїн і попелу міста і села, народне господарство. У короткий термін було відновлено потужний економічний, промисловий, аграрний, науково-технічний, культурний потенціал країни. Україна була одним із фундаторів Організації Об’єднаних Націй і багато зробила для зміцнення безпеки і миру на всій планеті, впевнено будувала своє майбутнє.
Все для фронту, все для перемоги!
Знаменитий лозунг партії «Все для фронту, все для перемоги!» став основним законом життя радянського народу на всі 1418 днів і ночей війни.
Треба сказати, що фашистська Німеччина, яка підкорила собі майже всю Європу, напередодні війни проти СРСР мала в своєму розпорядженні у півтора-два рази більші економічні ресурси, на неї працювало до 70 відсотків промисловості Західної Європи з населенням 142 мільйони чоловік і площею майже 2 мільйони квадратних кілометрів. Фактично всі захоплені країни постачали Німеччину сировиною, паливом, продуктами.
Все це працювало на агресію проти СРСР. Але соціалістична економіка була настільки сильною і життєздатною, що витримала скрутні випробування.
По-перше, перед війною значно збільшився військово-економічний потенціал нашої країни. Перебуваючи у ворожому капіталістичному оточенні, СРСР першочергове значення надавав зміцненню своєї обороноздатності. У своєму виступі в лютому 1931 року Сталін говорив: «Ми відстали від передових країн на 50—100 років. Ми повинні пройти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».
І Країна Рад виконала це складне завдання. За неповні три п’ятирічки Радянський Союз зайняв перше місце в Європі і друге місце в світі за обсягами промислового виробництва.
За десять передвоєнних років в СРСР було проведено індустріалізацію промисловості, колективізацію сільського господарства, культурну революцію. Побудовано тисячі сучасних підприємств, в тому числі в Україні: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Маріупольський металургійний комбінат, Луганський паровозобудівний завод та інші гіганти перших п’ятирічок, які й сьогодні працюють на економіку країни.
Велика увага приділялась військовому будівництву. Кількість танків на озброєнні Червоної Армії зросла у 43 рази, літаків — у 6,5 разу, артилерії — у 7 разів. Було вжито належні заходи для зміцнення кордонів і прикордонних територій. Все це стало можливим тому, що наша економіка мала в своїй основі загальнодержавну власність на засоби виробництва, планово вела своє господарство, забезпечила армію зброєю, спорядженням і харчуванням.
По-друге, в перші дні і місяці війни відбулася небачена в історії перебудова народного господарства на військовий лад. Тільки у другій половині 1941 року з західних районів на схід країни, у Сибір було переведено більше 1360 великих, переважно військових, підприємств, евакуйовано понад 10 мільйонів чоловік. Фактично відбулася своєрідна «промислова революція», «економічне чудо». Цей трудовий подвиг наших батьків і дідів забезпечив могутність країни і нашу перемогу над фашизмом.
Радянська військова промисловість перевершила німецьку не тільки за кількістю, а й за якістю багатьох видів зброї. Вона випустила за роки війни майже вдвічі більше сучасної бойової техніки і в цілому вищої якості, ніж німецька. Жах на ворога наганяли знамениті повітряні штурмовики Іл-2, легендарні танки Т-34, установки реактивної артилерії БМ-13, які отримали ласкаву назву «Катюша»...
Без героїчних зусиль працівників тилу наша Перемога над фашизмом була б неможлива. Радянський народ проявив масову трудову активність, ентузіазм і ініціативу. Жінки, старі, діти трудилися на підприємствах, на колгоспно-радгоспних полях по 12-16 годин, без вихідних і відпусток, на мізерному тиловому пайку.
Під час війни 198 осіб отримали звання Героя Соціалістичної Праці, 204 тисячі трудівників тилу було відзначено орденами. Більше 16 мільйонів трудящих нагороджено медаллю «За доблесний труд у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
Комуністична партія — натхненник і організатор нашої Перемоги
Комуністична партія як керівна і направляюча сила радянського суспільства була організатором і натхненником Перемоги у Великій Вітчизняній війні. У перший же день війни прозвучали впевнені слова партії: «Наше дело правое. Враг будет разбит. Победа будет за нами!»
