Чи не в кожної української родини є свій духовний спадок, одержаний від бабусь і прабабусь. Саме вони, присвячуючи себе вихованню онуків, передають їм свою життєву мудрість, традиції, звичаї, ба навіть забобони. Так, моя бабка (як лагідно називають бабусь на Закарпатті) Анна Габел (дівоче прізвище Шпонтак, 1904—1987), родом із с. Кайданова біля Мукачевого, як, зрештою, і всі закарпатці того часу, була надзвичайно побожною (у нас кажуть богобойною). Вона закликала нас, своїх онуків, додержуватися всіх свят і обрядів, розповідаючи про різні кари за їх недотримання. Так, якщо хтось працює на горoді в неділю, казала бабка, то лопатою своєю та людина ніби ріже серце Ісусове. Бабуся навчала нас молитися.
Одну з її молитов, яку вона називала «Золотий Отченаш», мені не доводилося більше ніде ні чути, ні читати, аж поки не натрапив на розвідку Михайла Грушевського про українські апокрифи — народні перекази біблійних історій. Виявляється, бабуся читала нам один з найвідоміших — «Сон Богородиці».
Наводжу оригінальний текст апокрифу, що являє собою унікальний зразок народної духовної творчості:
«Пресвята Діва Мати Божа прийшла, лягла і заснула. Приснився їй страшний сон. Прийшов Ісусик:
— Мамко, спиш?
— Не сплю, Сине Божий. Приснився мені страшний сон, що Тебе пoгани на крутий хрест підтягали.
Звідки сонце сходить, туди Пресвята Діва Святого Сина за ручку водить. Привела Його на усеношне, з усеношного на утреньку, з утреньки на служеніє, із служенія на вечірню, із вечірні на синє море.
На синім морі білий святий камінець, на білім святім камінці золота свята церківця, у золотій святій церківці золотий святий престолик, золотий святий стільчик. Сидить на нім Ісусик, голову схилив, руки розп’яті, ніжки гвіздками прибиті.
Прийшли Святий Петро і Святий Павло:
— Жалуємо Тебе, Господи!
— Не жалуй мене, Петре, ані ти, Павле! Візьміть золоту святу книжечку у праву ручку, золоту святу паличку у ліву ручку, ідіть упоперек світу і накажіть: «Більшому, меншому, хто цей Золотий Отченаш вимовить у п’ятничку до пісничка, у суботку до заходу сонця, у недільку до служіння, тому Царство отворене, пекло замкнене!»
Святий Миколаю, Тобі одвічаю, святий Помічнику, поможи нам. Слава Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і присно і вовіки віків. Амінь!»
Як бачимо, текст розпадається на кілька фрагментів. Перший — це прихід Ісуса Христа до Своєї Матері і її розповідь про страшний сон. Друге — подорож Богоматері з Сином по добовому колу богослужінь: від усеношної, через утреню, літургію («служеніє»), вечірню на синє море. Нарешті, третій фрагмент — це розп’яття Христа в церкві на цьому синьому морі; наказ промовляти молитву в найважливіші дні тижня — щоп’ятниці до пісного сніданку («пісничка»), щосуботи до заходу сонця, тобто до настання неділі за церковним календарем, і щонеділі до служби Божої; і звертання до Святого Миколая по допомогу після виконання такого наказу. Мабуть, саме через поєднання в одному короткому тексті стількох важливих подій наша бабуся вважала цю молитву найкращим захистом для своїх онуків.
Анапа (Росія).
