У 16 років майже кожна дівчина мріє про принца чи принаймні про вічне кохання. Поліна хотіла, щоб кохали її, красиво, пристрасно, як у кіно.
Ігор при першій їхній зустрічі не видався Поліні схожим на чоловіка її мрії, здатного на широкі жести, глибокі переживання. Тим більше, що познайомилися банально — на дискотеці. Але вона вирішила перевірити: може, все ж таки це той, кого шукає?
Почали зустрічатися.
Коханням з її боку і не пахло. Батькам дівчини Ігор не сподобався, тож Поліна з протесту стала бачитися з ним ще частіше. Ось тут і виявилося, що її мрії збуваються: Ігор запрошував її помилуватися зоряним небом, переносив на руках через калюжі, діставав із холодної річкової води латаття, в усьому їй догоджав. Навіть запам’ятав день їхнього знайомства і приємно здивував дівчину, через місяць привітавши її з першою спільною датою і подарувавши величезний букет троянд.
Дівчина вирішила, що цей хлопець — саме те, що треба. І на вроду непоганий, і дотепний.
Самолюбство Поліни тішило, що в нього викликає ревнощі будь-яка згадка про колишніх її хлопців чи просто друзів. Та вона навіть уявити не могла, чим це обернеться пізніше. І тому на пропозицію руки і серця відповіла ствердно.
Весілля було скромним. Привітати прийшли тільки найближчі родичі. Молодята мали б цвісти усмішками. Але Поліна була сумна. Усі жартували, що наречені завжди за годину до весілля плачуть, і її влаштовувало це пояснення. Адже дівчина нікому не розповіла, що вчора, коли подзвонив її друг привітати з весіллям, на яке не зможе приїхати, майбутній чоловік вихопив у неї слухавку і сказав тому, щоб більше не дзвонив. У відповідь на справедливе обурення Поліна отримала ляпаса. А ще пояснення, що від завтра Ігор — єдиний чоловік у її житті, а від інших не повинно навіть імен лишитися. Після цього він пішов. Поліна проплакала ніч, але все скасовувати було надто пізно. Врешті вона заспокоїла себе тим, що, певно, Ігор дуже сильно її кохає, і вона мала б радіти з цього.
Ось так почалося сімейне життя. Перші дні Поліна страшно боялася, що Ігор вдарить її знову. Та хлопець був, здавалося, на сьомому небі, що нарешті поруч із нею — назавжди. Тож перші кілька місяців усе було спокійно. Та якось Ігор випадково натрапив на записник, де були телефони й адреси друзів дівчини, і страшенно розлютився, побачивши там чоловічі імена. Наступного ранку Поліна не пішла на пари — на руках і шиї були синці. Дівчина в розпачі блукала по квартирі, намагаючись знайти якийсь вихід, уникнути повторення вчорашнього. Саме тоді Поліні стало зрозуміло: її чоловік — монстр. В голові не вкладалося, як може та сама людина засипати її квітами, запевняти у вічній любові і так знущатися над нею.
Увечері Поліна відважилася поговорити з чоловіком відверто.— Що робитимемо далі? Я не можу жити з людиною, котра піднімає на мене руку, — промовила вона, коли Ігор зайшов до квартири.
— Мене все влаштовує. Тільки поводь себе як заміжня жінка, а не як хвойда, — і все буде добре.
— Але що я такого зробила?! За що ти мене караєш? Чи, може, в такий спосіб намагаєшся самоствердитися? — Поліна зірвалася на істерику.
— Хочеш показати, що дуже розумна? Натякаєш, що я ні на що не здатен? — загрозливо спитав чоловік.
Але Поліна проігнорувала тривожні нотки, бо вже не могла стримуватися. Потік взаємних звинувачень закінчився для дівчини черговими синцями...
За браком життєвого досвіду дівчина не знала, що робити далі. Соромилась зізнатися, що помилилася, тож батькам нічого не казала. Про розлучення навіть не думала — це здавалося страшенною ганьбою. Та ще десь на самому дні душі ледь помітно жевріла надія на те, що все колись владнається.
Дивне було їхнє подружнє життя. Наче страшний сон. Поліна боялася сказати зайве слово, кинути зайвий погляд, щоб не дратувати чоловіка. Але дедалі частіше закрадалися в голову дівчини думки: «Що я роблю зі своїм життям, навіщо я тут, з цією людиною?» Та не вистачало їй сміливості розрубати гордіїв вузол.