У перших лавах героїчних захисників і визволителів, ударників тилу були комуністи та комсомольці. Кожен четвертий воїн діючої армії був комуністом. І коли на передовій звучав закличний голос комісара: «Комуністи, вперед!», в атаку під шаленим вогнем противника піднімалися і безпартійні бійці.
Великий вплив у суспільстві мав Ленінський комсомол. Комсомольці, як і комуністи, були першими на фронті, в політичній, бойовій і трудовій підготовці. Комсомол був не тільки помічником, але й резервом партії: більше половини прийнятих до партії в роки війни були членами ВЛКСМ.
У виключно складних умовах партія мобілізувала весь наш багатонаціональний народ на священну боротьбу проти фашистських агресорів і зуміла, незважаючи на хоч і тяжкі, але тимчасові невдачі початкового етапу, добитися корінного перелому в ході війни і забезпечити її переможне завершення. Радянські люди добре знали, що там, де важко, де потрібна висока дисципліна, безмежна відданість і віра в кінцеву мету, — завжди попереду знаходилися бійці ленінської гвардії. За роки війни в партію вступило більше 5 мільйонів чоловік. Більше трьох мільйонів своїх синів партія втратила на фронтах:
Повсеместно,
Где скрещены трассы свинца,
Где труда бескорыстного
невпроворот,
Сквозь века, на века,
Навсегда, до конца:
Коммунисты, вперед!
Коммунисты, вперед!
Велика Перемога над німецько-фашистськими загарбниками отримана радянським народом, керованим Комуністичною партією і Радянською державою на чолі з Генеральним секретарем ЦК ВКП(б), Головою Ради Народних Комісарів СРСР, Головою Державного Комітету Оборони, Верховним Головнокомандуючим, народним комісаром оборони Генералісимусом Й. В. Сталіним. Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков писав: «Й. В. Сталін вніс великий вклад у справу завоювання Перемоги над фашистською Німеччиною і її союзниками... Безумовно, він був гідним Верховним Головнокомандуючим». Подібні високі оцінки Сталіну дали видатні воєначальники О. М. Василевський, І. С. Конєв, К. К. Рокоссовський, К. С. Москаленко, І. Х. Баграмян,
М. Г. Кузнецов, С. М. Штеменко та інші.
Місткі характеристики дали Сталіну закордонні державні діячі. Наприклад, президент США Франклін Д. Рузвельт: «Ця людина вміє діяти. У неї мета завжди перед очима. Працювати з ним саме задоволення». Прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль: «Сталін був великим... Він прийняв Росію з сохою і залишив її оснащеною атомною зброєю». Президент Франції Шарль де Голль: «Ім’я Cталіна назавжди залишиться пов’язаним з пам’яттю про велику боротьбу, яку народи СРСР, французький народ і союзні народи спільно привели до Перемоги».
Однак нині західні й доморощені перекручувачі історії намагаються показати, що на війні перемогли не твердість духу, не ідейна і моральна стійкість Радянського Союзу та Червоної Армії. На їхній погляд, перемога здобувалася насамперед на західному фронті, а на східному здобувалася в основному нібито кров’ю і потом горезвісних штрафбатів, за спиною яких стояли загороджувальні загони.
Ми рішуче заперечуємо проти фальсифікованих спроб переписати історію, вирівняти соціалізм ХХ століття і комуністичну ідеологію з нацизмом. Ці дві ідеології — комунізм і фашизм — повні антиподи, вони просто не можуть співіснувати. І наша перемога на війні — це морально-політична перемога нашої ідеології над фашизмом, саме наша ідеологія якнайкраще відповідає сподіванням людей, їхнім надіям на майбутнє.
Націоналізм як форма фашизму
Нашій країні добре відомо, що приніс гітлерівський нацизм як одна із форм фашизму. Але коріння цього зла до кінця не викорчуване, з’явилося нове поняття — неофашизм, який об’єднує праворадикальні реакційні рухи і є ідейним та організаційним наступником фашистських організацій і в своїй злочинній діяльності проявляє політичний авантюризм і тероризм.
