Покупки відкладаються на майбутнє

— Вам і чай із пакетиків уже не чай? І «Жигулі» — не машина? І на море не в Одесу, а тільки в Анталію? — дивується Криза, перечитуючи українську пресу. — Коли так, то я лечу до вас. У тому, що у цьому жарті є справді велика частка істини, можна не сумніватись. Останнім часом український споживач дійсно став вимогливішим у своїх смаках. І не те, щоб перетворився на вишуканого гурмана, модного фата чи бездумного витрачальника грошей, але до багатьох добрих речей усе-таки звик. Та останні місяці вперто повертають нас і до дешевших товарів, і до стриманості у подорожах, і до незвично порожніх прилавків у раніше завжди повних різноманітного товару супермаркетах. Криза таки прилетіла.

Їмо своє. Поки що

Сказати, що вона все вкрила своїм чорним крилом, було б перебільшенням. Бо хоч як би ми не скаржились на проблеми у сільському господарстві, але продовольчі прилавки краю все ще наповнюються переважно продукцією вітчизняних виробників. Це стверджують фахівці обласного управління статистики. Молоко, масло, яйця, цукор, крупи, борошно — з цими продуктами навіть не пробують конкурувати закордонні виробники. Те саме стосується і хлібобулочних виробів: смачнішої і дешевшої паляниці, ніж українська, ніхто не пропонує.

А от з традиційним шматком сала, виявилось, не все так просто. Цифри свідчать, що власної свинини давно не вистачає для споживання. Вже більше півроку область завозить її з Польщі. Тільки торік закупили на 3,3 мільйона доларів. Не спинило цей процес навіть коливання валютного курсу. Вже у січні свинини було імпортовано на 241 тисячу доларів.

Відшукати відповідь на запитання, чому українцеві ліпше смакує імпортна шкварка, не так уже й складно. Постійні проблеми у галузі вітчизняного тваринництва, вічний дисбаланс між ціною та собівартістю продукції, гострий фінансовий дефіцит змушують аграріїв зменшувати поголів’я худоби. Свинарство, яке переживає то тимчасові злети, то кризові спади, тут не виключення. Імпортне ж м’ясо проблему не вирішує, а лише поглиблює, вважають селяни. Бо ж на чужий товар, котрий хоч і дешевший, але дуже сумнівний за якістю, ласі, як правило, не надто перебірливі виробники. На цьому тлі високосортне натуральне м’ясо та ковбасні вироби значно програють у ціні. Тож добросовісний виробник змушений здавати свої позиції на ринку продаж. Хто від цього у виграші? Не важко здогадатись.

На жаль, подібні сценарії розгортаються і на промисловому ринку. Хоча статистика стверджує, що частка вітчизняних товарів у загальній структурі роздрібної мережі все ще становить понад 70 відсотків, проте поступово вона скорочується. І при цьому є цілі напрями, де український виробник практично не має шансів на конкуренцію. Скажімо, на Хмельниччині з 14 тисяч куплених холодильників лише тисяча була українською. З пральними машинами співвідношення ще разючіше: 11 тисяч імпортних до 300 українських.

Вимушений вибір

Переконання і гасла, що купувати українське краще, бо це — патріотично, так і не дали бажаного результату. Куди ефективніше спрацьовували такі економічні категорії, як ціна та якість. Що й казати, до відомих світових брендів у царині електроніки, побутової техніки, автомобілебудування нашим виробникам поки що не дотягнутись. Але, схоже, і для покупця цей товар найближчим часом буде не таким уже й доступним. Тільки у січні імпорт промислового товару в області скоротився в 1,8 разу.

Про акційні розпродажі, покупки у кредит, святкові знижки вже й згадки немає. Вибір товару став набагато скромнішим, а ціни вищими. Якщо додати, що і купівельна спроможність населення суттєво зменшилась, то що дивуватись, коли просто на очах зникають відділи, а то й цілі магазини побутової техніки, меблів, автомобілів. Та й великих запасів одягу, взуття на складах ніхто із продавців уже не робить. Коли ж у місцевих підприємців запитали, які плани на майбутнє, виявилось, лише незначна їх частина готова нарощувати обсяги імпортних закупівель. Зате майже третина має намір відмовитись від чужоземного товару і зробити ставку на вітчизняний. Зрозуміло, тут і проблем з валютою менше, і мито не лягає додатковим фінансовим навантаженням.

Хотілося б вірити, що цей крок приведе до підтримки вітчизняного виробника. Та навряд чи це станеться. Насамперед тому, що робиться він вимушено, а тому й підґрунтям для економічного зростання навряд чи стане.

Обсяги оптових закупівель в області катастрофічно падають. Якщо у жовтні минулого року вони становили 370 мільйонів гривень, то вже в грудні зменшились майже на 100 мільйонів, а у січні впали ще на третину.

Про те, що подоляни змушені жити ощадливіше і купувати найнеобхідніше, свідчить і те, що відчутно змінилось співвідношення продажу промислових та продуктових товарів. Найбіднішим завжди вистачає лише на харчі. Це підтверджує той факт, що у четвертому кварталі минулого року порівняно з третім обсяги продажу холодильників, пральних машин, будівельних матеріалів, пального зменшились удвічі. Зате витрати на харчі помітно зросли.

Витрачаємо більше, а споживаємо — менше

Але це зовсім не означає, що продуктів у домі стало більше. Навпаки, статистика відзначає зменшення обсягів їх продажу на 4—5 відсотків. Це в середньому. Для окремих же родин, особливо тих, де з’явились безробітні, вже й багато харчів стало справжньою розкішшю. На ринках області продаж сільгосппродуктів зменшився на десять відсотків. Адже реальна заробітна плата подолян, котра і раніше була однією з найнижчих у державі, тепер знизилась ще на десять відсотків. Через постійне здорожчання всіх товарів і продуктів прірва між доходами і купівельною спроможністю населення стає дедалі більшою.

Ще до початку Великодніх свят фіксувалось подорожчання м’яса та сала, порівняно з минулорічними показниками у півтора рази. Птиця, масло, сметана подорожчали в середньому на третину. Вдвічі дорожчими були й фрукти. Єдине, що подешевшало, то це капуста, морква, буряк та цибуля. Що й казати, важко скласти ситне меню із цих продуктів.

«Святкові» ж націнки знову суттєво збільшили їх вартість. От тільки сподіватись на те, що після всіх весняних святкувань ціни знову повернуться у старі межі, не доводиться. Багаторічний досвід свідчить, що ціна зростає у рази, а потім зменшується лише на копійки.

Але якими б не були цифри, кожний похід на базар чи в магазин підтверджує: життя стає дедалі дорожчим. Нові покупки багатьом родинам доведеться відкласти на невизначений час.

Фото автора.