Крим чи Карпати? Море чи гори? Дедалі більше українців цю дилему вирішують на користь Карпат. Торік тут побувало понад мільйон туристів — рекордна кількість відпочивальників для цього регіону.\

 

Як правило, їх вабить Яремче. У цьому надзвичайно мальовничому містечку туризмом професійно займаються ще з радянських часів і за рівнем цивілізаційних благ тут далеко випередили інші курортні місця Прикарпаття, які лише мріють зажити його туристичної слави. Яремченська зона нині — найбільш популярна, розкручена, а отже, й дорога, бо за бренд теж треба доплачувати. Яремче для Карпат — те саме, що Ялта для Криму. Але ж можна добре і, головне, дешевше відпочити й у якомусь менш знаному місці. Що ж може запропонувати Прикарпаття?

Нині в регіоні визначено десять курортних зон. Власне, українцям, яким престижні котеджі не по кишені, але які марять горами, туроператори радять завітати у Верховинський район, де за менші гроші можна отримати не менше задоволення, ніж у розкручених місцях. Є тут й інші переваги.

— Багато туристів кажуть: «У Яремчому все виглядає так, як у Києві, — зауважують турагенти. — Ті самі блага, розваги і т. д. А нам хочеться пожити в безпосередній близькості з природою — подалі від звичного шуму, галасу і метушні». Верховина для таких — саме те, що треба.

Від Івано-Франківська до Верховини близько 140 км їзди автомобілем звивистою трасою. Це найбільш віддалений від обласного міста райцентр, де зовсім нема великих промислових підприємств, а тому довкілля щасливо уникло їх впливу. Гори стримали й наступ цивілізації. Тут, як ніде, збереглися народні традиції, звичаї, обряди, вірування, стародавня кухня, а красу цього краю оспівано не в одному мистецькому творі. Згадаймо, що відомий режисер Сергій Параджанов саме в селі Криворівні, що неподалік Верховини, знімав свій знаменитий фільм «Тіні забутих предків». А перші туристи, яких тоді називали літникарями, протоптали сюди дорогу ще в позаминулому столітті. Горяни пишаються, що сто років тому в сільських садибах краю відпочивали Іван Франко, Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Михайло Павлик, Гнат Хоткевич та багато інших відомих і знаменитих людей. Тож і нам радять пильніше придивитися до цього унікального краю, яке за чистотою повітря, прозорістю води, розмаїттям флори і фауни, багатством традицій, загадковістю природи та мальовничістю краєвидів навряд чи має рівних.

Добре відпочити і без розкошів

Але краса красою, а турист нині пішов прагматичний. Його, кажуть у верховинському туристично-інформаційному центрі, найперше цікавлять дві речі: умови проживання і що цікавого він може побачити тут за свої гроші. Одразу скажемо, що фешенебельних готелів і приватних пансіонатів у Верховинському районі поки що бракує. У туристичній інфраструктурі цього регіону лідирує сільський «зелений» туризм, на плечах якого тримається 85% галузі. Ще 15% припадають на котеджі (5 міні-будинків відпочинку) та лікувально-оздоровчий комплекс «Верховина», у який трансформувалася колишня турбаза. Василь Кобилюк, почесний працівник туризму України, радить віддавати перевагу верховинським садибам. Слава Богу, список їх чималенький: офіційно у районі сільських «зелених» садиб нараховують понад 60, а насправді, кажуть, їх не менше ста.

Одразу втішимо тих, хто звик до міських благ і не мислить без них свого проживання. У більшості осель, запевняє пан Василь, є усі зручності (холодна і гаряча вода, туалет), кімнати обставлені меблями, працює супутникове телебачення. Подекуди є навіть кондиціонери. Гуцули давно зрозуміли, що без цього мінімуму їм не допоможуть навіть гори. Гуцульська національна кухня теж мала б смакувати. Як правило, у більшості садиб пропонують сніданок і вечерю.

Відсутність обідів газди мотивують тим, що гості цілий день у хаті не сидять, а після сніданку вирушають у гори. Дорога то неблизька і, як правило, на обід вони все одно не встигають. Тож і морочитися з обідом нема потреби. Тим більше, що сніданок гуцульські газдині пропонують такий ситний, що може тримати до вечора. Бозна чим не годують, зате все свіже, екологічно чисте і надзвичайно поживне та корисне. В перелік гуцульської кухні, як правило, входять гуслянка, бануш, бринза, молоко, сир, сметана, гриби, ягоди, іще газда може пригостити настоянкою власного виробництва. Причому ті страви не фасують у порції. Їсти можеш, кажуть газди, скільки здужаєш. А якщо турист таки наполягає на обіді, буде йому і обід, лиш доведеться доплатити.

16 видів туризму на одного відпочивальника

Чим у горах можна зайнятися? Верховинщина, за словами пана Василя, пропонує відпочивальникам 16 видів туризму (пішохідний, кінний, водний, велотуризм і т. д.) плюс відвідування сувенірних ринків. Кожен може вибрати те, що відповідає його фізичним можливостям і вподобанням.