В Україні після контрреволюційного, антисоціалістичного перевороту 1991 року фашизм відроджується в буржуазному націоналізмі — возвеличенні української титульної нації. А інші нації і народності — це якась «нижча чужорідна раса», що випадково попала в нашу країну. Особливо відкрито це проявилось в останні п’ять років, в період панування «помаранчевого» режиму Ющенка, який продемонстрував свою духовну спорідненість та історичний зв’язок з прибічниками фашистів — бандитами ОУН-УПА, вояками дивізії СС «Галичина» та іншими злочинцями, «борцями за незалежність».
«Помаранчевий» режим як тільки міг прославляв українських націоналістів-колабораціоністів, які нібито «завзято» боролися з гітлерівськими окупантами, а насправді вели братовбивчу громадянську війну проти власного народу, стріляли в спину радянським воїнам-переможцям. Знову і знову порушується провокаційне питання про визнання воюючою стороною, тобто ветеранами війни, вояків ОУН-УПА, котрі хлібом-сіллю зустрічали гітлерівців, боролися проти Червоної Армії — визволительки, а сьогодні знущаються із справжніх захисників Батьківщини.
Пропаганді цих злочинних ідей підпорядковано навчальні процеси в школах і вузах, діяльність засобів масової інформації і навіть Служби безпеки України. У навчальних посібниках по-новому переписують сталінські репресії, голод 1932-1933 рр., індустріалізацію і колективізацію, розширення державної території України в рамках Радянського Союзу. Дійшло навіть до створення музеїв радянської окупації.
Здійснюються наполегливі спроби переписати історію України, її нібито насильне приєднання до Росії, знаменита Переяславська рада показується як якась випадкова подія, що не має ніякого значення. Прославляються ганебні битви обдурених українських козаків проти російських військ під Полтавою і Конотопом, їх участь у походах поляків проти Московського царства.
Проводиться героїзація Мазепи, Петлюри, так званих січових стрільців, бандерівців та інших проклятих народом відступників. Верхом цинізму стало зухвале присвоєння Ющенком запеклим злочинцям Бандері і Шухевичу звання Героя України, вшановується подружжя націоналістів Стецьків... Ці та інші ганебні антинародні явища потрібно негайно виправити, ніхто не може викреслити з історичної пам’яті правду життя.
«Помаранчевий» режим робив усе можливе, щоб порушити традиційну вікову дружбу українського народу з братніми російським, білоруським та іншими народами колишнього Радянського Союзу, не допустити створення Єдиного економічного простору, Митного союзу та інших спільних інституцій, які могли б вивести Україну з глибокої кризи. Всупереч підписаній у квітні 2010 року угоді між Україною і Російською Федерацією добиваються виведення з Криму Чорноморського флоту Росії.
Ющенко, Тимошенко, Яценюк, Тягнибок та їхні націонал-шовіністичні прибічники проповідують постулат: «Єдина нація — єдина мова — єдина церква». Це чимось нагадує біснувату гітлерівську позицію: «Одна нація — одна партія — один фюрер». Націонал-демократи намагаються витіснити російську мову як «мову окупантів». Здійснюються заходи з виведення Української православної церкви з канонічного підпорядкування Московському патріархатові Руської православної церкви, штучному створенню так званої помісної церкви України.
Треба сказати, що український народ не підтримує націоналістичні ідеї, «помаранчевий» режим зазнав явного краху на останніх президентських виборах. Вважаємо, що в цьому є і наша заслуга, цілеспрямована робота партійних комітетів, первинних організацій, в тому числі проведена нами всеукраїнська акція «Ющенко! Чемодан — вокзал — Америка!», діяльність наших партійних засобів масової інформації.
Як бачимо, коріння націоналізму досить живуче, і нам ще багато треба зробити для їх ліквідації. У цьому плані мною внесені зміни до деяких кодексів України з приводу відповідальності за пропаганду фашизму. Вважаємо, що фашизм і нацизм та їх складова частина запеклий націоналізм — це дуже серйозний кримінальний злочин, його здійснення і реабілітація повинні суворо каратися.