Хтозна, скільки так могло б тривати, якби вона не побачила Ігоря з іншою жінкою. Рука в руці, посмішки... «Коханка...» — вдарило у скроні. І вмить розірвався той мотузок, на якому тримав Поліну чоловік.
Поки його не було вдома, спакувала речі і поїхала до подруги (однієї з небагатьох, що лишилися) в інше місто. Трохи оговтавшись, подала на розлучення. Ігор шукав її. Та на відстані дівчина чітко зрозуміла, що він далекий, чужий. І вона вже його не боялась.
Батькам довелось усе розповісти — вони зрозуміли. Поліна відчула полегкість і подумала: «Ось мої найрідніші люди. До них можна звертатися з будь-якою проблемою. Шкода, що не зробила цього раніше. Дуже вже гірку ціну заплатила за отриманий досвід».
Ігор неодноразово приходив до Поліни, благав не йти від нього, погрожував самогубством. Але дівчина вміла вчитися на помилках і добре затямила дві речі: те, що розбитого не склеїш, і те, що життя дається тільки раз, тож не треба його марнувати.
Фото Юрія ВЕНГЕРЕША.
Коментує психолог Тетяна ГУРЛЄВА:
Дівчина на відстані зрозуміла, що її чоловік виявився чужою їй людиною. Насправді вона це відчувала ще на початку їхнього знайомства, але не надала власним передчуттям, сумнівам, коливанням належної уваги. Людина інтуїтивно розрізняє будь-які прояви зла і добра, але часто не прислухається до своїх відчуттів, скидаючи плин подій на «авось», виправдовуючи свій хибний крок надією на те, що «все владнається». Раніше дівчина наче збоку дивилась на свої стосунки з хлопцем, потім так само — коли пішла від свого чоловіка. Між цим — жахливе, принизливе життя з нелюбим. Що це? Бажання перевірити на собі кривди і біль, пройтися босоніж по лезу бритви, чи, може, дитяче бажання «дурненької» дівчинки погратися в доросле життя?
Зарубіжні вчені дослідили, що майже 80% дівчат обирають за фотокарткою чоловіка, якому властиві риси «справжнього мужчини» , а точніше, «справжнього мужика» — фізично сильного, витривалого, наполегливого, агресивного, «щоб міг і шафу пересунути, і ребра нам’яти». І саме такі жінки, відчувши на собі всі ці сумнівні переваги, потім жаліються на знущання чоловіка, неповажне ставлення до себе, побиття, приниження як людини, як особистості.
Якщо людину сприймаєш не на біологічному рівні, а на духовному, то, по-перше, сам не дозволиш, щоб з тобою поводились як з людиною залежною, піддатливою, безликою. По-друге, допоможеш іншому відкрити у собі цінні людські якості, такі, як щирість, доброта, ніжність, здатність до співпереживання. Варто пам’ятати, що вміння, хист гарно залицятися, виглядати «приємним у всіх відношеннях хлопцем» може свідчити про вихованість чоловіка, дотримання ним певних нормативів, причому у тих ситуаціях, які виявляються йому вигідними, зручними. Так наш псевдогерой проявив себе із своєю майбутньою дружиною, і, можливо, з тією молодицею, яку ображена жінка сприйняла за коханку. Неоднозначність поведінки, здатність до зваблення, що чергується з проявами насилля і бездушності, властива чоловікам, які полюють на жінок, вбачаючи в них жертву, об’єкт для реалізації домостроївських установок, прагнень володіти жінкою, домінувати над нею. Як говорив Стецько дівчині у «Сватанні на Гончарівці»: «Батько казав: після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!».
Там, де нема любові, — там підкорення і залежність. Брак високих поривів, намірів, почуттів, напади немотивованих ревнощів — всьому цьому є перші ластівки. Дівчина, жінка має прислухатися до себе і не захищатися від неприємних, вражаючих думок і відчуттів, які спонукають до більш критичного осмислення стосунків, а то й до розриву з обранцем. Не кваптеся з доленосним рішенням, а дослухайтесь власної інтуїції. Голос її дуже тихий, і почути його можна на світанку, коли ще сплять пристрасті і суєтні думки. Не випадково кажуть у народі — ранок мудріший за вечір.
Слід сміливо дивитися і бачити негативні сторони особистості свого майбутнього чоловіка, підтримувати його кращі прояви. А це неможливо без любові до нього. Наша героїня не кохала свого чоловіка, за що, можливо, він і помстився. Маємо те, що маємо.
