Моряки — не простаки, але йдуть «під прапор»

2 травня 2009 року сомалійські пірати захопили за 250 миль на південний захід від Сейшельських островів в Індійському океані балкер «Аріана». Шостий місяць родичі нічого не знають про долю 24 українських моряків, які перебувають на борту судна. Чи живі? Чи здорові? Незважаючи на оптимістичні запевняння керівництва Міністерства транспорту і зв’язку України, що звільнення українських моряків з піратського полону відбудеться швидко, ніяких зрушень, стверджують родичі заручників, у справі повернення моряків на батьківщину немає.

Українські моряки сьогодні опинилися в положенні кріпаків, яких можуть стратити будь-якої хвилини. Можна заперечити, що це перебільшення. Але дозвольте заздалегідь не погодитися з такими можливими запереченнями.

Нагадаю для тих, хто не знає. 2008 року, коли сомалійські пірати, що називається, знахабніли й захоплювали судна, котрі йшли через Аденську протоку, десятками, колегія юристів морського права України запропонувала всім відомствам і міністерствам, які за своїм службовим становищем зобов’язані займатися порятунком українських громадян, що потрапили в біду, застосовувати у своїй діяльності юрисдикцію стосовно загарбників. Йдеться про те, щоб Україна розпочала практичні дії з виконання Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства. Відповідно до цього документа, державі, чиї громадяни опинилися в морському полоні, необхідно подати офіційну заяву генеральному секретареві Міжнародної морської організації про те, що держава має намір здійснити свою юрисдикцію відносно піратів. За такої постановки питання захоплені сомалійські пірати передаватимуться Україні для проведення слідства й суду над ними.

Незвичайно й сміливо? Так! Але саме так вчинили практично всі держави, судна яких захопили сомалійські пірати. А в нашій країні державні морські інтереси на міжнародній арені ніхто не представляє. І порятунком моряків, що потрапили в полон, займаються структури, які мають, скажімо так, досить віддалений стосунок до моря й морських проблем.

Останнім часом українські моряки опинялися в полоні в піратів, що захопили такі судна як «Фаїна», «Марафон» та інші. Але їхнє звільнення проходило скоріше в базарних умовах, аніж у правовому полі.

Сподіватися на те, що проблема піратства зникне сама собою, без особливих зусиль, не доводиться. Попит на українських моряків у світі зростає не щодня, а щогодини. Україна й Філіппіни — сьогодні дві основні держави, де готують фахівців морського флоту.

Шляхи всіх моряків на судно приблизно однакові — крюїнгові агентства, що займаються їхнім працевлаштуванням. Сьогодні в Україні таких налічується близько 500. Тільки в Одесі — понад 250, по 35—40 агентств набирають екіпажі в Севастополі й Маріуполі. У плавскладу є й можливість самостійного працевлаштування. Ситуація така, що попит на кваліфікований плавсклад став перевищувати пропозицію.

Робота крюїнгових агентств в Україні ведеться протягом 19 років, тобто з моменту проголошення незалежності України. Працевлаштування моряків стало загальнонаціональною проблемою після знищення Чорноморського морського пароплавства. Воно пішло в небуття, а морські вузи продовжують готувати фахівців морської галузі. З морським дипломом на суші роботу знайти практично неможливо. Природно, як гриби після дощу стали плодитися агентства, контори, бюро, представництва, що обіцяють морякам золоті гори і скажені гроші за роботу на іноземному судні.

Сум’яття й хаос у крюїнговій діяльності почали розсіюватися після того, як до неї долучилися капітани далекого плавання Анатолій Лапін і Володимир Ланг. Було проведено ліцензування крюїнгових агентств. Укладено міжнародні договори із провідними світовими агентствами з працевлаштування моряків.

Ліцензовані державою крюїнгові агентства укладають договори про працевлаштування в рамках контрактів з іноземними роботодавцями й колективних угод з іноземними профспілковими організаціями — насамперед з авторитетною міжнародною профспілкою ІTF і регіональними профспілковими організаціями. Тобто моряки, що підписали договір із крюїнговим агентством і стали (на морському сленгу) «підпрапорниками», автоматично захищені від сваволі судновласника й можуть розраховувати на допомогу при виникненні надзвичайної ситуації. А от морські фахівці, які вирішили обійти агентства з такою ліцензією й уклали договір з «чорними» морськими маклерами, просто приречені на «морське рабство».

Моряки-«підпрапорники», навіть маючи надійну юридичну броню у вигляді укладеного договору з ліцензованим крюїнговим агентством, не можуть почувати себе повною мірою соціально захищеними. Йдеться, приміром, про їхнє пенсійне забезпечення, про нерозв’язаність питання трудового оподатковування й т. д. Є ще одна юридична особливість. Річ у тім, що моряки-«підпрапорники» не пов’язані трудовими відносинами з підприємствами морегосподарського комплексу України й тому не є УКРАЇНСЬКИМИ моряками в юридичному сенсі цього терміна. Працюючи під «прапором», наші наймані моряки підкоряються законам країни працевлаштування. Звідси, до речі, і йдуть суперечки держав, які мають стосунок до визволення захоплених піратами моряків.

Нинішню ситуацію на морському ринку із затребуваністю морських фахівців не можна назвати оптимістичною. Приміром, тільки в Греції понад 400 суден, котрі раніше комплектувалися українськими екіпажами, стоять на якорі, чекаючи на кращі часи.

— Україна вже не велика морська держава, якою її вважали у світі. Крюїнгові агентства виникли після розвалу Чорноморського морського пароплавства. Їхню діяльність із першого дня зустріли насторожено. На них дивилися як на порушників закону. Але, за великим рахунком, саме керівники таких агентств з працевлаштування моряків більше за всіх зацікавлені в дотриманні законів. Саме вони свого часу порушили питання й домоглися того, щоб усі крюїнгові агентства пройшли ліцензування. З метою ефективного контролю за діяльністю крюїнгових агентств наказом Мінпраці й соціальної політики створено регіональні представництва з контролю за дотриманням виконання вимог ліцензій. Тільки в Одеській області регіональне представництво провело більш як 60 планових і позапланових перевірок.