Днями у Києві презентували український переклад книги «АЗ і Я», відомого казахського письменника, літературознавця та дипломата Олжаса Сулейменова. У ній автор представив «Слово про Ігорів похід» як твір, написаний двомовним (російсько-тюркським) автором для двомовного населення. 1975 року, коли видання побачило світ, воно стало не лише бестселером, а й було піддано осуду керівництвом СРСР. Як результат — звинувачення у «націоналізмі», «пантюркізмі» та вилучення із магазинів і знищення більш як ста тисяч примірників. Та тотальні заборони тільки ще більше підігріли інтерес до книги: газети того часу писали, що у Баку в середині 80-х її можна було виміняти за... «Волгу».Ідея написати таку книгу з’явилася несподівано, розповів Олжас Сулейменов «Голосу України»:
— Мені потрібно було написати реферат на тему «Тюркізми у «Слові про Ігорів похід». Я міг підготувати роботу на кілька сторінок, отримати заслужену оцінку і забути. Однак у тексті натрапив на слово «кощей» і згадав, що в одному з казахських діалектів є «кощі» — кочівники. Продовжуючи читати, я побачив чимало тюркізмів, яких не помічали попередні дослідники тексту, адже володіли лише однією, переважно російською, мовою. Ці відкриття змусили трохи відкласти роботу, щоб через 15 років з’явитись у світ у вигляді книги.
Олжас Сулейменов доводить, що епоха «Слова про Ігорів похід» чітко відобразилась у творі: тюркомовні кочівники і жителі Київської Русі тісно співіснували, взаємозбагачуючи власні мови. «Приміром, тюркізм «топрах» (земля) є у турецькій, казахській, узбецькій мовах. Насправді ж кочівники просто не зрозуміли, що слов’яни говорили «то прах», і на слух скопіювали слово».
На думку автора, освічене населення Києва XІІ cтоліття володіло двома мовами, тож так і писалася знаменита книга. Однак з часом мова змінювалася, не всі тюркізми впізнавали. Деякі з них формально збігалися зі старослов`янськими словами, тому і набували нових значень. На думку Олжаса Сулейменова, його успіх у тому, що він — «тюркославіст», тому й побачив у тексті більше за інших дослідників.
Несподіване відкриття тоді маловідомого казаха не порадувало іменитих науковців — 1976 року академік Рибаков почав свій виступ на зібранні в Академії наук СРСР такими словами: «В Алма-Аті вийшла запекло антиросійська книжка». І хоча автор і досі гадає, що викликало таку реакцію, уже 1986 року авторитетний антирадянський журнал «Проблемы коммунизма» назвав «АЗ і Я» серед кількох книг, що підготували перебудову.
Лише через 20 років після заборони книга знайшла свого читача. Але й донині у цій темі, каже Олжас Сулейменов, нічого не змінилося, і «нові покоління фахівців продовжують повторювати вже досягнуте батьками-основоположниками». Саме тому і у перевиданнях та перекладах «АЗ і Я» він не хоче нічого змінювати.
