«Ми занадто повільно йдемо до пенсійної реформи»— вважає директор Луганського центру пенсійних реформ Анатолій Путінцев. І називає причини такого відставання

Пенсійна реформа, що почалася в Україні з січня 2004 року, на жаль, очікуваних результатів не принесла. Українці занадто повільно йдуть наміченим шляхом, і це можна пояснити не тільки горезвісною ментальністю громадян, недовірою до структур, що акумулюють їхні кошти, а й інертністю державних інституцій, відповідальних за проведення даної реформи.

У Луганську знайшлися ентузіасти, які добровільно взяли на себе водночас і роль буфера, що підштовхує державні структури в справі виконання пенсійного законодавства, і роль добровільного помічника для проведення широкого інформування людей. Конкретним результатом такого ентузіазму стало створення при Луганському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка Центру пенсійних реформ. Вибір такої бази цілком виправданий. Саме в університеті є науковий потенціал, фахівці, здатні сформулювати проблему, проаналізувати процеси, сфокусувати увагу на основних тенденціях і на основі цього виробити пропозиції для Пенсійного фонду.

— Центр — це громадська організація, що пропагує ідеологію нових пенсійних моделей, нового фінансового мислення. До того ж ця робота сконцентрована передусім на молоді, студентах і навіть школярах, — роз’яснює Анатолій Путінцев. — Щоб провести реформи, необхідно дати людям знання, пояснити, до чого прагне держава. Така робота в країні, на жаль, не проводиться, у той час як економічна ситуація попереджає, що всяке зволікання досить згубне. Сьогодні на пенсійні витрати ми спрямовуємо в солідарній системі 16% валового внутрішнього продукту, виробленого в країні. Виходить, що кожна шоста гривня ВВП іде на виплату пенсій. Це серйозний показник для економіки. В інших країнах, наприклад, він не перевищує 9% ВВП. Ситуація ускладнюється й найбільшою демографічною хвилею. Сьогодні на пенсію виходять люди, народжені в 40-х — на початку 50-х років минулого століття. У Луганській області вже зараз на одного працюючого — 1,2 пенсіонера, і найближчим часом цей показник обіцяє бути ще вищим. Один працюючий не в змозі прогодувати себе й пенсіонера. Тим паче зараз, у період фінансово-економічної кризи.

Нагадаємо, що пенсійна реформа передбачає перехід до трирівневої системи. Першою за обсягом залишається солідарна система виплат, другий рівень реформи — зростання накопичувальної пенсії, але за обов’язкової державної (солідарної) тридцятимільйонної, і третій рівень — це пенсії, які виплачуються недержавними пенсійними структурами. Анатолій Путінцев вважає, що для виконання поставлених завдань створена нормальна законодавча база, але фактично в країні працює тільки перший і третій рівень реформ. Чому?

— Люди передпенсійного віку впевнені, що саме держава зобов’язана забезпечити їх пенсією. Вони відмовляються розуміти, що економіка країни працює за твердими законами ринку. На жаль, ми хоча й живемо в країні з ринковою економікою, але продовжуємо мислити стандартами державної економіки. У роботі зі страховими компаніями в нашій країні відсутня фінансова культура. Де гарантії, що людина, котра віддала свої заощадження фінансовим інституціям, одержить їх у потрібний момент? Що стосується недержавних пенсійних фондів, то вони в Україні поки що мають не довгострокову історію й зовсім невеликі активи. За моїми даними, з 70 офіційно зареєстрованих страхових компаній реально працюють десь 40. До 98 відсотків пенсійних виплат українці одержують у солідарній системі, тобто через Пенсійний фонд, і тільки 2 відсотки цих коштів додатково накопичують самі: 1,5 відсотка у страхових кампаніях і 0,5 відсотка — в недержавних пенсійних фондах.