Цією піснею він — кучерявий у безглуздо яскравому жовтому костюмі, абсолютно не здатний устояти на одному місці — запам’ятався в телепроекті «Україна має талант!». Можливо, його вокал не тягнув на мільйон (саме стільки обіцяють переможцеві організатори конкурсу), але на приз глядацьких симпатій — однозначно. «Людина, яка володіє дивовижним даром за кілька секунд поліпшувати настрій! Море чарівності й позитивних емоцій» — так відгукнулися телеглядачі на його виступ. Утім, як відзначила одна з членів журі, всі півфіналісти — вже зірки, бо їх побачила Україна.
— Олександре, хто перший сказав, що ти талановитий і час на сцену? Чому обрав саме пісню 80-х років «Сеньорита»?
— Про те, що я талановитий, знала моя мама. Балетна школа з шести років, скрипка з семи, драмгурток, легка атлетика, малювання — все, чого б мені не схотілося, нею всіляко заохочувалося. Навряд чи я знав, що таке талант, але прагнув сцени з самого дитинства. Пісню «Сеньорита, я влюблен» пам’ятаю змалку. Почув на бабінному магнітофоні, і коли вже вчився в педучилищі, запропонував розібрати її хлопцям зі свого ВІА, де грав на ударних. Так уперше заспівав її на сцені.
— Талант — тендітний, вразливий. Якщо почитати на сайті відгуки на твій виступ, то вони полярні: хтось називає тебе шалапутом і стверджує, що твій спів годиться хіба що для корчми. Яка реакція?
— Скільки людей — стільки думок. Не скажу, що мені приємно, коли про мене висловлюються негативно, але, з другого боку, це не дає мені розслаблюватися. І потім, зовсім не факт, що ці відгуки об’єктивні, можливо, хтось пише із заздрості, хтось від образи, що потрапив не він, а я. У будь-якому разі потрібно залишатися самим собою.
— Як тебе виховували батьки, звідки джерело оптимізму?
— По лінії батька моя родина дуже велика, коли ми збираємося разом, то це схоже на весілля: баян, гітара, пісні й веселощі. Мама завжди усміхалася й у всьому бачила краще. Напевно, їй я найбільше вдячний за радість життя, яку несу зі сцени.
— Розкажи історію свого кохання. Психологи стверджують, що із чоловіком талановитим, творчим у сімейному житті нелегко. Які улюблені хатні обов’язки?
— Із дружиною ми познайомилися на фестивалі «Київська студентська весна-2006», де вона виступала з бальним колективом. Незважаючи на те, що вона мені дуже сподобалася, я не став проявляти свої почуття, тому що на той момент у неї був залицяльник. Після фестивалю я запросив її в гості й записав їй свої пісні. Потім доля віднесла мене в Туреччину, а далі — в Москву. Через рік після нашого знайомства я запросив Олю на концерт у Кремлі. Вона приїхала. Відтоді ми не розлучаємося.
У житті зі мною, талановитим, звичайно, є нюанси. Наприклад, на моєму робочому столі може бути повний безлад, що анітрохи не завадить мені сидіти з гітарою годинами в пошуку нових рядків для пісні, а в Олі це може викликати нерозуміння. Але вона ніколи не дорікне мені в цьому, а навпаки підтримає мене, за що я їй безмежно вдячний. Або мені, наприклад, легше встати вранці до дитини, яка прокинулась, і дати дружині можливість ще поспати, знаючи, що мене за це очікує поцілунок подяки. Берегти один одного — це і є сім'я. Як будь-який чоловік, я відповідаю за чоловічу половину домашніх обов’язків: зробити потрібні полиці, переобладнати дитячу шафу й т. ін. Загалом, у господарстві стану в пригоді.
Для мене найбільша подія — народження маляти. Зараз я монтую фільм про нашу вагітність, який завершується появою на світ Вані. Я дуже пишаюся тим, що був поруч із дружиною в цей момент і тримав її за руку. Це незабутньо.
— Ти брав участь у багатьох конкурсах. Як на них потрапляв? Хто ти за фахом?
— Я педагог. Дуже люблю дітей. 12 років свого життя безпосередньо пов’язував з ними. Піонерські табори, школи, КВК-гуртки. Навіть у Туреччині довелося попрацювати в міні-клубі. Але при цьому сцену я не обходив стороною. Таким чином, набираючи популярність, потрапляв на різні конкурси й фестивалі, серед яких міжнародний фестиваль авторської пісні «Суворовський бівак», Москва; VІ всеросійський фестиваль «Кубанський козачок-2004», Сочі; Гран-прі міського конкурсу «Харкову — 350», І премія на Першому всеукраїнському фестивалі мистецтв «Київська студентська весна-2006». Завдяки великій кількості нагород і досягнень переміг у конкурсі «Молода людина року» в номінації «Мистецтво», 2003 р.
— Вибач за порівняння, але ти мені зовні нагадуєш суміш Валерія Леонтьєва й французького коміка П'єра Рішара...
— Для мене великий комплімент бути схожим на П'єра Рішара. Я захоплююся такими людьми, як він, а також Чарлі Чаплін, Леонід Биков, Михайло Пуговкін. Ці люди не боялися бути смішними й радувати інших. У них є чому повчитися.
Розмовляла Людмила ОПАНАСЕНКО.
На знімку: Сашко, Оля і Ваня.
Фото з сімейного альбому.