Наша довідка

Слово «верховина» означає верхню, найвищу частину гори, припідняту місцевість. Однак не раз доводилося чути від краєзнавців, що слово «верховина» гуцульській лексиці чуже. Воно занадто пафосне, і гуцули його в розмовній мові не вживають. Та люди з часом до всього звикають. Звикли вони й до нової назви, хоча не забули й про стару: одна з центральних вулиць селища іменується Жаб’євською.

Звичайно, найпоширенішими і найдоступнішими є походи в гори. Бо хіба можна бути серед гір і споглядати їх з газдівського подвір’я? Маршрутів для туристів розроблено стільки, що вибирай будь-яку гору — і вперед. Рідко трапляються такі відпочивальники, які б могли встояли перед спокусою підкорити хоч би найменшу гірську вершину. А про Говерлу й казати нічого. Людські потоки в її напрямку влітку не пересихають. Втім, пан Василь каже, що люди приїжджають різні. Є й такі, що не хочуть, аби їм докучали увагою, прагнуть тиші і спокою. Господарі для таких намагаються стати невидимками. Але при найменшому їх бажанні покажуть і грибні місця, і ягідні, навчать збирати лікарські рослини, поведуть у ліс чи до озера, причому безплатно.

Вірте чи ні, а ціни — минулорічні

Чи дорого коштує відпочинок у горах? Василь Кобилюк запевняє, що ціни на основні послуги залишилися на минулорічному рівні і що вони чи не найнижчі в регіоні.

— У наших садибах навіть із триразовим харчуванням не знайдете цін, вищих від 200 гривень за добу, тоді як у сусідів вони стартують з 250 гривень, — каже він. — Щодо туристичних подорожей, то один турдень, куди входить нічліг і дворазове харчування, коштує 120 гривень з особи. Тури в нас різні і різної тривалості. Найбільш популярним є дводенний — «Говерла за вихідні дні». Ціна його — 320 грн. Якщо врахувати, що туриста забирають в Івано-Франківську прямо з поїзда і опікуються ним, аж поки не посадять його назад у поїзд, то плата не є висока. Є в нас тури і 5-денні — 1100 грн., і 7-денні — 1300 грн. Якщо ж турист бажає додаткових послуг — покататися на конях чи спуститися Черемошем на плоті — то за ці послуги треба вже платити окремо.

Криза внесла деякі корективи у туристичний потік.

— На жаль, через неї збільшилася кількість тих, хто приїжджає тепер до нас днів на 3-5, — каже співрозмовник. — На довше, скаржаться, не стає грошей. Немало туристів взагалі мають на все лише день. Їм не треба ні нічлігу, ні харчування. Просять тільки дати кваліфікованого гіда-екскурсовода, щоб повів на гірську вершину. Для групи з 25-30 чоловік похід на Говерлу обходиться в 250 гривень або 10 грн. з особи. За ці гроші туристи з 10 і до 18 години користуються екскурсійними послугами. Впродовж маршруту їм показують найцікавіші місця та оповідають пов’язані з ними легенди та перекази. Хіба це дорого?

Пан Василь особливо тішиться з того, що до туриста нарешті дійшло: на гідах у горах економити не можна. З ними не тільки цікавіше, а, головне, безпечніше. Екскурсоводи знають норов тутешньої природи і готові до будь-яких її примх. «Коли йдеш на гору Піп Іван, погода може кожних 20 хвилин змінюватися. Хіба людина, яка вперше в горах, дасть собі сама раду?»

Кому криза, а «зеленому» туризму — рай?

Криза збільшила потік туристів: «Люди шукають, де можна відпочити дешевше, тож їдуть до нас. Раніше 35% українців відпочивали за кордоном, а цього року — тільки 5%».

— Я сам минулих років відпочивав у Єгипті, — продовжує чоловік. — Торік два тижні перебування у цій країні коштувало 200-300 доларів, а тепер — 1200. І це при тому, що й курс долара зріс. Тепер не лише для мене це задорого. Тому вітчизняні туристи і змінили географію свого відпочинку. Та й закордонних побільшало. 10-14 євро на день для іноземця не гроші. А де їх за них так гостинно прийматимуть, як у нас?

«Бери потрошку»

Одного остерігаються в районі: щоб на фоні такої ситуації гуцули не піддалися спокусі урвати на туристах більший куш. Та сподіваються, що горяни — люди побожні, і моральні принципи візьмуть гору.

— Шановні господарі! — звернулися ми до власників «зелених» садиб, — розповідає Василь Кобилюк. — Українці опинилися в скрутній ситуації. Подорожчало життя, людей надурюють банки, роботодавці. Будьмо людьми і не піднімаймо цін. Гуцул за 3-5 днів може заробити для своєї сім’ї 1000-1500 гривень, а за місяць — і до 3-4. І це дуже добре. Не перегинаймо палицю. І газди нас почули. Нині я працюю з 12 господарями, які ладні за мінімальні ціни приймати туристів. А з тими, які б здерли три шкури, не працюю. 90-100 гривень за проживання і дворазове харчування — хіба то висока ціна?

Не залишається нічого іншого, як весь цей верховинський сервіс випробувати на власному досвіді. Отож, рушаємо в гори?

 

На знімку: одна з яскравих традицій верховинців — полонинська ватра.