Наш священний синівський обов’язок перед ветеранами
У ці травневі дні, напередодні 65-річчя Великої Перемоги, ми згадуємо всіх тих, чиє життя забрала жорстока війна, низько вклоняємося і складаємо щиру синівську подяку і повагу всім, хто пройшов вогненними фронтовими шляхами, захищав і визволяв рідну землю, приніс мир і свободу народам Європи й усього світу, хто вдень і вночі самовіддано трудився в тилу.
Буржуазна держава кинула напризволяще людей, чиє життя у свій час було подвигом в ім’я Батьківщини. Вони позбавлені нормально забезпеченого життя, встановленого для них Радянською владою безкоштовного медичного і санаторно-курортного обслуговування, багатьох житлово-комунальних і транспортних пільг. Фактично ці люди приречені на вимирання.
Я знаю, як нестерпно важко Вам живеться, шановні ветерани, як ви від пенсії до пенсії рахуєте кожну копійку. Знаю, з якою тривогою думаєте про завтрашній день, як боїтеся не дай Боже захворіти, адже на ліки й лікування потрібні великі гроші. Знаю, як переживаєте, що ваші діти не мають роботи, а якщо й мають, то отримують мізерну зарплату. Знаю, як переживаєте, що ваші онуки і правнуки не можуть навчатись, бо за освіту тепер треба платити.
І хіба могло Вам приснитись навіть у страшних снах в окопах під Києвом і Харковом, під Одесою і Севастополем, під Керчю і Львовом, під Москвою і Ленінградом, Сталінградом і Курськом, після бою «на безіменній висоті», що в мирний час ваш прожитковий кошик буде нижчий за денну норму харчування в СРСР для полонених німецьких солдатів, що ви, славні переможці, очікуватимете, як манни небесної, принизливої гуманітарної допомоги від переможених.
Ми бачимо, як викорінюється саме поняття «Велика Вітчизняна війна», знищуються пам’ятники і меморіали — свідки перемог захисників Батьківщини і видатних досягнень нашого народу в будівництві соціалізму, по-варварськи знищуються місця поховань радянських воїнів, перейменовуються вулиці і площі, названі іменами радянських героїв.
Останнім часом нам вдалося не допустити заміни реальних соціальних пільг для пенсіонерів якоюсь міфічною, а по суті грабіжницькою «адресною допомогою». Ми рішуче наполягаємо на внесенні до базового закону пенсійної реформи таких змін, які дозволять відновити справедливість по відношенню до людей старшого покоління, встановити мінімальну пенсію на рівні прожиткового мінімуму, а середньої пенсії — на рівні мінімальної зарплати, індексації пенсійних виплат з урахуванням реальної інфляції, росту цін на основні продукти харчування та ліки і товари першої необхідності. Мова йде також про повернення їм украдених у них трудових заощаджень.
Депутатська фракція комуністів у Верховній Раді виступила з ініціативою оголосити 2010 рік роком ветеранів і наповнити його конкретним соціальним змістом, щоб хоч трохи поліпшити скрутне матеріальне становище цих немолодих, переважно вже нездорових, а нерідко і самотніх та немічних людей, перед якими всі ми у вічному й неоплатному боргу. На мій погляд, доцільно розробити державну програму соціального захисту ветеранів.
А поки що кримінально-олігархічна влада відміряє фронтовикам на свята «наркомівські сто грамів» і дві ложки солдатської каші. Мовляв, радійте, діди, своєму щастю! І пам’ятайте своїх правителів-благодійників, яким знову потрібні ваші голоси!
Дорогі співвітчизники!
Шановні ветерани-фронтовики, партизани і підпільники, трудівники тилу!
Від усієї душі вітаю вас, шановні товариші, з 65-річчям Великої Перемоги радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками! Щиро бажаю вам нових успіхів в усіх справах, міцного здоров’я, довгих років мирного і щасливого життя.
Разом із вами я схиляю свою голову в доземному уклоні перед безсмертним подвигом полеглих героїв. Ніхто і ніщо не забуто! Вічна їм пам’ять, честь і слава!
Люди, бережіть мир!
Люди, будьте пильні!
Перемога буде за нами!
Петро СИМОНЕНКО, голова фракції КПУ у Верховній Раді України, Перший секретар ЦК Компартії України.
